Мику́линці (давні назви: Мику́лин, Мику́линь) — селище в Тернопільському районі Тернопільської області на річці Серет, Від вересня 2015 року — центр Микулинецької селищної громади, до того — центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковувалися села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3568ukrcensus 2022 осіб (2022). Відстань до Тернополя - 18 км.
Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів знаходиться за 4 км від поселення в смт Дружба.
Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших у Західній Україні.
Географія Микулинці розташовані у Східній Європі, Західній Україні, у центрі Тернопільської області.
Селище межує на півночі із селом Лучка, на сході із селом Воля, на півдні Кривки, на південному заході із селом Ладичин і на заході — селом Конопківка.
Площа зелених насаджень становить 29 га.
Поблизу Микулинців проходить автомагістраль Берестя — Чернівці — Одеса.
У селищі є джерела лікувальних мінеральних вод.Географічна енциклопедія України. — Том 2. — Київ, «Українська радянська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1990. — С. 355.
Відстані до обласних центрів Відстань до: Тернополя — 18,4 км Івано-Франківська — 115 км Хмельницького — 128 км. Чернівці — 154 км.
Рельєф Містечко розташоване на підвищеній платоподібній, розчленованій ярами та балками поверхні. Схили широкої заплави Серету урвисті, річище меандрує.
Клімат Середня температура січня становить −5,5 °C, липня — +18,3 °C.
Середня річна кількість опадів — від 550 до 600 мм.Крисоватий Б. В., Миколів І. М., Царик Л. П., Географія Тернопільської області, Тернопіль, «Астон», 2002, мал. 7. Клімат Тернопільської області. За кліматичним районуванням Тернопільської області селище розташоване у так званому «холодному Поділлі».
Історія
Археологічні знахідки Поблизу Микулинців виявлено археологічні пам'ятки доби мезоліту, західноподільської групи скіфського часу, давньоруської культури (ймовірно, літописного Микулина).
Біля сусіднього села Воля відкрито і досліджено поселення трипільської культури 3 — 4 тисячоліть до нашої ери.
Раннє середньовіччя
Перша писемна згадка — 1096 як Микулин, згідно з «Повчанням» Володимира Мономаха:
За однією з версій, назва селища походить від імені його засновника — воєводи князя Василька Микули. Згідно з іншою, — від давньої церкви святого Миколая, яку збудували тут монахиГородиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлю і Теребовлянщині: історичний нарис-путівник. — Львів: «Каменяр», 1998.
У Лаврентіївському літописі «город Микулинь» згадується три рази у зв'язку з князівськими міжусобицями. Зокрема є згадка під 1444 рокомПолное собрание русских летописей, т. 1, Л., 1927, стор. 311Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.125, № 1342 .
1202 поблизу Микулинців відбулася битва київського князя Рюрика Ростиславича з галицькими і володимирськими боярами.
У другій половині XI століття поселення належало до Теребовельського, від 1140-х — до Галицького, від 1199 — Галицько-Волинського князівств. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговельний шлях з Галича до Києва, водночас був ніби твердинею від нападів зовнішніх ворогів.
Період польського панування
1387 року селище у складі Галицької землі підпало під владу Польщі й згодом почало називатися МикулинціТоржество історичної справедливості. — С. 77-79 ().
У записах Актів гродських і земськихможливо, за 19 лютого 1459 року зареєстровано виданучи підтверджену в таборі біля села СаповаHerbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 10, 1907. — S. 43. грамоту 1 липня 1459, у якій вказано, що Грицько Кердейович зобов'язаний на своєму селі Микулинці у Галицькому дистриктіповіті генеральному руському старості Анджею Одровонжу суму 60 марок широких празьких грошів. Свідками записані, зокрема, Петро Цебровський, Микола Сенявський, Якуб Копичинський.Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego … — Lwów, 1887. — Т. XII. — 552 s. — № 2908. — S. 261—262.
Наприкінці 15 — в першій половині 16 століть на Микулинці почастішали напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця містечка графиня Анна з Сенявських Йорданова — донька гетьмана короного, руського воєводи Миколая Сенявського — сприяла будівництву 1550 року мурованого замку-фортеці, що у поєднанні з вигідним географічним положенням призвело до зростання поселення, збільшення кількості населення.
