О́тто фон Ге́ріке (; , Магдебург — , Гамбург) — німецький винахідник, фізик, інженер і філософ.

Найбільший внесок Отто фон Геріке в науку — це започаткування вакуумної техніки. У 1650-му він винайшов вакуумне відпомповування й застосував його для вивчення властивостей вакууму й ролі повітря в диханні людини та горінні. 1654 року здійснив відомий експеримент з магдебурзькими півкулями, який довів наявність тиску повітря. Геріке відкрив, що повітря має пружність і вагу, підтримує горіння й проводить звук.

1657 року він винайшов водяний барометр, за допомогою якого в 1660-му році передбачив бурю за дві години наперед й таким чином увійшов в історію як один із перших метеорологів.

Геріке став винахідником одного з перших електростатичних генераторів, що виробляють електрику тертям, і відкрив явище електролюмінесценції). Він виявив властивість електростатичного відштовхування однополярно заряджених предметів.

Життєпис Отто фон Геріке народився в сім'ї заможних магдебурзьких городян. У 1617-му вступив на факультет вільних мистецтв Лейпцизького університету, але 1619 року, у зв'язку з початком Тридцятилітньої війни, мусив перейти до Гельмштедтського університету, де провчився кілька тижнів. Відтак з 1621 по 1623 рік студіював юриспруденцію в Єнському університеті, а з 1623 по 1624 вивчав точні науки й фортифікаційне мистецтво в Лейденському університеті. Закінчив свою науку дев'ятимісячною освітньою подорожжю до Англії та Франції. У листопаді 1625-го повернувся до Магдебурга, а наступного року одружився з Маргаретою Алеманн і був обраний у колегіальну раду міського магістрату, членом якої залишався до похилого віку. Як радник, відповідав за будівництво, а в 1629 й 1630–1631 роках ще й за оборону міста.

Хоч сам Геріке не поділяв прихильності жителів Магдебурга до сторони шведського короля-протестанта Густава II Адольфа, та коли у травні війська Католицької ліги під проводом Йоганна Церкласа Тіллі взяли штурмом і знищили місто, він втратив своє майно й, мало не загинувши, опинився в полоні під Фермерслебеном. Звідти, завдяки посередництву Людвіга фон Ангальт-Кетена, його викупили за 300 талерів. Переїхавши з родиною до Ерфурта, Геріке став фортифікаційним інженером на службі в Густава II Адольфа (перебував на ній до 1636-го). У лютому 1632-го вся родина Геріке повернулася до Магдебурга. Наступні десять років фон Геріке провадив відбудову міста, знищеного пожежею в 1631 році. Відбудував також і своє житло. За шведської, а з 1636-го — саксонської влади він брав участь у громадських справах Магдебурга. У 1641 році став міським скарбничим, а в 1646-му — бургомістром. Цю посаду він обіймав тридцять років. У вересні 1642-го Геріке розпочав доволі небезпечну й слизьку дипломатичну діяльність (тривала до 1663-го), поїхавши до двора саксонського курфюрста в Дрездені, щоб там домагатися пом'якшення жорсткого саксонського військового режиму в Магдебурзі. Брав участь, зокрема, в укладенні Вестфальського миру, в роботі Нюрнберзького виконавчого мирного конгресу (1649—1650) й у розпуску Регенсбурзького райхстагу (1653—1654). На цьому розпуску збіглися наукові й дипломатичні інтереси Геріке. На запрошення він показав кілька своїх експериментів перед найвищими сановниками Священної Римської імперії, з-поміж яких архієпископ Йоганн Філіп фон Шонборн купив один із апаратів Геріке й надіслав до єзуїтського колегіуму у Вюрцбурзі. Професор філософії й математики цього закладу Каспар Шотт зацікавився новинкою й з 1656 року почав регулярно листуватися з Отто фон Геріке. У результаті той уперше опублікував свою наукову працю в додатку до книжки Шотта Mechanica Hydraulico-pneumatica, що вийшла 1657 року. У 1664-му Шотт випустив у Вюрцбурзі книжку Techica curiosa, яка містила інформацію про досліди Геріке. Рік перед тим сам Геріке приготував до друку рукопис своєї капітальної роботи — Experimenta Nova (ut vocantur) Magdeburgica de Vacuo Spatio, але надруковано її допіру 1672 року в Амстердамі.

У 1652-му (сім років після смерті першої дружини) він оженився з Доротеєю Лентке, дочкою свого колеги на службі — Штеффана Лентке, й мав з нею трьох дітей: дочку Анну Катаріну й синів — Отто Ганса та Якоба Крістофа. 4 січня 1666 року кайзер Леопольд І надав ученому шляхетський титул.

