Брно (, , ) — статутне місто на південному сході Чехії, адміністративний центр Південноморавського краю. Розташоване при злитті річок Світава і Свратка. З населенням 404 296 осіб станом на кінець 2025 року Брно є другим за населенням містом Чехії після Праги та найбільшим містом історичної Моравії. Брненська метрополійна область охоплює 184 громади на площі 1978 км² і має близько 735 тисяч жителів.
Брно було одним із головних політичних центрів середньовічної Моравії. У ранньомодерну добу воно поступово перебрало основні функції моравської столиці: 1641 року сюди з Оломоуца перенесли головні земські установи, а 1782 року становище Брна як столиці Моравії було підтверджено імператором Йосифом II. Цей статус утратив адміністративне значення після ліквідації Моравсько-Сілезької землі 1948 року.
Сучасне Брно є важливим центром судової влади Чехії. Тут розташовані Конституційний суд, Верховний суд, Верховний адміністративний суд і Верховна прокуратура, а також офіс омбудсмена та Управління із захисту конкуренції.
Місто є одним із провідних університетських, наукових і технологічних центрів Чехії. У його закладах вищої освіти навчається близько 65 тисяч студентів. Особливо розвинені інформаційні технології, кібербезпека, біомедицина, авіаційна техніка та виробництво наукових приладів. У Брні виготовляють близько третини світового виробництва електронних мікроскопів.
До найвідоміших пам'яток належать замок Шпільберк, собор святих Петра і Павла, історичний центр та функціоналістська вілла Тугендгат, включена 2001 року до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. З 2017 року Брно входить до Мережі творчих міст ЮНЕСКО як місто музики.
Назва
Походження назви Брно остаточно не з'ясоване. Найчастіше її пов'язують зі старослов'янським коренем brn-, спорідненим зі словами на позначення багна, глини або вологого ґрунту. Існують й інші етимологічні гіпотези, однак вони не мають загального визнання.
Історична німецька назва міста — Brünn, латинські джерела використовували форми на кшталт Bruna та Brunna.
На честь міста названо астероїд 2889 Брно. Назва британського ручного кулемета Bren утворена від назв Brno та Enfield: конструкція походила від чехословацької зброї, розробленої за участі конструктора Вацлава Голека, а британське виробництво було налагоджено в Енфілді.
Географія
Брно лежить у південно-східній частині Чехії, приблизно за 110 км на північ від Відня та за 185 км на південний схід від Праги. Площа міста становить 230,18 км². Через місто протікають Світава і Свратка, які зливаються в його південній частині.
Рельєф Брна різноманітний: історичний центр і південна частина лежать у нижчих долинах, тоді як північні та західні райони переходять у лісисту горбисту місцевість. Значну частину адміністративної території займають ліси та інші зелені зони.
На північному заході міста на Свратці розташоване Брненське водосховище (), створене у XX столітті й нині важливе місце відпочинку. Над водосховищем стоїть середньовічний замок Вевержі.
Клімат
Клімат Брна помірний, із теплим літом і прохолодною або холодною зимою. Положення в південно-східній частині країни робить місто загалом теплішим і сухішим, ніж значну частину Чехії. Основна метеорологічна станція розташована в Брно-Туржани; сучасні кліматичні порівняння здійснюють із нормальним періодом 1991—2020 років.
Історія
Давня та середньовічна історія
Територія Брненської улоговини була заселена ще в доісторичну добу. Важливим ранньосередньовічним осередком було укріплене поселення Старе Замки поблизу сучасного району Лішень, пов'язане з добою Великої Моравії.
Перша надійна письмова згадка про Брно датується 1091 роком. У Чеській хроніці Козьми Празького згадано замок Брно у зв'язку з боротьбою між королем Вратиславом II та його братом Конрадом.
В XI—XII століттях Брно було одним із трьох основних центрів моравських володінь династії Пржемисловичів поряд з Оломоуцом і Зноймо.
У 1243 році король Вацлав I надав Брну міські привілеї. Це закріпило його становище як королівського міста. Таким чином, поширене в старішій версії статті визначення Брна як «вільного імперського міста» є неточним.
