Золота доба нідерландського живопису — найвидатніша доба в живопису в Нідерландах, що приблизно припадає на усе XVII століття.
Історичні умови
У 1579 році сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили Республіку Семи об'єднаних провінцій Нідерландів. Під час війни з Іспанією вдалося відстояти свою незалежність. Іспанці помстилися убивством 10 000 громадян міста Антверпен, що привело до масової еміграції в «Об'єднані Провінції» з територій Фландрії, контрольованих Іспанією. Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність Республіки Об'єднаних провінцій.
Мистецтво Нідерландів логічно виросло на мистецтві всіх регіонів, що входили до території Історичних Нідерландів XV–XVI століть, коли вони разом з Фландрією входили до єдиних державно-політичних формувань. З XVII століття пройшло державне і мистецьке розмежування, що спонукало формування двох національних мистецьких шкіл, єдиних за походженням, але різних за ознаками. Свій внесок в мистецьке розмежування внесли і конфесійні розбіжності. Фландрія залишилась в лоні католицизму, де релігійне мистецтво мало новий розквіт в XVII ст.
В XVII столітті нідерландська нація лише починала свою історичну ходу. Саме в цей період стався рішучий розрив нідерландського мистецтва з мистецтвом попередньої епохи. Просте життя нідерландських бюргерів породжувало примітивні, практичні та приземленні смаки в мистецтві, в роботах художників вони прагнули бачити відображення власного життя, позбавленого шляхетності, широкої освіти, витончених смаків і шанування попередніх, середньовічних традицій.
Адже на початку XVII століття Нідерланди пережили низку років самоствердження і бадьорості. Бо успішно закінчувалася боротьба за власну незалежність від могутньої імперії Іспанії. Залишалася довга праця щодо визнання молодої держави, яка щойно з'явилася на політичній мапі Західної Європи. Самоствердження і бадьорість були притаманні і поведінці мешканців, і національному мистецтву, що активно позбавлялося релігійних обмежень, які йшли від католицької Італії. Панування протестантизму, що не визнавав релігійні образи, привело до значного скорочення замовлень на релігійний живопис. І, навпаки, це приведе до вибухового поширення світських за тематикою жанрів. Саме в мистецтві Нідерландів значної міці і розвитку набули портрет, пейзаж, побутовий жанр, натюрморт, подібного котрому не знали навіть визначні центри мистецтва у Італії чи Франції. Мистецтво Нідерландів XVII століття стало своєрідним феноменом в мистецькій ситуації Європи XVII століття. Шляхом, започаткованим митцями Нідерландів, підуть митці інших національних художніх шкіл Європи.
Таке бачення спрямувало нідерландських живописців до нового різновиду художнього реалізму, який поступово з'явився у всіх художніх жанрах — портретах, інтер'єрах, пейзажах, натюрмортах. Мода на ці роботи набула небаченого розмаху серед всіх верств суспільства, що породило колосальний попит на картини. Саме ці події призвели до того, що саме XVII століття стало «золотим» для нідерландського мистецтва.
Активне засвоєння наукових досліджень, технічних навичок, вивчення природних явищ, природних ресурсів океану і віддалених куточків світу, колоніальні війни і еміграція з країни — характерні ознаки XVII століття. В портретному жанрі з'явились зображення адміралів і офіцерів Ост-Індської кампанії. В XVII столітті чільне місце посіли зображення кабінетів, де працюють богослови, ботаніки, астрономи. Отримали поширення відвідини анатомічних театрів, де до анатомічних знань навернулись не потайки, а цілком відкрито — усі охочі з дозвіллям. На всі ці події відгукнувся і нідерландський живопис. Сюжетами картин нідерландських художників стають також доки Ост-Індської кампанії, мануфактури по переробці жиру китів, засідання ботанічних товариств. Низку «анатомічних уроків» створили — Міхіль Міревелт, Рембрандт, Корнеліс Трост, Ян ван Нек.
Як ван Нек портретував доктора і колекціонера анатомічних препаратів — Фредеріка Рюйша. Його колекція була добре знаною в Нідерландах, яку відвідували і земляки, і іноземці.
