Хубіла́й (; ), храмове ім'я Шицзу (; 23 вересня 1216 — 18 лютого 1294) — монгольський державний і політичний діяч. Великий хан Монгольської імперії (1260–1271). Засновник і перший імператор монгольської династії Юань (1271–1294), що правила Китаєм. Представник роду Чингізидів. Син хана Толуя від караїтки Соркактані. Онук Чингісхана. На Заході відомий завдяки Марко Поло під іменем «Кублай-хан»; це ім'я вимовлялося також як «Кубілай», або «Кубла» (останнє стало особливо поширеним після поеми С. Т. Кольріджа «Кубла-хан»).
За правління великого хана Мунке керував кампанією проти китайської династії Сун. 1260 року, після смерті Мунке, захопив великоханський престол. Переніс столицю з Каракорум до міста Ханбалик, майбутнього Пекіна. 1271 року завоював центральний Китай і проголосив створення імператорської династії Юань. Посмертно надав титул Тайцзу своєму діду — Чингісхану. 1279 року остаточно знищив ворожу династію Сун і підкорив своїй владі весь Китай. у 1274 та 1281 роках здійснив безрезультатні походи на Японію. У 1292 році за його указом в Ханбалик і Шанду — зимовій та літній столицях — були засновані мусульманські медичні заклади: «Куан-хуей-си» («Імператорські мусульманські шпиталі») і «Тай-юань» («Імператорська академія медицини»). 1293 року ходив походом на острів Ява. Змусив Корею і Бірму стати васалами династії Юань. Помер від хвороби у Пекіні.
Похований у ханській гробниці в монгольських степах. Монгольське тронне ім'я — кага́н Сеце́н (; ). Посмертне ім'я — Імпера́тор Веньу́ (). Девізи правління — Чжунтун у 1260–1264 роках і Чжиюань у 1264–1294 роках.
Родина Мав 4 дружини: Тегулунь, Чабі, Тарахан і Баягушін, від яких мав 22 сини і 2 доньки. Ще 25 синів — від наложниць. Друга дружина — Чабі — стала його довіреною особою і впливовим радником. Смерть Чабі, а також їх улюбленого сина, спадкоємця юаньського трону Джингіма, стали трагедією Хубілая, через яку він в останні роки свого життя пристрастився до вина.
Перемоги в Північному Китаї Хубілай почав шлях воєначальника у війську свого брата Мунке (великий хан з 1251 року), який віддав в управління Хубілая усі завойовані території Північного Китаю і в 1252 році доручив йому разом з загонами воєначальника Уріангадая проведення військової кампанії проти династії Сун, яка ще правила на півдні Китаю. Форсувавши річку Хуанхе, армія Хубілая вторглася в провінції Шеньсі і Сичуань. Також в 1253 році Хубілай захопив Далійське царство народу бай в провінції Юньнань, після чого повернувся в Північний Китай.
Хубілай заснував місто Кайпін, яке спочатку було призначене на роль нової столиці Мунке, але згодом стало його власного літньою резиденцією (місто, що отримало назву Шанді — «Верхня столиця» — увійшло в західну культуру під назвою Занаду).
В кінці 1258 року монголи почали свій новий наступ на імперію Сун, який очолював власне сам Мунке. Хубілая з двома іншими арміями, він відправив через Хубей, до річки Яньцзи. В 1259 році отримав звістку про смерть Мунке під час осади міста Хечуана, і спроби його брата Аріг-Бугі зайняти вже звільнений ханський престол. Це змусило його укласти перемир'я з силами Сун і направитись до Каракоруму.
Громадянська війна проти Аріг-Буги Поспішно скликаний курултай в Кайпіні проголосив в травні 1260 року великим ханом Хубілая, а курултай в Каракорумі, місяцем потому — Аріг-Бугу (так як перші вибори пройшли поза межами рідних монгольських земель, і там були присутні не всі представники правлячої династії, Аріг-Буга і консервативні кола монгольського суспільства протестували проти їх законності). На стороні Аріг-Буги виступили правителі трьох з чотирьох гілок правлячої династії: Берке (нащадок Джучи), Алгу (нащадок Чагатая) і багато представників сім'ї Мунке. Головним прихильником Хубілая був Хулагу.
