Мико́ла Микола́йович Асє́єв (; справжнє прізвище — Штальбаум), * 28 червня (10 липня) 1889, Льгов, нині Курської області Росії — † 16 липня 1963, Москва) — радянський поет, представник футуризму. Водночас із Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі. Чоловік Оксани Синякової (1892—1985) — однієї з п'яти близьких до авангарду харківських «муз футуризму» сестер Синякових, найвідоміша з яких художниця Марія Синякова-Уречина.

Життєпис Походив із дворянської родини. Батько працював страховим агентом, мати померла, коли Миколі було 6 років.

До 1909 навчався в Курському реальному училищі, 1909—1913 — у Московському комерційному інституті та на історико-філологічному факультеті Московського університету і філологічному факультеті Харківського університету.

Від 1908 року публікувався в журналах «Весна», «Заветы» («Заповіти»), «Проталинка», альманасі «Первоцвет» («Первоцвіт») та ін.; певний час працював секретарем в журналі «Русский архив» («Російський архів»).

1913 року разом із С. Бобровим та Б. Пастернаком створив у м. Москві групу футуристів «Центрифуга», до якої згодом долучилися поети К. Большаков, В. Гнєдов , Божидар, Г. Петніков та ін. Свої твори друкували у видавництві «Лірень» («Лирень»). У маніфесті «Труба марсіян», який підписали В. Хлєбников, М. Синякова, Божидар, Г. Пєтніков і Асєєв, московські футуристи проголосили, що вони «вбрані в шати перемог», «вітрило» їхньої спілки «тримається вісі часу», а завдання їхні — «хоробрі, величні й суворі».

Ранні поезії поета позначені впливом символізму, що відобразилося у збірці «Ночная флейта» (1914). Згодом у творчості відчутні риси футуризму — знайомство з Володимиром Хлєбниковим і дружба з Володимиром Маяковським вплинули на збірки «Зор» (1914) та «Леторей» (1915).

У 1915 році призваний в армію. Пройшов навчання у запасному полку в Маріуполі, згодом був відряджений у Гайсин і на Австрійський фронт.

У 1917—1921 роках працював журналістом на Далекому Сході.

1918 разом із С. Третяковим, Д. Бурлюком, М. Чужаком перебував у м. Владивостоці (тепер Приморський край, РФ), усі були учасниками групи «Творчість». Згодом переїхав до Чити (тепер Забайкальський край, РФ).

У 1922 році за сприяння А. Луначарського повернувся до Москви.

1923—1928 долучився до творчої групи ЛЕФ (Лівий фронт мистецтв), яка реорганізувалася 1929—1930 у РЕФ (Революційний фронт мистецтв); співпрацював із В. Маяковським.

У 1920–1930-х роках у його творчості переважають громадянські мотиви та революційна романтика. До цього періоду належать поеми «Свердловская буря» (1925), «Семен Проскаков» (1928), «Двадцять шесть» та присвячена Леніну поема «Русская сказка» (1926), а також історико-революційні вірші «Сині гусари», «Чернишевський» та ін.

Автор популярних пісень («Марш Будьонного», 1922, та ін.).

Від 1931 постійно жив у Москві.

У 1930–1940-х роках звернувся до образів «оновленого світу» відповідно до канонів соціалістичного реалізму, зокрема у поемі «Маяковский начинается» (1937—1940), яка присвяяена Маяковському (Сталінська премія, 1941).

Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Чистополі (тепер Республіка Татарстан).

Під час Другої світової війни створив збірки «Первый взвод» (1941) і «Пламя победы» (1946), що стали поетичним відгуком на події воєнних років. У 1950-х роках пише «Поэму о Гоголе» (1955), а також збірки «Раздумья» (1955) і «Лад» (1961), у яких переважають філософські мотиви.

У різний час опікувався творчою долею поетів Б. Пастернака, О. Кручоних, М. Цветаєвої, В. Соснори.

Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Творчість Асєєв був автором оповідань, нарисів, мемуарів та статей із питань теорії віршування. Написав низку поезій, присвячених Україні, зокрема «Новая Украина» (1927), «Днепр» (1928), "«Днипробуд» (1931); «Украине» (1954).

Перекладав твори Тараса Шевченка — «Гамалію», «Невольника», «Чернеця», «Вітер з гаєм розмовляє» та інші, а також поезії Павла Тичини, зокрема «Пісня трактористки», «Як ми писали листа М. Коцюбинському», «Молодий я, молодий». У статті «Опыт перевода» (1938) описав роботу над перекладами історичних поем Шевченка; у статті «Русский стих» (1975) згадував «Невольника»; Шевченкові присвятив поезію «Стихи и сердце» (1961).

Автор кількох статей про творчість Павла Тичини.

Більшість творів поета видано у Москві. Окремі з них українською мовою переклали Гео Шкурупій, Юрій Яновський, Яків Савченко та інші.

Твори За рядом ряд: Стихи. Москва, 1925; Громы о мрамор. Стихи 1924—1925 гг. Х., 1926; Днипробуд: Стихи. Ленинград; Москва, 1931; Зачем и кому нужна поэзия. Москва, 1961; Избранные произведения. Т. 1–5. Москва, 1963–64; Жизнь слова. Москва, 1967; Мужність письменника // Спогади про Миколу Островського. К., 1980; Мій Тичина // Співець єдиної родини: Статті, есе, спогади, худож. твори про П. Г. Тичину. К., 1981; О поэтах и поэзии: Статьи и воспоминания. Москва, 1985; Родословная поэзии: Статьи, воспоминания, письма. Москва, 1990; Стихотворения. Поэмы. Воспоминания. Статьи. Москва, 1990; укр. перекл. — [Вірші] // Рос. рад. поезія. К., 1950;

Українські переклади Російська радянська поезія. — К., 1950. Мій Тичина // Дніпро. — 1956. № 2.

Пам'ять На його честь названі вулиці в Москві та Курську. Його ім'ям названа Курська обласна наукова бібліотека.

Відзнаки і нагороди Сталінська премія, 1941.

Література Вишеславський Л. М. Асєєв Микола Миколайович //  — С. 271.

 — С. 46. Мазепа Н. Р. Асєєв Микола Миколайович //  — С. 93.

Примітки

Посилання Вірші Асєєва