Пе́рший украї́нський піхо́тний по́лк і́мені Богда́на Хмельни́цького — перша українська військова частина в російській армії. Сформована року в Києві на добровільних засадах. Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.
Вояків полку історично називали богданівцями.
Назви 1-й український козацький полк імені гетьмана Богдана Хмельницького Сердюцький полк ім. Богдана Хмельницького 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк 4-й запорізький полк Запорізького корпусу
Передумови створення 24 (11) березня 1917 року військове віче (1000 солдатів і офіцерів) ухвалило організувати Український охочекомонний (добровільний) полк.
На початку квітня (за ст.ст.) на етапно-розподільному пункті в Києві зібралося близько 3 тис. солдатів-українців, які заявили командуванню Київського військового округу (КВО) про своє бажання утворити 1-й охочекомонний піший полк ім. гетьмана Б. Хмельницького.
Їхнє рішення зустріло різко негативне ставлення як з боку командування КВО, так і представників російських партій в київських радах.
28 (15) квітня вимогу солдатів-українців підтримала Українська Центральна Рада. Організацію українського полку відстоювали представники Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка. Саме завдяки наполегливій праці Клубу Полуботка і було сформовано цей полк
Створення полку імені Хмельницького 18 квітня 1917 року на влаштованому клубом святі, в якому брали участь частини київського гарнізону і солдати-українці з розподільного пункту, останні проголосили себе Першим українським козацьким ім. гетьмана Б. Хмельницького полком на чолі з обраним ними командиром штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком (Даміан Путник-Гребенчук).
Поки тривали переговори з командуванням КВО, у казармах на вул. Васильківській розпочалося формування полку — організовано сотні та обрано старшин. Після поїздки делегації українців до командування Південно-Західним фронтом ген. О. Брусилова 4 травня (21 квітня) було отримано дозвіл на формування охочекомонного українського полку, але в київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб.
Перший Український військовий з'їзд 1917 підтримав формування першої української військової частини, вимагаючи зарахувати до її складу всіх 3200 осіб, що записалися до полку, і призначив командиром полковника Юрія Капкана.
Структура полку відповідала зразкам російських полків того часу: складався з 4 куренів (батальйонів) у складі 4 сотень кожний, кулеметної сотні, відділи піших та кінних розвідників, відділ зв'язку, господарська сотні й медчастини.
Наступне військове формування Перший Сімферопольський Полк імені гетьмана Петра Дорошенка був створений в Сімферополі 24 квітня 1917 року
Розстріл богданівців
Після невдалої спроби Полуботківців проголосити Незалежну Українську державу, Центральна Рада почала з підозрою ставитись до будь-яких військових патріотично налаштованих частин. Оскільки УЦР не здатна була впоратися з їх виступом, їй на допомогу прийшла російська «військово-демократично-революційна» частина влади Київської округи, що вбачала у створенні формації ознаки «дезертирства», яке здатне зруйнувати російський фронт. Російська преса усіх напрямків, від «Киевлянина» до «Киевской мысли», включно РРСД почали таврувати створення полку як страшний злочин проти революції, завітів демократії тощоВ. Кедровський 1917 рік (168—169 с.); Вінніпег, «Тризуб», 1967, 525 с..
На початку серпня 1917 року командувач Київського військового округу відправив на фронт усі українізовані підрозділи. 8 серпня (26 липня) під час відправлення двох ешелонів із полком імені Богдана Хмельницького між богданівцями і вояками російського Подільського кірасирського полку стався конфлікт. Кілька козаків українського полку почали салютувати пострілами вгору. Однак командір кірасірського ескадрона наказав обстріляти другий ешелон із кулеметів і гвинтівок, унаслідок чого було вбито 31 богданівця. На станції Пост-Волинський кірасири і донські козаки оточили й заарештували богданівців. Після роззброєння їх били прикладами, а деяких поранили шаблями. 12 серпня полеглих вояків Богданівського полку поховали на Замковій горі. Запрошений на панахиду російський єпископ Димитрій, який напередодні освячував відправлення полку на фронт, відмовився відспівувати полеглих .
