Море Достатку () — море на сході видимого боку Місяця. Розмір — близько із півночі на південь та близько 600 км із заходу на схід, площа — близько 300 тисяч км2.
Море Достатку лежить у древньому зруйнованому басейні. Подібно до інших таких морів, воно має неправильну форму, порізані береги, малу глибину й позбавлене гірського кільця та значного маскона. Примітне своєрідною парою кратерів Мессьє та , великим молодим кратером Лангрен, численними кратерами-привидами, грядами, грабенами, вулканами та іншими об'єктами.
Назва Сучасну назву Моря Достатку, як і більшості інших місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 рокуКарта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).. Подібно до інших назв морів половини видимого боку Місяця, що пов'язані переважно зі сприятливими поняттями, вона може відображати тодішні уявлення про вплив Місяця на погоду. У Річчолі латинська назва моря мала вигляд , але згодом набув поширення варіант , що й увійшов у перший каталог місячних назв, затверджений Міжнародним астрономічним союзом (1935). Пізніше з ініціативи Джерарда Койпера місячну номенклатуру переглянули й назві моря повернули початковий вигляд, пояснивши зайву літеру помилкою Кассіні. Ці зміни були запропоновані в атласі 1960 року видання, а наступного року їх затвердив Міжнародний астрономічний союз.
Інші селенографи давнини називали море інакше. З погляду Вільяма Гілберта, який спостерігав Місяць близько 1600 року неозброєним оком, воно зливалося з сусідніми морями, але утворювало виступ. На карті вченого цей виступ називається мисом Bicke (Caput Bicke). Припускали, що цією назвою Гілберт вшанував якусь важливу для нього людину або місце, але, можливо, він назвав «мис» просто Коротким (Caput Breve), а переписувач цього не розібрав. Міхаель ван Лангрен 1645 року назвав море Лангренівським (Mare Langrenianum), а яскравий кратер поруч — кратером Лангрена (Langreni). Друга назва (втративши родовий відмінок) збереглася досіКарта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).. 1647 року Ян Гевелій, який ставив об'єкти поверхні Місяця в відповідність об'єктам околиць Середземномор'я, назвав це море Каспійським (Mare Caspium), а його південний виступ — Нижньою затокою (Sinus Inferior).
Розташування та суміжні об'єкти
На північному заході Море Достатку межує з Морем Спокою, від якого відділене невисокими горами Секкі. На південному заході місячні Піренеї відокремлюють Море Достатку від Моря Нектару, а на північному сході безіменне узвишшя — від Моря Криз.
З північно-східного боку від Моря Достатку відходить Затока Успіху, яка межує з маленьким Морем Піни. Ще один виступ море утворює на півдні, виходячи за межі свого басейну. Можливо, цей виступ лежить в іншому зруйнованому кратері. На заході Море Достатку заходить у басейн Моря Нектару. Координати центра основної частини Моря Достатку — .
Біля південно-східного краю моря розташований зруйнований басейн Бальмер — Каптейн із центром поблизу . Його діаметр становить, за різними оцінками, близько 265, 450 або . У цьому басейні є ще одне море, але дуже давнє, вкрите викидами кратерів і тому таке ж світле, як навколишні материки («криптоморе»). Воно тягнеться з півночі на південь на 400 — і є одним із найбільших та найстарших криптоморів Місяця.
Розташування Моря Достатку поблизу краю видимого боку Місяця ускладнює дослідження деталей його поверхні з Землі, а до зйомок «Клементини» (1994) для нього не було й якісного покриття фотографіями з орбіти.
Басейн Басейн Моря Достатку такий старий і зруйнований так сильно, що в його існуванні довго були сумніви. У роботі 2015 року на основі альтиметричних даних зонда LRO та гравіметричних даних місії GRAIL він був віднесений до таких, існування яких підтверджено (самі лише дані про рельєф, за висновками роботи 2012 року, такої можливості не давали).
Добе розпізнаваних кільцевих хребтів чи уступів у цього басейну не збереглося. За даними згаданого дослідження 2015 року, його головне кільце могло мати діаметр близько , а внутрішнє — близько . Раніше припускали існування на додачу до 690-кілометрового кільця 990-кілометрового, а також те, що дугоподібний вигин гряд усередині моря окреслює ще одне (сховане під лавою) кільце, менше за два попередні.
