2С1 «Гвоздика» — радянська 122-мм самохідна артилерійська установка на базі шасі МТ-ЛБ, яка призначена для знищення живої сили, артилерійських батарей, дзотів, а також для забезпечення проходів в мінних полях та польових загородженнях.

Серійне виробництво почалося на Харківському тракторному заводі ім. С.Орджонікідзе з 1971 року і тривало до початку 90-х років ХХ століття.

Історія створення

В 1945 році завершилась Друга світова війна, до того часу на озброєнні Радянського Союзу перебували в основному протитанкові і штурмові САУ. Основним застосуванням таких САУ був безпосередній супровід піхоти і танків та ведення вогню по ворожих цілях прямою наводкою. Натомість, в західних країнах і США існували САУ, призначені для ведення вогню із закритих позицій. Поступово самохідна артилерія в цих країнах почала витісняти буксировану. Незамінність самохідної артилерії в локальних конфліктах стала очевидна, тому в період з 1947 по 1953 рік було проведено дослідження по створенню нових самохідних гаубиць, проте в 1955 році за вказівкою Н. С. Хрущова більшість робіт по самохідної артилерії було припинено. Деякий час по тому Міністерство оборони СРСР дійшло висновку, що стратегічна ядерна війна малоймовірна, оскільки призведе до знищення обох воюючих сторін. При цьому реальнішими могли стати локальні конфлікти з використанням тактичних ядерних озброєнь. У таких конфліктах самохідна артилерія мала беззаперечну перевагу над буксированою.

З відставкою Н. С. Хрущова поновились роботи над створенням самохідної артилерії в СРСР. В 1965 році на базі Львівського полігону радянськими військами було проведено масштабні навчання із застосуванням артилерійських установок часів Другої світової війни. Результати навчань показали невідповідність наявних на озброєнні самохідних артилерійських установок вимогам сучасного бою. З метою ліквідації відставання радянської самохідної артилерії від артилерії країн НАТО в 1967 році виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 609–201 від 4 липня. Відповідно до цієї постанови офіційно розпочалась розробка нової 122-мм самохідної гаубиці для сухопутних військ Радянської армії.

Попередньо ВНДІ-100 виконав науково-дослідну роботу з визначення вигляду і базових характеристик нової САУ. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — на базі шасі «Об'єкту 124» (в свою чергу, створеного на базі СУ-100П), другий — на базі багатоцільового транспортера-тягача МТ-ЛБ, третій варіант на базі бойової машини піхоти БМП-1.

У всіх варіантах основним озброєнням була 122-мм гаубиця з балістикою Д-30.

За результатами робіт було з'ясовано, що шасі «Об'єкту 124» має надлишкову вантажопідйомність і масу, до того ж САУ втратить можливість форсувати водні перешкоди уплав. Шасі МТ-ЛБ не вистачало стійкості при стрільбі і необхідного рівня допустимих навантажень на ходову частину машини. Найоптимальнішим варіантом було шасі бойової машини піхоти БМП-1, проте П. П. Ісаков домігся заборони на використання БМП-1 як базового . Тому як шасі було вирішено взяти подовжену і модифіковану базу багатоцільового транспортера-тягача МТ-ЛБ. Отримані опрацювання лягли в основу під найменуванням «Гвоздика» (індекс ГРАУ — 2С1). «Гвоздика» мала надійти на озброєння артилерійських дивізіонів мотострілецьких полків для заміни 122-мм гаубиць М-30 і Д-30.

Таблиця ТТХ аванпроектів 2С1, виконаних у ВНДІ-100 База Об'єкт 124 МТ-ЛБ Об'єкт 765 Основні характеристики Екіпаж, чол. 4 4 4 Бойова маса, т 22,2 15,842 15,164 Озброєння Марка гармати Д-30 Д-30 Д-30 Возимий боєкомплект, постр. 100 60 60 Кулемет 1 × 7,62-мм ПКТ 1 × 7,62-мм ПКТ 1 × 7,62-мм ПКТ Боєкомплект кулемета, патр. 2000 2000 2000 Рухливість Марка двигуна В-59 ЯМЗ-238 УТД-20 Тип двигуна дизельний дизельний дизельний Потужність двигуна, к.с. 520 240 300 Максимальна швидкість по шосе, км/год 63-70 60 65 Запас ходу по шосе, км 500 500 500