У XIII столітті сформувався замок Шпільберк, уперше безпосередньо засвідчений письмово 1277 року. У XIV та на початку XV століття він служив резиденцією моравських маркграфів. Одним із них був Йост Моравський, обраний 1410 року римським королем.
У пізньому середньовіччі Брно й Оломоуц спільно виконували функції головних політичних і адміністративних центрів Моравського маркграфства. Брно залишилося на боці імператора Сигізмунда під час гуситських воєн і витримало гуситські облоги.
XVI—XVIII століття
Від 1526 року Брно разом із Моравією входило до володінь Габсбургів. Під час Тридцятирічної війни роль міста різко зросла. У 1641 році через воєнну загрозу головні моравські земські установи й земські таблиці були перенесені з Оломоуца до Брна.
У 1645 році місто під командуванням французького офіцера на габсбурзькій службі Жана-Луї Радуї де Суша успішно витримало велику облогу шведської армії. Ця оборона стала одним із головних епізодів міської історичної традиції.
У XVII—XVIII століттях Шпільберк було перебудовано на потужну барокову фортецю, а згодом він став відомою в'язницею Габсбурзької монархії.
1742 року місто безуспішно облягали прусські війська. У 1777 році папа Пій VI заснував Брненську дієцезію.
Наприкінці XVIII та в XIX столітті Брно стало одним із найважливіших центрів текстильної промисловості монархії Габсбургів, за що отримало прізвисько «моравський Манчестер».
XIX століття
Французькі війська зайняли Брно напередодні битви під Аустерліцом 1805 року. Наполеон перебував у місті перед битвою. Французькі війська знову зайняли Брно 1809 року. Саме з цією добою пов'язана ліквідація частини військових укріплень Шпільберка. Твердження, ніби Наполеон «облягав Брно» 1805 року і наказав знести всі міські укріплення після Аустерліца, є надмірним спрощенням.
7 липня 1839 року почався регулярний пасажирський рух паровозних поїздів між Віднем і Брном. Це зробило Брно одним із перших великих залізничних центрів Центральної Європи.
У 1860-х роках більшу частину міських укріплень знесли, що дало змогу Брну розширюватися за межі історичного ядра. 1869 року в місті почав діяти кінний трамвай — перший такий міський транспорт на території сучасної Чехії; 1900 року трамвайну мережу електрифікували.
Грегор Мендель, августинський монах і майбутній засновник генетики, проводив у Брні в 1850—1860-х роках свої знамениті досліди з горохом у монастирі святого Томи.
З Брном тісно пов'язане життя композитора Леоша Яначека, який провів тут більшу частину своєї професійної кар'єри та відіграв визначну роль у розвитку музичного життя міста.
Велике Брно та міжвоєнний період
До Першої світової війни Брно було багатомовним промисловим містом зі значними чеськомовною, німецькомовною та єврейською спільнотами. Політичне й культурне життя пізньогабсбурзького Брна значною мірою формувалося взаємодією та суперництвом цих середовищ.
Після утворення Чехословаччини 1918 року адміністративні межі міста істотно розширили. У квітні 1919 року до Брна приєднали міста Кралове Поле і Гусовіце та ще 21 навколишню громаду. Так виникло Велике Брно (), населення й територія якого були набагато більшими за довоєнне місто.
1919 року засновано Університет Масарика, другий чеський університет у країні. 1928 року відкрився Брненський виставковий центр.
Міжвоєнний період став винятково важливим для архітектури Брна. Місто перетворилося на один із головних центрів чехословацького функціоналізму. Тут працювали, зокрема, Богуслав Фукс, Ернст Віснер та інші представники модерної архітектури. Найвідомішим твором стала вілла Тугендгат, споруджена 1929—1930 років за проєктом Людвіга Міса ван дер Рое.
Друга світова війна
Після німецької окупації Чехії в березні 1939 року Брно увійшло до Протекторату Богемії та Моравії. У листопаді 1939 року нацистська влада закрила чеські університети. Будівлю юридичного факультету Університету Масарика перетворили на штаб-квартиру брненського Гестапо, а Коуницькі студентські гуртожитки стали в'язницею та місцем страт.