Міжусобна боротьба братів за владу тривала з 1259 до 1264 року. В процесі цієї боротьби Хубілай в 1260 році переніс столицю Монгольської Імперії з Каракоруму в місцевість поряд з колишньою столицею чжурчженів Чжунду («Середня столиця»). Її назвали Даду (кит. 大都 «Головна столиця»), або Ханбалик (пізніше перейменований в Пекін).
Стратегія Хубілая полягала в тому, щоб не дати Аріг-Бузі скористатися ресурсами землеробських володінь. Спираючись на базу в Каракорумі, Аріг-Буга повинен був забезпечити поставку продовольства для своєї армії, а Хубілай прагнув відрізати його від центрів постачання.
До 1262 року Кадан (син Угедея і двоюрідний брата Хубілая) здобув перемогу над прихильниками Аріг-Буги в землях уйгурів і колишніх землях тагнутів. Армія сам Хубілая поставив табір в північному Китаї в районі колишньої цзінської столиці Чжунду. Таким чином, під владою Аріг-Буги збереглася лише одна землеробська область — долина Єнісея. Восени 1260 року Хубілай повів військо на Каракорум, а Аріг-Бука відступив до Усе. У листопаді 1261 року на південь від Каракоруму відбулися дві битви між військами Аріг-Буги і Хубілая. Перша битва була виграна Хубілаєм, але наступна не принесла перемоги жодній зі сторін. Незважаючи на невизначений результат вирішального бою, Хубілай зміг встановити повний контроль над Монголією, а Аріг-Бугу виснажувала боротьба з його недавнім середньоазійським союзником Алгу.
У підсумку, Аріг-Буга зазнав поразки і здався на милість брата. Спочатку Хубілай хотів помиритися з братом і не став якогось його карати, однак така поблажливість відштовхнула багатьох його прихильників. Щоб вгамувати незадоволених монголів, Хубілай наказав Аріг-Бузі не показуватися на його очі цілий рік, однак багато хто визнав це покарання занадто м'яким і зажадали чистки в рядах зрадників. Допитавши Аріг-Бугу і з'ясувавши, хто спонукав його оскаржити права старшого брата, Хубілай стратив десять найважливіших поплічників Аріг-Буги. Хубілай не захотів брати на себе відповідальність за одноосібне рішення долі свого брата і скликав курултай для суду над Аріг-Бугою (а також для підтвердження свого обрання на трон великого хана). Однак Аріг-Бугу важко захворів і на початку 1266 року помер в неволі, позбавивши Хубілая від труднощів, пов'язаних з необхідністю влаштовувати суд над рідним братом.
Завоювання Південного Китаю Після перемоги над Аріг-Бугою, Хубілай нарешті зміг повернутися до завоювання південного Китаю. Його головною метою до вступу на престолі стало повалення Сунської династії, чого він досягнув, поєднуючи військові дії з дипломатією і примирливі жести на адресу китайського населення. Так, в 1261 році він особисто відпустив на свободу 75 сунських купців, яких його війська захопили на кордоні. У 1262 році дозвіл повернутися на батьківщину отримали ще 40 торговців, а два роки потому Хубілай звільнив 57 купців. У 1264 рік Хубілай зробив догану своїм воєначальникам, які стратили двох полонених сунських полководців без суду й слідства. Хубілай, який прагнув переманити якомога більше дезертирів з сунської армії, був вкрай незадоволений такою безглуздою жорстокістю; сам він нагороджував перебіжчиків землями, тканинами й стадами. Ця політика приносила помітний успіх, оскільки приплив перебіжчиків з південного Китаю до монголів не слабшав.
Нова військова кампанія почалася з тривалої облоги фортеці Сян'ян в провінції Хубей, що тривала з 1267 по 1273 рік. Через кілька місяців після взяття Сян'ян смертельно хворий Ши Тяньцзе написав для Хубілая доповідну записку, в якій рекомендував віддати всі монгольські війська під керування одного верховного командувача. Хубілай погодився з думкою свого старого соратника, і в 1273 році головнокомандувачем експедиційними силами в південному Китаї був призначений Баян (Баарін). У 1275 році монгольське військо під командуванням Баяна перейшло Янцзи і здобуло усі міста в долині цієї річки від Ханья до Нанкіна.
