«Конформі́ст» () — політична драма італійського кінорежисера Бернардо Бертолуччі, знята у 1970 році. Сценарій написано за мотивами однойменного роману Альберто Моравіа 1951 року. Фільм є спільною продукцією італійських, французьких та західнонімецьких кінематографістів. Стрічка отримала найвищі оцінки професійних критиків, зокрема — 100% рейтинг на сайті Rotten Tomatoes. 1971 року став найкращим фільмом року за версією національної італійської кінонагороди «Давид ді Донателло».
Нелінійна структура «Конформіста» разом із новаторськими кінематографічними підходами Бертолуччі мали суттєвий вплив на розвиток світового кінематографа. Зокрема, він вплинув на психологізм у фільмах «Хрещений батько» (1972) та «Апокаліпсис сьогодні» (1979).
Український двоголосий закадровий переклад зджійснений на студії «Кіт» (актори дублювання — Андрій Альохін і Катерина Буцька)Озвучення фільмів українською.
Сюжет Рим, 1938 рік. Марчелло Клерічі — 34-річний аристократ, який веде «нормальне» життя: служить фашистському режиму та планує одружитися із дівчиною Джулією — представницею середнього класу, нічим не примітною, окрім зовнішнього вигляду. Марчелло має дитячу психологічну травму, як з'ясовується із подальших його спогадів: з одного боку важка спадковість матері–морфіністки та батько, пацієнт психіатричної лікарні, з іншої — педофілічні домагання водія на ім'я Ліно. Нечіткі дитячі спогади Марчелло відтворюють епізод, у якому в 13-річному віці він стріляє в Ліно під час домагань.
Медовий місяць Марчелло та Джулія проводять у Парижі, де за дорученням фашистської розвідки Марчелло має стежити за професором-антифашистом Квадрі, який емігрував до Франції після приходу до влади Беніто Муссоліні. Знайомство Марчелло з Квадрі бере початок ще з університетських часів. Його завданням встановити контакт із професором, а згодом здійснити вбивство. Марчелло діє не сам: він працює з напарником — професійним кілером Манганелло, який у разі потреби має підстрахувати його та довести «справу» до завершення.
У Парижі молодята зупиняються у готелі «Дорсе». Марчелло телефоном домовляється про зустріч із професором. Вдома у професора Марчелло та Джулія знайомляться із молодою дружиною професора, Анною Квадрі, яка починає підозрювати недобрі наміри Марчелло. Жінки знайомляться, проводять разом вечір у крамницях, а вночі Анна спокушає Джулію, свідком чого випадково стає Марчелло.
Місцем вбивства має стати маєток у Савойських Альпах, куди збирається подружжя Квадрі. Проте закоханість Марчелло в Анну заважає йому здійснити задум. Спільне проведення часу, вечеря в ресторані та танці переконують його відмовитися від плану. Марчелло передає зброю напарникові, за що Мангеньелло називає його боягузом.
Наступного ранку Анна з професором поспіхом залишають Париж. Марчелло з напарником їдуть слідом за ними. Дорогою він розповідає свій сон про втечу Квадрі. Коли вони наздоганяють машину професора, їм назустріч виїздить чорне авто, що зупиняє Квадрі. Професор виходить, щоб з'ясувати причину, і з-за дерев з'являються люди в плащах, які його вбивають. Налякана Анна намагається втекти, і Марчелло, нерухомо спостерігає крізь вікно автомобіля, бачить, як її вбивають.
Через п'ять років у Марчелло і Джулії підростає дочка. Вони живуть бідно, у квартирі її матері, ділять житло із сусідами. По радіо повідомляють про падіння режиму Муссоліні. Марчелло хоче вийти на вулицю «подивитися на крах диктатури». Джулія згадує Анну, яка з підозрою ставилася до Марчелло, який працював на фашистів. Попри це, вона схвалює його паризьку місію.