Порушена УЦР справа щодо цієї провокації так і не була завершена.
На фронті На фронті Богданівський полк ніс службу в складі 10-ї піхотної дивізії 5-го армійського корпусу 11-ї армії Південно-Західного фронту. Там підрозділ знайшов в особі Петра Болбочана дієздатного опікуна. Користуючись своїм досвідом, він зміцнює полк новобранцями, допомагає богданівцям матеріально. Після реорганізації полку, з частини його складу було виділено новий полк, який складався з прибічників Центральної Ради. Він отримав назву 1-го Республіканського піхотного полку, а його командиром було затверджено Петра Болбочана. Богданівці відзначалися бойовим завзяттям у військових операціях.
20 жовтня (2 листопада) 1917 року в Києві мав розпочатись Третій всеукраїнський військовий з'їзд. На з'їзд прибули і делегати-богданівці: інженер Макаренко, Микола Ґалаґан, полковий господар І. Андрущенко та командир полку Юрій Капкан — як член Українського генерального військового комітету. Делегати з'їзду обрали Командиром «з'їздівського» полку — Юрія Капкана, а полковим ад'ютантом — Миколу Ґалаґана, який, згодом створював та керував цією частиною.
Після повернення делегатів богданівського полку з військового з'їзду, командуванням підрозділу було ухвалено рішення повертатися до Києва.
15 (28) листопада 1917 р. був виданий наказ № 1 по 1-й Сердюцькій дивізії. В ньому підполковник Ю. Капкан оголосив про свій вступ до виконання обов'язків начальника з'єднання. Також зазначалося, що до складу дивізії увійшли полки: 1-й Український Гетьмана Богдана Хмельницького, 2-й Український Гетьмана Павла Полуботько (так у тексті), 1-й Український запасний та 1-й Георгіївський запасний. Всі вони отримали нові назви. Богданівський полк отримав назву «Сердюцький Гетьмана Богдана Хмельницького полк» .
Богданівці брали участь у роззброєнні лояльних до більшовиків частин під час Листопадового повстання. При їх роззброюванні згинув один Богданівець, а шістьох було поранено.
Радянсько-українська війна
Оборона Полтави У першій половині грудня 1917 року 3-й курінь полку вирушив до Полтави проти групи більшовицьких військ під проводом Муравйова, що прямувала на Полтаву-Київ. Разом з богданівцями до Полтави були відправлені сотня матросів Чорноморської фльоти, кінна сотня полку ім. Т. Шевченка і 4 автопанцерники. З погіршенням ситуації на цьому відтинку (можливого повстання полтавської залоги, 4-го запасного полку та відділу військової авіації та ін.) прибув до Полтави увесь Богданівський полк, який і повів рішучу боротьбу з п'ятою колоною та забезпечив Полтаву від нападу большевицьких військ як з Харкова так і від сторони Лозової. 15 (28) грудня в «Європейському» готелі був вбитий командувач полку штабс-капітан Ластовченко.
Втрата командира полку здійснила гнітюче враження на богданівців. Після виходу наказу про демобілізації армії 1-й і 2-й курені полку повернувся до Києва, де більшість військовослужбовців була демобілізована, в полку залишилося 250—300 старшин і козаків.
Інакшим чином склалася доля 3-го куреня богданівців, який залишився в Костянтинограді для оборони залізниці з боку Олександрівська та Харкова. 20 (7) січня 1918 року в місті Костянтинограді відбулося об'єднання загонів М.Муравйова, що наступали з Полтави, та П. Єгорова, які рухалися з Катеринослава і Лозової. У цьому місті знаходився курінь богданівців, який мав у своєму складі понад 500 багнетів. Однак сили були надто нерівні, оскільки в Муравйова та Єгорова було понад 3000 бійців. Шлях до відступу для богданівців був відрізаний з усіх боків, і їхнє командування не знайшло нічого ліпшого, як капітулювали. Так без єдиного пострілу більшовики роззброїли та розпустили частину Богданівського полку.