Єврейська громада Брна була майже знищена під час Голокосту. З 1941 року євреїв із міста депортували насамперед до Терезіна, а звідти багатьох — до інших гетто та нацистських концентраційних і винищувальних таборів.
У 1944—1945 роках Брно зазнало серії союзницьких авіанальотів, під час яких були пошкоджені промислові підприємства, транспортна інфраструктура та житлові квартали.
26 квітня 1945 року Брно було переважно визволене військами 2-го Українського фронту під командуванням маршала Родіона Малиновського в ході Братиславсько-Брновської наступальної операції.
Після війни більшість німецькомовного населення міста була примусово виселена. Наприкінці травня 1945 року тисячі брненських німців були змушені пішки залишити місто в напрямку австрійського кордону; подія відома як Брненський марш смерті (). Частина виселених загинула під час дороги, в таборах або від хвороб і виснаження.
2015 року міська рада Брна ухвалила Декларацію примирення і спільного майбутнього, спрямовану на гідне вшанування жертв та розвиток чесько-німецького діалогу.
Після 1948 року
Після комуністичного перевороту 1948 року було ліквідовано традиційне земське адміністративне устроювання Чехословаччини, і Брно перестало бути столицею Моравії. За комуністичної влади місто продовжувало швидко індустріалізуватися, а на його околицях споруджували великі житлові масиви.
Після Оксамитової революції 1989 року економічна структура міста істотно змінилася. Традиційна текстильна та частина важкої промисловості занепали, натомість дедалі більшої ваги набували сфери послуг, університетська освіта, наукові дослідження й високі технології.
З 2000 року Брно є адміністративним центром сучасного Південноморавського краю.
Адміністративний поділ
Брно має статус статутного міста та поділяється на 29 самоврядних міських районів:
Брно-Богуніце Брно-Босоноги Брно-Бистрц Брно-Черновіце Брно-Хрліце Брно-Івановіце Брно-Єгніце Брно-Їг Брно-Юндров Брно-Кнічки Брно-Когоутовіце Брно-Комін Брно-Кралово Поле Брно-Лішень Брно-Маломержіце і Обржани Брно-Медланки Брно-Новий Лісковець Брно-Оржешін Брно-Ржечковіце і Мокра Гора Брно-Север Брно-Слатіна Брно-Стршед Брно-Старий Лісковець Брно-Туржани Брно-Утєхов Брно-Віногради Брно-Жабовржески Брно-Жебетін Брно-Жиденіце
На чолі міста стоїть приматорка Маркета Ванькова, яка представляє коаліцію SPOLEČNĚ — ODS a TOP 09.
Населення
Станом на 31 грудня 2025 року в Брні проживало 404 296 осіб. Упродовж XIX і першої половини XX століття населення швидко зростало внаслідок індустріалізації та розширення міських меж. Після спаду наприкінці XX століття у XXI столітті населення знову почало збільшуватися.
У 2023 році офіційна кількість мешканців уперше перевищила 400 тисяч. Міська влада прямо пов'язувала цей приріст насамперед із міграцією, зокрема з прибуттям нових мешканців з України після початку повномасштабного російського вторгнення.
За даними Чеського статистичного управління, протягом 2025 року в місті було 3132 народження і 4194 смерті; природне скорочення становило 1062 особи, однак позитивне міграційне сальдо у 2619 осіб забезпечило загальний приріст населення на 1557 осіб.
Метрополійна зона Брна значно виходить за адміністративні межі міста: вона об'єднує 184 громади й близько 735 тисяч людей.
Економіка і наука
Історично Брно було одним із головних промислових центрів Центральної Європи. У XVIII—XIX століттях провідною галуззю була текстильна промисловість, пізніше велике значення мали машинобудування, електротехніка та виробництво зброї.
Після 1989 року економіка дедалі більше орієнтувалася на послуги, науку й високі технології. Брно є важливим центром інформаційних технологій, кібербезпеки, біотехнологій, медичних досліджень, авіакосмічних технологій та точного приладобудування.