Марчелло йде по нічному Колізею та випадково чує розмову юнака, який торгує своїм тілом, із чоловіком, який намагається «зняти» його на ніч. Марчелло впізнає в ньому Ліно, свого сексуального кривдника дитинства. На межі нервового зриву він публічно звинувачує Ліно в гомосексуальності та вбивстві професора Квадрі. Ліно тікає.
Остання сцена показує камеру, що проходить по оголених сідницях лежачого юнака і зупиняється на обличчі Марчелло, який сидить поруч з ним.
Персонажі
Марчелло Клерічі (Жан-Луї Трентіньян) — інтелігентний представник італійської аристократії, що загниває. Його мати — морфіністка та німфоманка, батько заплямував себе тортурами невинних людей і потрапив до психіатричної лікарні. Його стосунки зі сліпим Італо, якого у фіналі він звинувачує в гомосексуальності, залишаються нез'ясованими. У дитинстві Марчелло застрелив (або так йому здається) шофера, що чіплявся до нього, на ім'я Ліно. Як випливає з книги, однолітки вважали його схожим на дівчинку і знущалися. У сцені фільму, що передує вбивству Ліно, юний Марчелло, коли його мучителі розбігаються, встає з землі і підсмикує штанці. В умовах фашистського режиму Клерічі прагне подолати своє відчуження від оточення. 33 року він вирішує злитися з натовпом, вступивши до партії більшості й одружившись з типовою представницею середнього класу. Однак, як він розуміє в фіналі, від себе втекти неможливо. Джулія Клерічі (Стефанія Сандреллі) — наречена, а потім і дружина Марчелло. Справжнє втілення посередності і наївного матеріалізму. «Хороша в ліжку, хороша на кухні», — зауважує про неї Марчелло. Вона не відрізняється розумом, легко п'яніє від шампанського, танцює під виписані з Америки пластинки і захоплюється Ейфелевою вежею. Бертолуччі описує її як «покруч недалекої, але привабливої голлівудської старлетки з італійкою з дрібної буржуазії». Подібно до Марчелло, підлітком вона піддалася насильству підстаркуватого «дядечка», втративши при цьому цноту, але, на відміну від чоловіка, на її психічний стан цей епізод не мав значного впливу. Марчелло навряд чи здатний задовольнити дружину: зовнішні прояви почуття до шлюбу здаються йому не цілком пристойними, а після прибуття до Парижу, як випливає зі слів Джулії, вони не були близькі. Навіть подорожуючи в поїзді під час медового місяця, він вступає в близькість з дружиною не з своєї ініціативи, а імітуючи залицяння її старого, про які вона оповідає йому в цей момент. У фільмі є натяки на її подружню невірність: під час медового місяця вона підпадає під чари Анни, а в кінці фільму показана їх з Марчелло дочка з густим світлим волоссям (у той час, як обоє батьків — брюнети). Професор Квадрі (Енцо Тарашіо) — антифашист, який викладав Марчелло філософію в університеті. Після приходу до влади Муссоліні емігрував до Парижа, де живе в оточенні відданих однодумців. Як справедливо помічає Марчелло, боротьбі за свободу рідної країни професор віддав перевагу втечі на чужину. При появі в Парижі колишнього учня професор підозрює недобре. Щоб краще розпізнати і відчути Марчелло, погоджується на сімейну вечерю з подружжям Клерічі. Під час палючого танцю подружжя з Джулією він відчуває непідробний захват вуаєриста. Для Бертолуччі подружжя Квадрі, попри свої прогресивні погляди, є зворотною стороною міщанського убозтва. Їхні душі зворушені тим же буржуазним тлінням. «Я не хочу, щоб хто-небудь врятувався — і не рятую нікого», — зауважує режисер. У савойському лісі професора і його дружину наздоганяють підіслані Манганьело вбивці, які завдають йому кинджалами удар за ударом, що нагадує театральні постановки вбивства Юлія Цезаря. Незадовго до цього Марчелло з сумною посмішкою цитує передсмертну епітафію іншого римського правителя: Animula, vagula, blandula… («Душа, скитальниця