У лютому 1276 року пала столиця Сунської Імперії — Ханчжоу. Імператриця-вдова Се передала Баяну імператорську печатку династії Сун, а малолітній імператор Сянь був привезений до Хубілая, який милостиво обійшовся зі своїм бранцем. Однак сунські лоялісти, які втекли в південні області країни, продовжили опір, і в червні 1276 року звели в Фучжоу на престол 7-річного імператора Ши. Остаточно сунські війська були розгромлені лише в 1279 році після падіння Кантона та поразки китайського флоту біля острова Яйшань, на заході від сучасного Макао, в Яминській морській битві, в якій загинув останній імператор династії Сун Чжао Бін.
Підкорення Кореї
Безуспішні спроби підкорити Корею робили ще попередники Хубілая. Чингісхан 1218 р. і Угедей в 1231—1233 рр. споряджали туди походи, і хоча їм вдалося підкорити своїй владі великі області півострова, в 1233 році король Кореї сховався на острові Канхвадо біля східного берега. Клан Чхой, глави якого управляли країною ім'ям короля, залишався непримиренним ворогом монголів і не допускав думки про капітуляцію. На якийсь час увагу монголів було відвернуто від Кореї спорами про престолонаслідування та іншими військовими операціями, і каральна експедиція проти непокірних корейців відбулася тільки при Мунке. 1253 року Мунке наказав якомусь Чжалаердаю виступити в похід на корейський королівський двір. Монгольські армії вторгалися в Корею в 1253 і 1258 рр. В обох випадках корейці були розбиті на материку, а місцеве населення, вже постраждале від жахливої посухи, було доведено до тяжкого становища. Ті, хто переходив на бік монголів або виявляв їм покірність, отримували можливість вести нормальне життя, а ремісники, подібно своїм побратимам в інших монгольських володіннях, користувалися особливими умовами і часто наймалися завойовниками на службу. Монгольські війська, усвідомлюючи брак досвіду в морській війні, що не намагалися захопити острів Канхвадо. Слід визнати, що це було мудре рішення, враховуючи пізніші невдачі в Японії і на острові Ява. На щастя для монголів, в цей час спалахнуло обурення проти деспотичного правління клану Чхой.
У 1258 р внаслідок військового перевороту був позбавлений влади Чхой Ій, глава клану, а новий правитель прагнув налагодити відносини з монголами. Спадкоємець престолу Чхон вирушив до Китаю, щоб виявити покірність монголам і запропонувати себе в заручники. Першим монгольським князем, якого Чхон зустрів в Китаї, був Хубілай. Так як Мунке знаходився в Сичуані і готував вторгнення в імперію Сун, Хубілай залишився головною особою в Східному Китаї. Він тут же без роздумів прийняв корейського принца в свою свиту і обійшовся з ним дуже прихильно. Через кілька місяців відійшли в інший світ і Мунке, і корейський правитель. Хубілай, за підтримки своїх китайських радників, вирішив зробити ставку на спадкоємця престолу. Він відпустив молодого принца, доручивши йому повернутися на батьківщину і відстоювати свої права на корону. Новому королю дозволялось зберегти частину владних повноважень, але разом з ним в справах правління повинен був брати участь постійний представник монгольського двору. Хубілай розраховував на вірність майбутнього корейського государя. В кінці 1259 р принц в супроводі монгольських військ прибув до Кореї і зійшов на престол, прийнявши ім'я Вонджон. Він незабаром довів свою відданість і «чесноту», відправивши спадкоємця заручником при дворі Хубілая. Хубілай, в свою чергу, наділив корейського принца нефритовим поясом та іншими подарунками. Протягом наступного десятиліття відносини між корейським королем і монгольським ханом незмінно поліпшувалися. Корейський правитель час від часу відправляв до двору Хубілая посольства з даниною, — а Хубілай відповідав щедрими дарами і надавав корейським купцям всілякі пільги. За часів економічного спаду Хубілай звертався по допомогу корейців, які постачали імперії хліб і м'ясо. Він також постійно нагадував своїм прикордонним військам про заборону грабувати корейські землі і влаштовувати інші безчинства. Точно так же його чжурчженські піддані в Маньчжурії отримали вказівки утримуватися від набігів на Корею.