Утрехтські караваджисти
Особливу групу в мистецтві Нідерландії XVII століття посіли так звані утрехтські караваджисти. На відміну від більшості художників протестантської Голландії, мешканці Утрехта залишились в лоні католицької церкви і довгі роки підтримували зв'язки з осередком католицизму і витончених мистецтв Римом. Тут залюбки працювали представники нідерландського маньєризму попередньої доби, тобто XVI століття. Зв'язок з Римом і новітною течією в мистецтві — караваджизмом — успадкували саме утрехтці. Деякі з них десятиліттями жили і працювали в Римі — Гонтгорст, Дірк ван Бабюрен, багато обдарований Тербрюгген. До того ж Тербрюгген зустрічався в Римі з самим Караваджо і бачив, вивчав його твори.
Навіть серед талановитих утрехтських живописців особливе місце посів Матіас Стомер, католик-фламандець, що переселився в Італію на все життя. А картини Стомера, надзвичайно високих мистецьких якостей, стали надбанням культури двох країн — Італії і Нідерландів XVII століття.
Відомими представниками нідерландського живопису цього часу є Галс, Рембрандт, Якоб і Саломон ван Рейсдал, Ян Вермер, Герард Терборх, Пітер Клас, Ян Стен, Віллем Клас Геда, Кристіан ван Каувенберг та ціла армія менш обдарованих майстрів.
Нідерландці й колоніалізм Нідерландці не припиняли колонізації східних земель в Північній Америці, випередивши в цьому англійців. Перша назва Нью-Йорка — Новий Амстердам, надана нідерландцями-колонізаторами. Другорядний художник Франс Пост відвідав Голландську Бразилію, мешкав там роками і спокійно зафіксував використання рабів в усіх галузях побуту і тамтешнього виробництва. Художник Альберт Якобс Кейп писав родинні портрети на тлі з вітрильниками голландської Ост-індської кампанії, що колонізували острови в Індонезіїжурнал «Кур'єр ЮНЕСКО», червень, 1990. Серед картин нідерландських художників XVII століття — « Ґвалтування голландськими молодиками рабині-африканки» (художник Кристіан ван Ковенберг.)
Умовність назви «золотого століття»
«Золота» епоха знала непримиренні ідейні суперечки, викривання недоліків католицької церкви, нищення релігійних образів, трагічні наслідки дикого капіталізму в Голландії XVII століття, самогубства зайвих людей, початок еміграції з країни в голландські колонії Азії та Північної Америки. Серед самогубців того часу — художник Еммануель де Вітте. Серед голландських емігрантів була і дочка Рембрандта — Корнелія.
Про непримиренність позицій католиків і протестантів того часу свідчить твір музею Франса Галса — картина художника Корнеліса ван Харлема «Католицькі чернець і черниця». Для нас на перший план вийшла сміливість еротичної сцени 1590 року створення, для сучасників — це перш за все осуд розкошів і гріховності католицької церкви, що забула про важливіші заповіти первісного християнства. Усі важливіші заповіти і настанови первісного християнства і намагалися повернути в реальне життя протестанти Нідерландів як в країні, так і в її колоніях.
Офорт XVII ст
Розвиток гравюри XVI століття в Нідерландах (Лука Лейденський, Ієронімус Вьєрікс, Пітер Брейгель старший) підготував розквіт техніки нідерландського офорту в XVII. Початківцями на цьому шляху були художники Харлемської гільдії Св. Луки — Есаяс ван де Вельде, Віллем Бейтевег та Геркулес СегерсКаталог выставки «Сто офортов», Л._М., 1964. с. 5.