Головним розробником 2С1 був призначений Харківський тракторний завод імені Серго Орджонікідзе, гаубицю 2А31 (заводське позначення Д-32) проектували в ОКБ-9. В серпні 1969 року перші чотири дослідні САУ 2С1 надійшли на полігонні випробування. Випробування виявили високу загазованість бойового відділення. Водночас, аналогічна ситуація склалась і з 152-мм дивізійною самохідною гаубицею 2С3. Тоді ж для обох самохідних артилерійських установок були опрацьовані картузні варіанти гаубиць. На базі 2А31 була розроблена 122-мм гаубиця Д-16 з картузним заряджанням. Замість клинового затвора, ланцюгового досилача і зарядів в гільзі в Д-16 застосований поршневий затвор, пневматичний досилач і картузні заряди. Проте випробування показали, що недоліки у нової гаубиці Д-16 аналогічні, оскільки як полум'яність пострілів залишилася тією ж, при цьому збереглася та ж купчастість і дальність стрільби. Крім того, була виявлена незручність при роботі з пеналами зарядів, а також конструктивні недоліки пневматичного досилача, в результаті чого, скорострільність залишалася на рівні базової гармати. Подальше вдосконалення конструкції Д-16 призвело до створення модернізованого зразка під індексом Д-16М, який показав збільшення дальності стрільби осколково-фугасними снарядами до 18 км, завдяки збільшеній каморі і застосуванню потужніших картузних зарядів .

В 1971 році у 3 ЦНДІ в рамках «Розвиток» були розглянуті та проаналізовані результати робіт з картузними варіантами 122-мм і 152-мм гаубиць. Попри отримані показники, 3 ЦНДІ дав висновок про недоцільність ведення подальших досліджень картузного варіанту гаубиці 2А31. Основною причиною стала відсутність на той момент технічного рішення, що дозволяло створити і ввести в експлуатацію надійні і безпечні заряди в жорсткому картузі або гільзі, що згорає. Науково-технічний заділ по проведеним дослідженням було рекомендовано використати при створенні нових 122-мм осколково-фугасних снарядів з поліпшеною аеродинамічній формою. Проблема ж загазованості бойового відділення САУ 2С1 була вирішена іншим способом, а саме, застосуванням потужнішого ежектора і гільз з поліпшеною обтюрацією.

В 1970 році постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 770–249 від 14 вересня, після доопрацювань, самохідна артилерійська установка 2С1 «Гвоздика» була прийнята на озброєння Радянської армії.

В 1972 році пройшла державні випробування і була прийнята на озброєння парашутна платформа 4П134, яка мала польотну масу з вантажем до 20,5 т. На цій платформі за допомогою пятикупольної парашутної системи ПС-9404-63Р планувалося здійснювати десантування самохідних гаубиць 2С1. Система у складі платформи 4П134, парашутної системи ПС-9404-63Р і САУ 2С1 пройшла повний цикл випробувань, але на озброєння ВДВ не надійшла у зв'язку з розробкою 122-мм самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка».

Серійне виробництво та модифікації

+ Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С1 2С1 2С1М 2С1М1 2С34 Rak-120 Країна-розробник Польська Народна Республіка Початок серійного виробництва 1970 1971 2003 2008 Дослідна Бойова маса, т 15,7 15,7 15,7 16 16 Індекс гармати 2А31 2А31 2А31 2А80-1 Калібр гармати, мм 121,92 121,92 121,92 120 120 Довжина ствола, клб. 35 35 35 Кути , град −3…+70 −3…+70 −3…+70 −2…+80 +45…+85 Возимий боєзапас, постр. 40 40 40 40 60 Мінімальна дальність стрільбиОФС/ОФМ, км 4,2 / — 4,2 / — 4,2 / — 1,8/0,5 —/0,5 Максимальна дальність стрільбиОФС/ОФМ, км 15,2 / — 15,2 / — 15,2 / — 13/7,5 —/12 Максимальна дальність стрільбиАР ОФС, кмАктивно-реактивні снаряди не входять до штатного боєкомплекту як 2С1, так і 2С34. 21,9 21,9 21,9 17,5 - Максимальна дальність стрільбиУАС, км 13,5 13,5 13,5 12 10 Калібр зенітного кулемета, мм — — — 7,62 - Модель двигуна ЯМЗ-238 SW-680T ЯМЗ-238 ЯМЗ-238 SW-680T