Січневе повстання У кінці січня 1918 рештки підрозділу (бл. 300 вояків) були залучені до придушення Січневого повстання. При чому частину оборонців «Арсеналу» (бл. 100—150 бійців) становили збільшовичені частини богданівців. 29 (16) січня 1-й і 2-й курені полку підтягнулися до заводу Арсенал і брали участь в перших спробах його штурму. Наступного дня спроби штурму припинилися і богданівці були залучені до облоги заводу. У цей день найбільше дісталося 1-му куреню богданівців, який засів у своїх казармах на Московській вулиці поруч з «Арсеналом». Богданівці, вікна казарм яких виходили на подвір'я арсенальців, вели невпинну стрільбу по заводу і таким чином всю увагу більшовиків «Арсеналу» концентрували на собі. Останні за всяку ціну прагнули вибити богданівців з казарм. 31 (18) січня богданівці взяли участь у чергових безуспішних спробах штурму Арсеналу. 2 лютого (20 січня) після вдалих дій українських підрозділів, підсилених новоприбулими підкріпленнями), серед оборонців Арсеналу почалася паніка і збільшовичені богданівці здезертирували і здалися червоним гайдамакам, які передали їх богданівського полку. Очільник дезертирів прапорщик Калениченко був розстріляний богданівцями на місці. 3 лютого (21 січня) відбувся вірішальний штурм Арсеналу. богданівці атакували в складі першої колони на чолі з Симоном Петлюрою. Колона мусила увірватись до «Арсеналу» з боку Микільської вулиці та пам'ятника Кочубею та Іскрі. Після взяття «Арсеналу» нарешті вдалося зв'язатись і з 1-м куренем Богданівського полку, який ці шість діб був замкнений у своїх казармах та вів бій в оточенні. Практично всі вояки куреня були напівпритомні. З 140 богданівців залишилось лише 60, — всі інші були вбиті або поранені. Всього богданівський полк втратив в боях з повстанцями близько 130 чоловік.
Оборона Києва На момент початку штурму Києва більшовиками полк налічував близько 170 бійців. Богданівці розміщувалися в своїх казармах біля Арсеналу і складали резерв оборонців Києва. 7 лютого (25 січня) богданівці вступили в перші сутички з більшовиками, а вже ввечері почався відступ українських підрозділів з Києва. Після відступу з Києва, захисники столиці зібралися в Ігнатівці, де була проведена реорганізація війська. За час оборони Києва богданівці втратили 50 бійців, 120 вояків, в підрозділі залишилося 120 бійців, які утворили 3-тю і 4-ту сотні 1-го Запорізького куреня новоствореного Окремого Запорізького загону. Під час відступу з Києва був загублений прапор Богданівського полку. За суворими військовими правилами, частина, яка втратила свій бойовий прапор, мусила бути розформована. Так на цей раз повелися і з богданівцями. Вже після повернення українських військ до Києва виявилося, що прапор Богданівського полку переховували в місті кілька козаків-богданівців. Віднайшовши прапор, богданівці отримали згоду на відродження полку імені Б.Хмельницького.
Похід на Волинь і повернення до Києва Після реорганізації війська УНР вирушили в похід на Волинь. 11 лютого (29 січня) 1-й Запорізький курінь разом з іншими українськими частинами прибув до Житомира. 14(1) лютого Запорізька група ввійшла до Коростеня, звідки 15(2) лютого 1-й Запорізький курінь був висунутий на станцію Звягель. Туди ж почали прибувати перші частини 2-ї Фінляндської стрілецької дивізії. 1-й Запорізький курінь вирішив самостійно роззброїти ешелони фінляндців. Однак ті поставили суттєвий опір та оточили 1-й Запорізький курінь. За таких умов під Звягель довелося кинути 2-й та 3-й Запорізькі курені, які й визволили 1-й курінь з оточення. Фінляндці були розлючені на українські війська, які намагалися їх роззброїти, а тому й далі зі зброєю в руках вирішили собі торувати шлях на батьківщину через Коростень та Овруч. Полковник К.Присовський ухвалив рішення відвести Запорізьку групу з Коростеня та відступити до Житомира, щоб дати дорогу фінляндській дивізії.