Есаяс ван де Вельде розпочав в офорті тему нідерландського сільського пейзажу. Дещо наївні зображення поступалися панорамним зображенням його співвітчизників-послідовників (Ян ван Акен, Адріан Остаде, Антоні Ватерло), але були першими за часом. Більш обдарованим був художник Віллем Бейтевег. Значна художня обдарованість зробила несхожими між собої як його картини, так і малюнки, так і офорти. Це ніби різні іпостасі майстра. Він відрізнявся прихильністю до камер риторів (тогочасного нідерландського театру), до перебільшень і гротеску, приятелював з комедіографом Бредеро. Сучасники прозвали його «Хитромудрим Віллемом». 1621 року вийшла з друку його серія офортів з пейзажами. Здебільшого прості мотиви його пейзажів оживляли або рідкі персонажі, або порив вітру, що нахилив верхівки дерев. Сюжети прості, селянські — порожній шлях, кущі біля каналу, хижки селян серед дерев. Настрій офортів Бейтевега — неквапливий, спокійно-роздумливий, іноді з присмаком нудьги. Але аркуші Віллема Бейтевега стануть кроком уперед в порівнянні зі спрощеними опусами краєвидів на офортах Есаяса ван де Вельде. Але Віллем Бейтевег помер у 30-річному віці й подальші шляхи нідерландського офорту розвивали без нього. Про внесок Бейтевега в нідерландську гравюру свідчать зацікавленість до його творів Герарда Сегерса і Рембрандта, що збирав його офорти, а в роки навчання — копіював їх.
Підняти на новий щабель нідерландський офорт зумів Геркулес Сегерс. Ніякого спокою, ніякої неквапливості — він умів бути різним і несподіваним. Його панорамні пейзажі кличуть у далечинь, спонукають до довгого споглядання, лякають невідомим майбутнім, далеким від небезпеки. Прості мотиви офортів ван де Вельде чи Бейтевега лише напомацки шукали сюжети та відповідність їм технічних можливостей самої офортної техніки. Зразки офортів Сегерса, упевнені, самостійні за сюжетами — вже дорівнюють зразкам нідерландського живопису. Вони могли бути точним відтворенням і конкретного краєвиду («Панорама Амерсфорту»), і умовним поєднанням реальних елементів гірських долин з хижками, деревами і човнами в дальніх затоках (« Річка в гірській долині»), так і цілком фантастичними, тривожними фантасмагоріями («Скеляста долина з річкою і дорогою»). Іноді Сегерс відчував втому від тривожних фантасмагорій власний пейзажів, тоді виниками офорти — натюрморти («Книги»). Фанатично відданий гравюрі митець був схильний до новацій, до експериментів, що не завжди приводило до знахідок, приємних і прийнятних сучасниками. Він не користувався популярністю, а його офорти не берігли. Залишилось приблизно 50 його графічних творів, а деякі — взагалі в одиничних зразках, що покажчик і малих накладів офортів майстра, і значної кількості знищених творів.
Якщо широкий загал мало поціновував знахідки Герарда Сегерса (1589—1638), то художники, навпаки, і поціновували, і розвивали далі, незважаючи на гнітючий, драматичний настрій його творів. Серед поціновувачів творчого доробку Сегерса — сам Рембрандт. Зацікавлений в підвищенні власної майстерності, Рембрандт, що не був на стажуванні в Італії, придбав на аукціоні дошки-матриці Геркулеса Сегерса, а матрицю «Втеча Св. Родини в Єгипет» — переробив на власний офорт. Засмучує дослідників творчості Рембрандта і панорамність уславленого аркушу Рембрандта « Три дерева», бо вона — цілком Сегерсова. Ймовірно, і цю дошку-матрицю переробив Рембрандт з оригіналу Сегерса. Поціновував офорти Сегерса і талановитий пейзажист Якоб ван Рейсдал, що теж іноді звертався до техніки офорту.
Рембрадту було тридцять, коли помер Геркулес Сегерс. Він вже 10 років займався офортом, хоча і не був ні фанатично відданим офортній техніці (як Сегерс), ні схильним до значних експериментів із самою технікою. Але художник приніс у офорт різнобарвність і глибину людських почуттів, відчайдушних прагнень і злетів, пафос пошуків і трагізм долі, навіть героїзм вчинків, драму старості і прощання зі світом. Рембрандт вніс в офорти стільки майстерності і психологічної глибини, що той перестав бути технічним курйозом і рідкою забавою поодиноких диваків-художників, якою був поряд з іншими графічними техніками в XVI столітті. До того ж Рембрандт займався офортом практично усе життя, залишивши близько двохсот дев'яноста зразків. Тому його офорти увібрали і його сюжетні пошуки, і зростання технічної майстерності, і художню розкутість останніх, драматичних років життя. По рембрандтовим офортам почали вимірювати високий щабель і художню якість офортів інших митців, якщо ті звертались до цієї техніки.