Прийняття́ ба́жа́ного за ді́йсне — це формування переконань та прийняття рішень відповідно до того, що є приємним, замість того, щоб звернутись до наявних доказів, раціональності або реальності. Такі дії є результатом вирішення конфліктів між переконаннями та бажаннями. Дослідження показали, що за інших рівних умов, учасники експериментів передбачають позитивні наслідки подій як більш ймовірні, ніж негативні (див також ефект валентності). Однак, новіші дослідження також містять свідчення, що при певних обставинах, наприклад коли зростає загроза, виникає зворотній ефект.
Деякі психологи стверджують, що позитивне мислення може позитивно впливати на поведінку, а отже дозволяти досягти кращих результатів. Це називається «ефект Пігмаліона».
Відомі приклади Серед найвідоміших прикладів прийняття бажаного за дійсне є такі: Американський економіст Ірвінг Фішер сказав «ціни на акції досягли значень перманентно високого плато» всього за декілька тижнів до Біржового краху 1929 р., за яким в США настала Велика депресія. Адміністрація Дж. Ф. Кеннеді стверджувала, що у разі переваги кубинських сил, повстанці, підтримувані ЦРУ зможуть «уникнути знищення, розчинившись у сільській місцевості» під час Операції в Затоці Свиней. Біблія, у Посланні до Євреїв (), визначає віру як «підставу сподіваного, доказ небаченого.».Ми можемо визначати віру, як тверде переконання у чомусь, чому не має доказів. Коли докази є, ніхто не каже про віру. Ми не кажемо про віру, що два плюс два є чотири чи що Земля є круглою. Ми кажемо лише про віру, коли хочемо замінити емоцією докази." Бертран Рассел про Бога та Релігію (Prometheus Books, 1986), p. 283
Як омана На додаток до того, що «прийняття бажаного за дійсне» є когнітивним упередженням та не надто добрим зразком процесу прийняття рішень, цей ефект також є особливою неформальною оманою у суперечці, коли передбачається, що якщо дуже хочеться, щоб щось було правдою чи неправдою, воно фактично є правдою чи неправдою. Ця омана має форму твердження: «Я бажаю, щоб P було правдою/неправдою, тому P є правдою/неправдою.» Прийняття бажаного за дійсне, якби таке твердження було правильним, засновувалось би на звертаннях до емоцій і було б відволікаючим маневром.
Прийняття бажаного за дійсне також може спричинити «сліпоту» до непередбачуваних наслідків.
Прийняття бажаного за дійсне (зорове сприйняття) Прийняття бажаного за дійсне (омана зору) — це феномен, коли внутрішній стан людини впливає на її візуальне сприйняття. Люди мають тенденцію вірити, що вони сприймають світ таким, який він є насправді, але дослідження вказує на інше. На сьогодні існує два основні типи прийняття бажаного за дійсне (зорове сприйняття), засновані на тому, де така омана зору відбувається — у категоризації або у відтворенні середовища.
Історія питання Концепція прийняття бажаного за дійсне була вперше запропонована підходом Нового Погляду у психології. Цей підхід став популярним у 1950-ті роботами Джерома Бруннера та Сесілі Гудман. У своєму класичному дослідженні 1947 року, вони попросили дітей показати їх сприйняття розміру монет шляхом зміни розміру отвору у дерев'яному ящику. Кожна дитина тримала монету у лівій руці на тій самій висоті та відстані від отвору у ящику, а правою тиснула на кнопку для зміни розміру отвору. Діти були поділені на три групи, дві експериментальні і одну контрольну, по 10 дітей у кожній. Контрольну групу попросили оцінити розмір картонних кругляків завбільшки з монети, замість самих монет. В середньому, діти в експериментальних групах переоцінили розмір монет на 30%. На другому етапі експерименту, Бруннер та Гудман поділили дітей на групи в залежності від їх економічного статусу. Знов, і «бідну», і «багату» групи попросили оцінити розмір справжніх монет шляхом зміни діаметра отвору. Як і очікувалось, обидві групи переоцінили діаметр монет, але «бідна» група переоцінила діаметр майже на 50%, що майже на 30% більше від оцінки «багатої» групи. З цих результатів Брунер та Гудман зробили висновок, що бідніші діти мали більше бажання до грошей і отже монети їм видавалися більшими. Ця гіпотеза заклала основу психологічного підходу Новий Погляд, який припускає, що суб'єктивний досвід з річчю впливає на її візуальне сприйняття. Деякі психодинамічні психологи застосували положення Нового Погляду для пояснення того, як індивіди можуть захищати себе від турбуючих, неприємних візуальних . Однак психодинамічний погляд втратив підтримку, оскільки в нього була відсутня належна модель, яка б включала, як підсвідоме може впливати на сприйняття.
Хоча деякі подальші дослідження відтворили результати Бруннера та Гудман, підхід Нового Погляду був в цілому відкинутий на початку 1970-х, оскільки експерименти містили багато методологічних помилок і не брали до уваги такі фактори як упередження звітуючого та контекст, що значно скривлювали результат. Новий Погляд отримав відродження у нещодавніх дослідженнях, однак до нього були внесені методологічні покращення для виправлення минулих нарікань.
Основні механізми
Пізнання Невідомі конкретні когнітивні механізми, які є основою прийняття бажаного за дійсне (як у мисленні, так і при зоровому сприйнятті). Оскільки ці концепції все ще перебувають у стадії розвитку, триває дослідження механізмів, що створюють цей феномен. Однак, деякі механізми вже запропоновані. Прийняття бажаного за дійсне може бути віднесено до трьох механізмів: упередження уваги, упередження інтерпретації та упередження реакції. Таким чином, прийняття бажаного за дійсне може виникнути на трьох різних стадіях когнітивної обробки. По-перше, на найнижчій стадії когнітивної обробки, люди вибірково реагують на зовнішні підказки. Людина може звертати уваги на докази, які підтримують її бажання та відкидати докази, які їм суперечать. По-друге, прийняття бажаного за дійсне може виникнути внаслідок вибіркової інтерпретації підказок. У цьому випадку, людина змінює не свою увагу до підказки, а свою інтерпретацію цієї підказки. І по-третє, прийняття бажаного за дійсне може виникнути на вищій стадії когнітивної обробки, коли формується реакція на підказку і до неї включається упередження.
При зоровому сприйнятті, прийняття бажаного за дійсне формується за тими самими механізмами, оскільки включає обробку ситуаційних підказок, включно з візуальними. Однак, оскільки при зоровому сприйнятті відбувається передсвідома обробка візуальних підказок та їх асоціація з бажаними наслідками, упередження інтерпретації та упередження реакції не можуть застосовуватись, оскільки вони відбуваються на стадії свідомої когнітивної обробки.Aue, T., Nusbaum, H.C., & Cacippo, J. (2012). Neural correlated of wishful thinking. SCAN: Swiss Center for Affective Sciences, 7, 991–1000. Отже, це явище може пояснити і четвертий механізм під назвою «набір сприйняття». Цей механізм передбачає, що ментальні стани або асоціації, активовані до того, як об'єкт попадає в поле зору, приховано направляють візуальну систему протягом обробки. І отже, підказки добре впізнаються, коли вони пов'язані з таким ментальним станом або асоціацією.
Деякі науковці вважають, що прийняття бажаного за дійсне при зоровому сприйнятті виникає внаслідок когнітивної проникності, а саме завдяки тому, що виші когнітивні функції здатні напряму впливати на досвід сприйняття, замість впливу на сприйняття лише на вищих рівнях його обробки. Інші, які виступають проти когнітивної проникності, доводять, що сенсорні системи працюють за модульним принципом з когнітивними станами, створюючи свій вплив тільки після того, як стимул був сприйнятий.
Категоризація та обробка За спостереженнями, феномен прийняття бажаного за дійсне при зоровому сприйнятті виникає на ранніх стадіях категоризації. Ця тенденція продемонстрована дослідженням з використанням неоднозначних зображень та бінокулярного суперництва. На сприйняття впливає обробка як за низхідним принципом («зверху до низу»), так і за висхідним принципом («знизу догори»). У візуальній обробці, висхідний принцип є дуже жорстким у порівнянні зі гнучким низхідним принципом". При висхідній обробці, стимули розпізнаються за точками фіксації, наближеністю та фокусними ділянками для побудови об'єктів, а низхідна обробка більше залежить від контексту. цей ефект спостерігається при фіксуванні установки та при різних емоційних станах. Традиційні ієрархічні моделі обробки інформації описують ранню візуальну обробку як вулицю з одностороннім рухом: рання візуальна обробка переходить у концептуальну систему, але концептуальна система не впливає на візуальні процеси. На сьогодні, дослідження відкидають цю модель та передбачають, що концептуальна інформація може впливати на ранню візуальну обробку, а не лише викривлювати системи сприйняття. Такий вплив отримав назву концептуального або когнітивного проникнення. Дослідження когнітивного проникнення використовують стимули з пар «концепція-категорія» та вимірюють час реакції для визначення, чи впливає категорія на візуальну обробку. Ефект категорії є різниця між часом реакції наприклад в таких парах як Bb і Bp. При вимірюванні концептуальної проникності використовувались одночасні та послідовні судження про пари. Час реакції зростав при зростанні анахронії появи стимулу, підтверджуючи, що категорії впливають на візуальну репрезентацію та концептуальну проникність. Дослідження з більш значущими стимулами (наприклад, зображення кішок та собак) дозволяють більшу варіабельність сприйняття та аналіз типовості стимулів (наводились зображення кішок і собак у різних позах, більш або менш характерних). Розпізнавання зайняло більше часу для картинок однієї категорії (собакаa-собакаb) порівняно з розпізнаванням між категоріями (собака-кішка), що підтримує теорію про вплив знання на категоризацію. Отже, на візуальну обробку, виміряну судженнями про фізичну різницю, впливає не-візуальна обробка, що підтримує теорію концептуального проникнення.
Нейронна схема Ділянки мозку, які мотивують прийняття бажаного за дійсне, асоціюються з тими самими регіонами, що відповідають за соціальну ідентифікацію і винагороду. Було здійснено дослідження цих ділянок з використанням МРТ під час, коли учасники оцінювали ймовірність виграшу для серій футбольних команд. Перед оцінкою, учасники надавали інформацію щодо своїх улюблених, нейтральних та «ненависних» футбольних команд. Прийняття бажаного за дійсне було пов'язано з теорією соціальної ідентичності, коли людина надає перевагу учасникам своєї групи перед учасниками інших груп. У цьому випадку, учасники експерименту надавали перевагу улюбленим футбольним командам.
Під час виконання завдань на прийняття бажаного за дійсне, диференціальна активність була виявлена у трьох областях мозку: дорсальній медіальній ділянці префронтальної кори, тім'яній долі та веретеноподібній звивині в потиличній долі. Диференціальна активність в потиличних і тім'яних областях передбачає режим селективної уваги до представлених підказок (сигналів), а отже, підтримує гіпотезу про когнітивну обробку нижнього рівня або упередженість уваги. Однак, диференціальна активність у префронтальній корі також припускає і когнітивну обробку високого рівня. Активність префронтальної кори пов'язана з уподобаннями, включеними у соціальну ідентифікацію. В результаті, коли підказки важливі для індивіда, наприклад улюблена футбольна команда, активується префронтальна кора. Ця самоідентифікація має гедоністичну цінність, що в свою чергу стимулює систему винагород. Differential activation of the reward system areas was only seen in conjunction with the activation of occipital lobe. А активація системи винагород та самоідентифікації може призвести до управління візуальною увагою.