Серійне виробництво почалося в 1971 році і завершилось наприкінці 1991 року, крім СРСР, САУ 2С1 випускалася за ліцензією в Польщі з 1971 року й Болгарії з 1979 року. В процесі випуску польський варіант «Гвоздики» зазнав змін. Варіант 2С1М Goździk мав дизельний двигун SW680T, нові опорні котки і змінені гідродинамічні щитки для руху по воді. САУ 2С1 болгарського виробництва надходили на озброєння Радянської армії і, крім гіршої якості виготовлення, нічим не відрізнялись від радянського зразка 2С1. Всього за роки виробництва було виготовлено понад 10 000 одиниць 2С1. Після припинення виробництва, у Польщі та Росії були розроблені модернізовані варіанти. В Росії розроблена модернізована версія 2С1М1 з установкою 1В168-1, у Польщі розроблена версія 2C1T Goździk з установкою TOPAZ. У 2003 році розроблено, а з 2008 року надійшло на озброєння Російської армії самохідна артилерійська гармата 2С34 «Хоста», що представляє модернізацію САУ 2С1, гаубиця 2А31 була замінена гарматою 2А80-1. Крім того, на башточку командира встановлений 7,62-мм кулемет ПКТ. У 2008—2009 роках польським військово-промисловим комплексом створена дослідна модернізація САУ 2С1 під позначенням Rak-120. Гармата 2А31 була замінена на 120-мм гладкоствольний міномет, обладнаний автоматом заряджання. Возимий боєкомплект збільшений з 40 пострілів до 60, проте будь-які дані про початок серійного виробництва цієї модифікації відсутні.

Крім базових модифікацій, вироблених в СРСР і Польщі, існують інші версії САУ «Гвоздика». В Румунії в 1980-х роках розроблений варіант САУ 2С1, що отримав позначення Model 89. Від 2С1 він відрізняється базовим шасі. Замість модифікованої бази МТ-ЛБ використано шасі БМП MLI-84. У 1996 році Іранським військово-промисловим комплексом була виготовлена, а з 2002 року запущена в масове виробництво 122-мм самохідна гаубиця Raad-1 (, Грім-1). Від 2С1 іранська САУ відрізняється базовим шасі, замість МТ-ЛБ використана іранська БМП Boragh.

Конструкція

Броньований корпус і башта

Самохідна гаубиця 2С1 «Гвоздика» створена за класичною для самохідної артилерії баштовою схемою. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів, повністю герметичний і дозволяє долати водні перешкоди уплав. Корпус розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління і бойове.

У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній і кормовій частинах корпусу знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон встановлена зварна башта з обертовим кошиком бойового відділення. У башті встановлена гармата, а також місця екіпажу. По правому борту розміщується сидіння заряджаючого, а також укладка під гільзи з набоями, по лівому борту в передній частині башти встановлено сидіння навідника і прицільні пристосування. За навідником знаходиться місце командира САУ.

Місце командира обладнано поворотною башточкою, встановленою на даху башти. У ніші башти встановлено дві укладки з набоями і снарядами для кумулятивних боєприпасів. У кормовій частині корпусу встановлені укладки під снаряди і набої основної гармати. Подача в укладки може здійснюватись з ґрунту через спеціальний кормовий люк. Бронювання САУ 2С1 забезпечує протикульний і протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти досягає 20 мм.

Озброєння

Основним озброєнням САУ 2С1 є 122-мм гаубиця 2А31. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками і використовуваним боєприпасів з 122-мм буксованою гаубицею Д-30.

Ствол 2А31 складається з труби, задок, ежектора і дульного гальма. Довжина труби становить 4270 мм. На внутрішній частині ствола на відрізку 3400 мм зроблено 36 нарізів з прогресивною крутизною від 3°57' і до 7°10'. Довжина зарядної камори дорівнює 594 мм. Повна маса ствольної групи — 955 кг. Затвор гармати вертикально-клиновий, оснащений напівавтоматичним механізмом повторного взведення.