1595 року Микулинці отримали статус містаЖурнал «Архіви України», 1968, № 1.— C. 39 з правом 3-х щорічних ярмарків і кожного вівторка — торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років. Приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю.
Зборовські Мнішеки Сенявські Потоцькі Конопки
Потім власниками замку були Самійло Зборовський — зять Анни Сенявської-Йордан, Александр Зборовський. 1637 року містечко разом з фортецею купив Станіслав Конєцпольський.Stosunki ekonomiczno-społeczne. — S. 37 Згодом селище стало власністю Мнішеків, Любомирських, з II-ї половини XVII століття Потоцьких, від 1792 — Конопків гербу Новина.
Панщина в І чверті 17 століття досягала 5-6 днів на тиждень від ланового господарства.
Під час національно-визвольної війни 1648–1657 фортеця зазнала руйнувань. У 1656–1657 роках на околицях Микулинців діяли загони опришків.
1672 року, після 15-денної облоги замку, місто захопили війська султанської Туреччини під проводом І. Шишмана. Турки перебили всіх чоловіків, а жінок, дітей та ремісників забрали в полон.Rocznik kołka naukowego Tarnopolskiego za rok 1893. — Tarnopol, 1894. — S. 5.
Під час польсько-турецької війни пропала грамота про надання міських прав, тому на прохання власниці міста, Людвіки з Мнішеків Потоцької, 1758 року польський король Август III Фрідріх був змушений видати нову, якою підтвердив за Микулинцями статус міста і надав магдебурзьке право, а також затвердив герб містечка з зображенням Св. Йосифа Обручника, що тримає на руках немовля Ісуса, на срібному тлі.Ostrowski J. K. Kościoł p.w. Św. Trójcy i klasztor Misjonarzy w Mikulińcach… — S. 54.
Австрійський період 1772 року Микулинці відійшли до Австрії.
Українці містечка отримали більше свободи виражати національну ідентичність. Від 22 березня 1776 року українська мова стає храмовоюВасиль Буртник. «Шлях до волі». — Т.: «Підручники і посібники», 2007. — С. 317.
Розвиток ремесл В цей час населення поділялося на міщан-ремісників, торговців, жителів передмістя. Ремісники, яких у місті було 193З історії західноукраїнських земель, вип. 2, стор. 102, 103, були об'єднані у 5 цехів: ткацький кравецько-кушнірський шевсько-грабарський гончарний різницький
Коли ремісників якогось фаху було мало, то вони входили до іншого цеху. До ткацького цеху належали ремісники, що виготовляли решета, мотузки, килими, а до цеху гончарів — ковалі, ювеліри, бляхарі, стельмахи, бондари, мулярі та іншіЛНБ АН УРСР, відділ рукописів, Ф. Баворського, № 1621.
Кожен підмайстер, щоб стати майстром, повинен був внести грішми 24 золоті, 8 фунтів воску, 4 кварти горілки, бочку пива, а також влаштувати вечерю для всіх майстрів цехуRocznik kołka nankowego Tarnopolskiego za rok 1893, Tarnopol, 1894, стор. 30. Не маючи на це коштів, більшість з них на все життя залишалися підмайстрами.
За інвентарем Микулинецького ключа 1773 року, у місті налічувалося 104 жителі передмість, які займалися сільським господарством. Вони користувалися надільною землею. Проте ці наділи були вдвічі менші за наділи селян Микулинецького ключа. Селяни були зобов'язані виконувати тяглові та піші панщинні повинності, платити данину й чиншіЗ історії західноукраїнських земель, вип. 2, стор. 103
Соціальний устрій У 1874 році було зроблено зведений перелік прибутків населення Микулинців. Згідно з ним проживало: 160 міщан 67 жителів передмість 11 халупників 7 комірників 3 мельники 5 шляхтичів
Міщанські двори поділялися на 2 категорії, з них 44 мали польову землю, платили грошовий чинш по 2 золоті ринські за дім і город та по 3 золоті з поля, але панщини не відробляли. 116 міщан не мали польової землі і платили чинш за дім і город від 20 крейцерів до 2 золотих ринських та данину курми. Тяглові жителі передмість відбували панщину по 3 дні на тиждень, виконували різні повинності на користь панського двору, давали данину курми.