тендітна, Ти гостя тіла і супутниця, Ідеш сьогодні у краї сумнії, Бліді, жорсткі та голі, Де радість дарувати буде нікому») Анна Квадрі (Домінік Санда) — дружина професора, яка значно молодша за нього. Викладає в балетній школі. Відрізняється рішучими, мужніми манерами, носить штани. Заводить дружбу з Джулією, танцює з нею танго в данс-холі і намагається її спокусити. Бісексуальна Анна викликає у Марчелло несвідомий потяг, хоча вона підозрює його в намірі вбити професора. Марчелло вступає з нею в зв'язок, намагаючись тим самим розвіяти підозри. За її порадою професор спішно покидає Париж і вирушає в Альпи. Марчелло слід за ними. Після вбивства професора Анна підбігає до його машини і притискає лице до скла, але Марчелло в нерішучості відвертається. Вона з жаху петляє по лісі, поки її не наздоганяє куля переслідувачів. Куля зачіпає щоку Анни, її обличчя заливає кров, і вона падає додолу в тій же позі, що й Ліно після пострілу юного Марчелло. Серед персонажів другого плану виділяються три фігури. Вони символізують батька або є виконують батьківські функції для Марчелло (за фрейдистською термінологією — фігури батька). Це шофер Ліно, або Паскуаліно (П'єр Клементі), який намагався розбестити Марчелло, коли той був дитиною, і у відношенні до якого головний герой живить суперечливі почуття. Це Манганьєло (Гастоне Москін) — шофер і напарник Марчелло під час паризької місії: черствий тип, який хвалиться здійсненими ним в Алжирі звірствами і строго дотримується етикету професійного вбивці. Нарешті, Італо (Хосе Квальо) — сліпий диктор радіо, який вимовляє пропагандистські промови на славу Муссоліні, а також виступає посередником між Марчелло і фашистами.
Витоки «Конформіст» — перший фільм, знятий Бертолуччі після вступу у 1969 році до лав Італійської комуністичної партії. Подібно попередній стрічці, «Стратегія павука» (1969), в цьому фільмі його займає заборонена для післявоєнної Італії теми фашизму — точніше, мотивів, які штовхали сучасників його батька до лав партії Муссоліні. Задум полягав у тому, щоб змусити глядача відчути себе на місці Марчелло, коли він підіймає віконне скло, в яке б'ється, благаючи про допомогу, приречена на загибель Анна. Тим самим вся глядацька зала опиняється в положенні пасивного співучасника фашистських злочинівLoshitzky, Yosefa. The Radical Faces of Godard and Bertolucci . Wayne State University Press, 1995. ISBN 0-8143-2446-0. Pages 58—65..
Ідея поглянути на тоталітаризм з фрейдистської точки зору прийшла до Бертолуччі після студентських заворушень 1968 року, в яких він брав активну участь. За словами режисера, головний урок тих подій для нього складався в усвідомленні, що він прагнув революції не заради знедолених, а заради себе самого: «Я хотів, щоб світ змінився для мене. Я знайшов у політичній революції особистісний рівень»Sklarew, Bruce H. Bertolucci's The Last Emperor . Wayne State University Press, 1998. ISBN 0-8143-2700-1. Page 151.. У зв'язку з цим режисер наводить фразу Сартра, яка звучала у його попередньому фільмі: «Людина складається з усіх людей. Вона рівна їм усім, й усі вони рівні їй»Bernardo Bertolucci: Interviews . University Press of Mississipi, 2000. ISBN 1-57806-205-5. Pages 66—67, 71—72..
Поставивши перед собою завдання відобразити на екрані зріз великих історичних подій, Бертолуччі звернувся до роману комуніста Альберто Моравіа, попередивши його: «Щоб залишитися вірним вашій книзі, мені доведеться зрадити їй». У написаному за мотивами роману сценарії він спробував розкрити психологічну мотивацію вступу головного героя до фашистської партії. При цьому весь фінал роману молодому режисерові довелося переписати відповідно до вчення Фрейда, яким він на той момент захоплювався: