Франце́ Преше́рен (, , ; *У 2002 році Словенське генеалогічне товариство опублікувало генеалогічне дерево Франце Прешерена й вказало датою його народження 2 грудня, а датою хрестин — 3 грудня, Врба, Австрійська імперія, нині Словенія — † , Крань, нині Словенія) — великий словенський поет, видатний представник романтизму, засновник новітньої словенської літератури, автор слів «Заздоровниці» — гімну Словенії.
Натхненник і зразок для словенських літераторів пізнішого часу, Прешерен вважається найвидатнішим словенським класиком. Загальноприйнятою стала точка зору, що Прешерен одноосібно вивів словенську поезію на європейський рівень. Він був автором першої балади й першої епічної поеми в національній літературі.
Поет пов'язав мотиви свого нещасливого кохання й гіркої долі, яка випала поневоленій батьківщині. Мотив злої долі став національним міфом словенців (особливо після Другої світової війни)Božič, Zoran (2011).Dejavniki literarne kanonizacije v srednješolskih berilih — na primeru Prešerna (Factors of literary canonisation in high school reading materials — the case of Prešeren), Jezik in slovstvo, vol.56, 5-6, pp. 3-26 , а Прешерен став невід'ємною, як повітря, частиною словенської культури. У Словенії досить сказати «поет», і це сприймуть як згадку про Прешерена.
Усе своє життя Прешерен конфліктував з церковним і державним офіціозом, з провінційною люблянською буржуазією. Протягом певного часу потерпав від зловживання алкоголем, принаймні двічі намагався накласти на себе руки. Причиною цього стали невдачі в особистому житті, перепони на життєвому шляху та втрата близьких приятелів, які трагічно вмирали. Головні теми його творчості — це любов до вітчизни, страждання людства й неподілене кохання до поетової музи — Юлії Пріміц.
Більшість творів написав словенською мовою, але є й німецькомовні. Уродженець Крайни, він спершу вважав себе суто крайнцем, але поступово дійшов до ширшого, загальнословенського самоусвідомлення. . Прешеренові твори перекладено англійською, бенгальською, білоруською, болгарською, боснійською, есперанто, іспанською, італійською, македонською, німецькою, польською, російською, сербською, словацькою, угорською, українською, хорватською та чеською мовами. 2013 року вийшло повне зібрання Прешеренових творів у французькому перекладіPrešeren's Poems Published in Bilingual Edition , Slovenia Times, 15 August 2013Database of translations — Prešeren , Slovene Book Agency, 2013.
Життєпис
Дитинство, молоді роки. Навчання в школі й університеті Франце Прешерен народився в селі Врба (Австрійська імперія, нині Словенія), в сім'ї заможних селян Шімена і Міни (до шлюбу Светіна). Був третім з ліку із восьми дітей і найстаршим серед синів. Змалку виявив значні здібності, й у 1808-му батьки послали його навчатися до двоюрідного діда — Йожефа Прешерена, що служив священником у Великій Рачні під Гросуплем, за 80 кілометрів від Врби. Перші два роки Йожеф Прешерен навчав онука вдома, а 1810 року Франце пішов до початкової школи в Рибниці. Вчився відмінно. У 1812-му він перебрався до Любляни, де наступного року закінчив початкову школу й почав навчатися в гімназії. Дитинство Франце частково припало на період окупації частини словенських і хорватських земель Францією, коли французька влада дозволила шкільне викладання словенською мовою. Франце дуже добре оволодів латинською та давньогрецькою мовами. Як і німецькою, що була тоді мовою навчання, адміністрування та спілкування вищих верств у більшості районів, населених словенцями. Поет Валентин Водник, директор люблянської гімназії, помітив талант Прешерена, свого учня, й заохочував його писати вірші по-словенському. Ще старшокласником Прешерен заприятелював з майбутнім філологом Матією Чопом, який згодом значною мірою впливав на розвиток творчості свого приятеля.
Закінчивши гімназію у 1819-му, Прешерен два роки студіював філософію й гуманітарні науки в Люблянському ліцеї, з 1821-го поглиблював знання на третьому ліцейному курсі при Віденському університеті й у 1822 році вступив до цього ж навчального закладу на юридичний факультет — всупереч бажанню матері, яка хотіла, щоб Франце став священником. Тільки у 1824-му Франце Прешерен признався їй листовно, що остаточно вибрав фах правника. А що й далі наполягав на такому виборі, то батьки та родичі-священники (крім Йожефа Прешерена) відмовили йому в грошовій підтримці. З 1822 року Франце одержував стипендію імені Луки Кнафеля, яку виплачували здібним студентам — землякам цього благодійника, що походив із Нижньої Крайни. Крім того, Прешерен заробляв гроші на посаді викладача в Єзуїтському інституті Клінковштрема, звідки був звільнений за вільнодумство й за те, що дав читати своєму приятелеві, майбутньому поету й політику Анастазіусові Ґрюну заборонену книжку поезії.
У Відні Прешерен ознайомився з творами світової літератури — від Гомера до Ґете. Особливу увагу звертав на італійських письменників періоду треченто — Данте, Петрарку й Бокаччо, читав також сучасних йому поетів-романтиків. У 1824 році він закохався в Заліку Доленц, дочку власника шинку, в який заходив.
Життя в Любляні Здобувши в 1828 році диплом юриста, Прешерен на короткий час поїхав до Моравії, відтак оселився в Любляні, де працював помічником у конторі адвоката Леопольда Баумґартнера. Щоб розпочати приватну юридичну практику, Прешерен звертався до вищих інстанцій й до середини 1840-х років загалом подав до них шість заяв, але жодної з них не задовольнили, бо вважали його політично неблагонадійним як людину з націоналістичними, панславістськими й антиклерикальними поглядами. У 1832 році він переїхав до Клагенфурта, сподіваючись зробити там кар'єру, склав там іспит на право працювати юристом, але повернувся до Любляни менш ніж через рік і дістав неоплачувану посаду практиканта в прокуратурі. Тоді ж у Прешерена почалася криза, викликана тим, що батьки хотіли його одружити з багатою німкенею Марією Йоганною Клун із Граца. До шлюбу не дійшло. Франц перестав відповідати на численні листи нареченої й зрештою порвав з нею. У квітні 1833-го Прешерен познайомився з Юлією Пріміц, дочкою багатого торговця, яка стала нездійсненим коханням у його житті. Того ж року Прешерен став членом люблянського ексклюзивного клубу для вершків суспільства «Товариство „Казино“» (, )Kolar, Ivan (1958). «Literarni sprehod po Ljubljani». Jezik in slovstvo, 4 (1): 77. Vrhovnik, Ivan (1912). «Vodnik in Prešern — člana Kazine». Ljubljanski zvon, 32 (3): 167—168. . У 1834-му й 1835 році він зустрівся з Юлією — відповідно в театрі й на танцювальному вечорі в «Казино»Habič, Marko (1997). «Kazina». Prestolnica Ljubljana nekoč in danes. Geopedia.si. ISBN 86-341-2007-4. , але не наважився признатися їй у коханніSlodnjak, Anton (2009). «France Prešeren». In Vide Ogrin, Petra. Slovenski biografski leksikon (Elektronska izdaja ed.). ISBN 978-961-268-001-5.. 1834 року почав працювати помічником свого приятеля — правника Блажа Кробата, який давав Прешерену вільний час на літературну діяльність. Той також провів багато часу в подорожах по всій Крайні, часто бував на озері Блед і, спостерігаючи природу, черпав натхнення для поезії. У 1834-му Прешерен познайомився з чеським поетом-романтиком Карлом Гінеком Махою та словенським і хорватським поетом Станком Вразом, з якими провадив довгі й плідні дискусії про поезію. Приятелював із Матією Чопом, а після його смерті, що сталася 1835 року, зблизився з польським поетом Емілем Коритком (1813—1839), якого австрійська влада заслала до Словенії за участь у народно-визвольному русі. З 1839 року Прешерен дружив і співпрацював із словенським етнографом Андреєм Смоле (1800—1840).
У 1836-му Прешерен зрозумів, що не дочекається взаємності від Юлії Пріміц, і того ж року зблизився з Аною Єловшек (1823–1875), що працювала служницею у Кробата. Мав з нею трьох дітей: Терезію (1839–1840), Ернестину (1842–1917) і Франце (1845–1855). Так і не оженившись з Аною, підтримував її фінансово, як міг, бо з 1835 року, коли помер Йожеф Прешерен, не стало грошової допомоги від нього. Ставився до неї, як до законної дружини, але дозволяв собі романи з іншими жінками.
Втрачаючи одного за одним друзів, потерпаючи від нерозділеного кохання до Юлії Пріміц, Прешерен впав в апатію, майже занедбав поетичну творчість і почав пити. Знову нещасливо закохався, цього разу в Єріцю Подбой, дочку шинкарки Метки, заклад якої часто відвідував. Цій дівчині він присвятив кілька своїх віршів.
Переїзд до Краня. Смерть
Восени 1846 року Прешерен, діставши ліцензію, відкрив власну адвокатську контору у Крані. Влада постановила, щоб він працював саме в цьому місті. Жив зі своїми дітьми й Аною Єловшек. Помічником у нього був син Андрея Смоле, а економкою — сестра, Катра Прешерен. У вільний час провадив громадську діяльність і зрідка писав вірші. Заробляв небагато, бо брав невеликі гонорари, а біднякам подавав безплатні юридичні послуги. Прогресували хвороби — цироз печінки і черевна водянкаAndrej Mrak. Žalostna usoda Prešernovega rodu z Ribičeve domačije Сайт rtvslo.si. 10.02.2013. Вже з листопада 1848 року поет не виходив із свого житла. 6 лютого 1849 року він в усному заповіті переказав усі гроші й нерухоме майно дітям. Помираючи, Прешерен признався, що ніколи не забував Юлії Пріміц. Смерть настала 8 лютого. У цей день по Прешерену дзвонили дзвони в усіх люблянських і кранських церквах. 10 лютого на похорон зібралося дуже багато людей із усіх кінців СловеніїPrešernove poezije, uredil A. Aškerc, Ljubljana 1902, s. XVIII. Поховали поета з великими почестями на кранському цвинтарі. Невдовзі Янез Блайвайс ініціював збирання грошей на спорудження надгробного пам'ятника Прешеренові. У 1852 році цей пам'ятник був готовий. На ньому стоїть епітафія — уривок із Прешеренового вірша V spomin Andreja Smoleta («Пам'яті Андрея Смоле»):
Творчість
Молоді роки Перші спроби Прешерен як поет зробив ще студентом. Постановив творити словенською мовою. Один із перших його творів, що збереглися, — це переклад поеми Lenora («Ленора») німецького поета Ґоттфріда Августа Бюрґера. Натрапивши в бібліотеці на переклад словенською мовою цієї поеми, який зробив Жіґа Цойс, і дізнавшись про його нетактовну заувагу, що словенська мова надто примітивна і груба для високої поезії, Прешерен зробив значно кращий переклад. 1824 року написано кілька віршів, у яких відчувається вплив Валентина Водника та зв'язок з багатими традиціями словенської народної поезії. У 1825 році Прешерен завершив збірку «Крайнські вірші» й показав її філологу Єрнеєві Копітару. Той дав дуже критичну оцінку, порадив облишити літературну творчість на кілька років, а тоді з цієї часової перспективи переглянути написане й виправити його. Автор спалив усю збірку, крім трьох віршів: Lenore, Povodni mož i Lažnjivi pratikarji.
Випадок із Копітаром затримав розвиток творчості молодого поета. Прешерен нічого не публікував аж до 1827 року, коли в німецькомовній газеті Illyrisches Blatt надруковано його сатиричний вірш «Дівчатам». У 1828-му Прешерен написав свій перший справді вартісний вірш «Прощання з молодістю», який опубліковано тільки 1830 року в люблянському літературному альманасі Krajnska čbelica («Крайнська бджола»), що його в тому ж році заснував бібліотекар Міха Кастеліц. Також 1830-го в цьому альманасі поміщено ще один твір Прешерена — першу словенську баладу «Водяник» (Povodni mož). У ній ідеться про Уршку — люблянську дівчину, яка танцювала з красенем, не знаючи, що це водяник, і зрештою втопилася.
У 1830 році Матія Чоп повернувся до Любляни й поновив зв'язки з Прешереном. Бачив поетичний талант свого приятеля й переконав його використовувати у творчості романські (на противагу так званим готичним) поетичні форми — станси, терцети і сонети.