Халупники, комірники, мельники відбували панщину й виконували різну роботу на користь пана.
Шляхта платила по 3-6 золотих ринських чиншу й виконувала за помірну плату деякі роботи на пана.
Магнату Потоцькому, у володіння якого тоді перебували Микулинці, належало 3616 моргів землі, церкві і костелу — 130 моргів, а всі інші жителі користувалися 1221 моргами. Потоцькі також мали цегельню та водяний млин. На північній околиці міста на узвишші стояв палац, що зберігся й до наших днів і охороняється державою як пам'ятка архітектуриЦДІА УРСР у Львові, ф. 19, о. 18, спр. 195, арк. 76; ф. 146, оп. 18, спр. 4495, арк. 1-27.
Містечко у середині XIX століття
1810–1815 Микулинці у складі Тернопільського краю перебували під владою Росії, від 1815 — знову перейшли до Австрії.
На початку XIX ст. фортеця втратила своє оборонне значення. Власник містечка і навколишніх земель барон Ян Конопка, перебудувавши відповідно давні житлові приміщення, створив у фортеці суконну фабрику, а на місці природних сірчаних джерел, виявлених недалеко від Микулинців, побудував грязьову лікарню з пансіонатом, де лікувалася знатна шляхта. Проте незабаром суконну фабрику, яка не витримала конкуренції австрійських мануфактур, довелося закрити. А після того, як на Прикарпатті було відкрито нові мінеральні джерела, лікарня втратила свою популярність, бо містилася далеко від центральних районів Австрійської імперії. Замком з того часу також ніхто більше не цікавився. У занедбаному стані він поступово руйнувався і руйнація триває дотепер.
В 1830-х роках фільварок перейшов у володіння графа Рея. У 1846 році стався бунт селян. Микулинецькій владі довелося найняти 200 солдатівФ. І. Стеблій «Боротьба селян Східної Галичини проти феодального гніту в І половині 19 століття», стор. 172.
З середини 1850-х років та до адміністративної реформи 1867 року належало до Микулинецького повіту.
Після революційних подій 1848 року селяни почали викуповувати землю, сума викупних платежів в Микулинцях становила на 1859 рік 2789 флоринів 15 крейцерівЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 30, спр. 3914, арк. 53. Великі викупні платежі призвели до швидкого розорення селянських господарств. У 1880 році до панського фільварку входило 867 моргів орної землі, 175 моргів лук, 65 моргів пасовищ, 588 моргів лісу.
На 3642 жителі міста припадало 1288 моргів землі, 233 морги лук, 171 морг пасовищSłownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VI, стор. 412—414. Серед жителів Микулинців було: 946 греко-католиків 926 римо-католиків 1770 юдеїв.
1883 року у Микулинцях діяв лише паровий млин. У наступні роки була заснована броварня і винокурня, цегельня, два млини. Розпочалося випалення вапна.
На початку 20 століття в Микулинцях вже працювала невелика ткацька фабрика, що виробляла оксамит, рушники й бавовняні хустки, каменоломні, кар'єр для видобутку гравію, майстерня, де виготовляли чавунні казани.
Значного розвитку набуло ремесло. У містечку налічувалося 163 ремісник 17 спеціальностей (гончарі, шевці, кравці, кушніри тощо). Наприкінці 19 — на початку 20 століття добре відомими були гарно оздоблені глечики з вузькими шийками, глеки з широкими розхилами, персневидні куманці, миски, свічники та інші вироби микулинецьких гончарів.
Культурне життя
1885 року в Микулинцях побував Іван Франко. Він виступав перед селянами і розповідав про те, як почалася і як скінчилася панщина в Галицькій землі.П. К. Медведик, І. С. Михайлюк. Іван Франко і літературна Тернопільщина
У 1890-х роках в Микулинцях працювало 3 приватні лікарні і 2 акушерки, діяла аптека.