Басейн Моря Достатку перекривається з басейнами морів Нектару, Спокою, Криз і, можливо, з басейном Бальмер — Каптейн.
Значного маскона в Морі Достатку нема, але є невелика гравітаційна аномалія. Область підвищених значень має неправильну форму й розмір близько 360 км. Різниця значень цієї аномалії між центром та найближчими околицями басейну становить , що менше, ніж у басейнів більшості інших місячних морів.
Загальний опис На відміну від подібних за розміром морів, що лежать у добре збережених басейнах, Море Достатку має неправильну форму, невелику глибину, позбавлене кілець гряд та грабенів усередині й кільцевих хребтів та уступів навколо. Проте це мілке море багате на острівці, кратери-привиди, хаотично розташовані гряди, скупчені в окремих місцях грабени та інші деталі рельєфу.
Глибина Моря Достатку (товщина лавового покриву) на більшій частині його площі порівняно мала. За даними дослідження напівзатоплених кратерів, а також молодих кратерів, дно яких сягає материкових порід, вона переважно менша за , але в найглибшому місці (біля центра основної частини моря) може сягати понад 1000 і, можливо, навіть близько .
Поверхня Моря Достатку лежить на нижче за місячний рівень відліку висот — переважно нижче за сусіднє Море Спокою і вище за моря Нектару та Криз. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північний схід.
Склад лави Моря Достатку в різних місцях дещо різний, що проявляється в відмінностях альбедо та відтінку. Більша частина тамтешньої лави порівняно бідна на титан. Зразки, доставлені «Луною-16» із північного заходу моря, до таких не належать (вміст TiO2 у них — 4-5 % — є середнім), але є одними з найбідніших на залізо та магній і найбагатшими на алюміній з-поміж доставлених на Землю місячних базальтів (близько 13,5 %, а в окремих частках — до 20 % Al2O3). Багата на алюміній лава типова для морів, що лежать у місцях із великою товщиною місячної кори. На основі розподілу поверхнею лави різних відтінків було висунуте припущення, що в Море Достатку затікала лава з Моря Спокою.
Спектральні дані свідчать, що в ґрунті Моря Достатку є значна (більша, ніж у Морі Спокою) домішка материкових порід із викидів навколишніх кратерів, насамперед Лангрена й Тарунція, що ускладнює дослідження морської лави.
За даними альфа-спектрометрів «Аполлона-15» та «Аполлона-16», по краях Моря Достатку та Моря Криз спостерігається найбільш інтенсивне з-поміж досліджених місячних морів виділення радону, причому є ознаки непостійності його швидкості. Крім того, виявлено, що радіаційне пошкодження порід із Моря Достатку, доставлених «Луною-16», набагато більше, ніж у решти доступних на момент цього дослідження місячних зразків («Аполлона-11», -12, -14 і -15), але це пояснюють довшим перебуванням цих порід на поверхні, під космічними променями.
Деталі поверхні
Кратери На східному березі моря виділяється трійка великих кратерів: яскравий молодий Лангрен діаметром , темний залитий лавою Венделін () та світлий Петавій (). Наступні за розміром кратери берегів моря — Колумб (), Гокленій () і Гутенберг () на заході, а також () на півночі. Кратери Петавій, Гокленій і Тарунцій примітні потрісканим дном, що є наслідком інтрузії під нього магми.
Море Достатку дуже багате на кратери-привиди — затоплені лавою кратери, що лишаються видимими завдяки його малій глибині та грядам, що пролягли над їх краями. В ході дослідження знімків апаратів LRO та SELENE 2016 року там виявлено понад 50 таких кратерів.
У Морі Достатку розташовані одні з найнезвичайніших кратерів Місяця — та . Це пара молодих витягнутих кратерів довжиною близько 15 км кожен, від яких на 150 км розходяться світлі промені у формі птаха — двома «крилами» від першого та подвійним «хвостом» від другого. Ці кратери утворені вкрай похилим ударом (не більше кількох градусів до поверхні) зі східного боку. Засновані на експериментах міркування вказують на те, що першим з'явився кратер Мессьє, після чого значна частина космічного тіла відскочила й створила .
Слідом похилого удару, ймовірно, є й кратер Гокленій, який, подібно до Мессьє, має витягнуту форму й видовжену центральну гірку. Це значно старший кратер; його дно залите лавою, розтріскане і, крім того, перетяте одним із грабенів, що тягнуться вздовж західного краю моря, — борозен Гокленія (Rimae Goclenius). Менш похилим падінням створений молодий 35-кілометровий кратер на південному березі моря. Він не є значно витягнутим, але в його ореолі променів є прогалина з північного боку, яка свідчить, що космічне тіло прилетіло саме звідти (ймовірно, під кутом близько 10° до поверхні).
На півострові в південно-західній частині моря лежить один із найпримітніших концентричних кратерів — 11-кілометровий . Менш виражені їх ознаки мають безіменний 10-кілометровий грушоподібний кратер на тому ж півострові , 15-кілометровий кратер поблизу нього та 13-кілометровий кратер дещо західніше моря .
На заході моря є гравітаційна аномалія, що дає підстави припускати існування там повністю схованого під лавою кратера діаметром близько 100 км. До нього та деяких інших затоплених метеоритних кратерів моря приурочені різноманітні прояви вулканізму (див. нижче). Крім того, він містить три кратери-привиди.
У Морі Достатку є один найменований ланцюжок кратерів — 70-кілометровий ланцюжок Тарунція (Catena Taruntius).
Море перетинають світлі промені Лангрена, Тарунція, Мессьє, , та інших кратерів. Походження деяких променів невідоме. Один із них може належати навіть кратеру Тихо, віддаленому на 2 тисячі кілометрів, або кратеру , розташованому приблизно на такій же відстані з іншого боку.
Вулканічні об'єкти
Крім лавових рівнин, у Морі Достатку є й різноманітні інші сліди вулканічної активності. В окремих місцях їх особливо багато.
Біля центра моря є безіменний 30-кілометровий кратер-привид, всередині та навколо якого розкидано не менше 5 ймовірних — пагорбів своєрідної форми, що можуть бути щитовими вулканами або результатами інтрузії під поверхню магми. Найбільш упевнено ідентифікованим як купол (у цьому разі вулканічний) є пагорб на з розміром підніжжя приблизно і висотою . Ще одне скупчення таких об'єктів є на півдні моря, біля кратера Венделін; із них найупевненіше ідентифіковані куполи на (діаметр — близько 17 км, висота — ) та на (діаметр — близько 14 км, висота — ).
Окремий великий купол (діаметр — близько 35 км, висота — ) розташований на заході моря й охоплює кількаразово вищий острівець. Такі поєднання спостерігаються й в інших морях; їх причина невідома. Є ознаки того, що цей купол створений неодноразовими виверженнями. Місячні куполи трапляються і в інших місцях Моря Достатку. Чимало з них через малопомітність і невиразність є гіпотетичними.
Біля кратера Мессьє є два сполучені пагорби, що вирізняються крутішими схилами й темнішим забарвленням (ймовірно, через наявність пірокластичних порід). Вони можуть бути шлаковими конусами або конусами розбризкування.
Ще одне скупчення вулканічних об'єктів виявлене на північному заході моря, над гіпотетичним затопленим 100-кілометровим кратером. Там стоїть купол із розмитими межами діаметром близько 8 км і висотою , інтерпретований як щитовий вулкан (координати центра — ). За кілька кілометрів від нього тягнеться ланцюжок вулканів іншого типу: чітко окреслених пагорбів. Він має довжину близько 10 км, ширину 1 км і оточений темним ореолом, що, ймовірно, свідчить про пірокластичні викиди.
Навколо цих вулканів трапляються дрібні «меніскові западини» () — рідкісні об'єкти загадкового, але, за більшістю версій, теж пов'язаного з вулканізмом походження. Вони там розташовані по краях кількох кратерів діаметром у сотні метрів. У Морі Достатку виявлено і ще одне (менш багате) їх скупчення, розташоване на 50 км північніше .