У 1660-х роках стало видно, що не вдасться досягти мети, задля якої Геріке присвятив двадцять років дипломатичної роботи, — домогтися для Магдебурга статусу вільного міста в межах Священної Римської імперії. 1666 року мусив підписати Клостерберзьку угоду, згідно з якою Магдебург мав прийняти гарнізон бранденбурзьких солдатів і платити податки Фрідріху Вільгельму І. Хоч цей Великий курфюрст не дав здійснитися політичним амбіціям магдебуржців, та стосунки між ним і Геріке були доволі теплі. Правитель Бранденбургу був меценат і підтримував розвиток науки. Узяв Отто Ганса Геріке служити бранденбурзьким представником у Гамбургу, а 1666 року ввів Отто Геріке у склад радників Бранденбургу.

У 1676-му Отто Геріке за станом здоров'я відмовився від посади бургомістра, й тільки 1678 року магістрат згодився з цією відмовою й оголосив його пенсіонером — «». У січні 1681-го, під приводом, що Магдебургу загрожує епідемія чуми, Геріке з дружиною Доротеєю перебрався до сина — Отто Ганса, що мешкав у Гамбурзі. Там видатний науковець помер 11 травня 1686 року. 23 травняSchneider, ст. 144 його поховали в Магдебурзі, в кірсі святого Ульріха, а 2 липня того ж року перепоховали в магдебурзькій кірсі святого Іоанна, в гробівці Алеманнів — Геріке. За наполеонівських часів у цій церкві влаштували лазарет і гробівець усунули. Тіло Геріке перепоховали біля міської брамиWalther Kiaulehn. Die eisernen Engel. Eine Geschichte der Maschinen von der Antike bis zur Goethezeit. Berlin, 1935, Deutscher Verlag, neu aufgelegt 1953 im Rowohlt Verlag. На початку 2000-х років гробівець знайдено в кірсі святого Іоанна.

Наукова діяльність Приблизно з 1645-го Геріке, втягнувшись у дискусію на тему астрономії, розпочав досліди в галузі пневматики, якими й прославився.

Хоч і дуже зайнятий службовою та громадською діяльністю, яка тривала 32 роки, він завжди знаходив час на заняття фізикою, наполегливо працював і збагатив людство численними винаходами та відкриттями, докладний опис яких залишив у своїй книжці .

Як фізик, Геріке був передусім експериментатором. Добре усвідомлював наукове значення дослідів, а в його час таке можна вважати ознакою геніальності. У XVII столітті було ще дуже важко зректися панівного схоластичного напрямку й привчитися самостійно оцінювати спостережені явища. Мало хто з тодішніх учених міг сказати так, як Геріке:

Фундаментальні погляди на світобудову

Великою мірою напрямок майбутньої наукової роботи Отто фон Геріке вирішили його зацікавлення астрономією й погляди на світобудову. Він був прихильник геліоцентричної системи й загалом поділяв ідеї Коперника. Розвинув їх у тому, що припустив про нескінченність Всесвіту (і таким чином подав свій розв'язок однієї з антиномій Канта), в якому розподілені нерухомі зірки. У час, коли ще не сформульовано Ньютонового закону всесвітнього тяжіння, який обґрунтував відомі три закони небесної механіки Кеплера, Геріке підтримував гіпотезу про те, що рух між небесним тілами регулюють далекодійні сили. Він також висловив припущення про циклічність появи комет. Кардинальною засадою його системи було твердження про вакуум у космічному просторі. Таке твердження і в XXI столітті можна було б вважати антиномією, оскільки абсолютний вакуум — без полів і мікрочастинок — це абстракція, яку неможливо здійснити на практиці.

Німецький фізик Розенбергер, автор праці «Історія фізики» так писав про ГерікеFerdinand Rosenberger Geschichte der Physik. Braunschweig, 1882:

Експерименти з вакуумом Ще не знаючи про винахід ртутного барометра (1643) і про так звану торрічеллієву порожнечу, Геріке наполегливо провадив дослідження, щоб знайти спосіб, який поклав би край старовинному філософському спору про порожній простір. Близько 1650 року результатом цієї наполегливості став винахід повітряної помпи.

Повітряна помпа

Вважаючи неможливим безпосереднє випомповування повітря, Геріке поставив за мету утворити порожній простір способом видалення води із герметично закупореної бочки. Він прилаштував помпу до дна бочки, бо гадав, що тільки при такому розташуванні пристрою вода йтиме за поршнем під дією своєї ваги. З цього можна виснувати, що спочатку в Геріке ще не було чіткого уявлення про пружність повітря і атмосферний тиск як такий. Ця перша спроба не вдалася, бо в утворену порожнечу крізь шпарини між клепками й порами в деревині проникало повітря. Щоб уникнути такого порушення герметичності, вчений помістив бочку в більшу, теж наповнену водою. Цього разу в меншу бочку під впливом атмосферного тиску просочувалася вода із зовнішньої бочки й заповнювала порожнечу. Зрештою Геріке вирішив безпосередньо видаляти повітря з порожнистої мідної кулі, причому пригвинтив помпу до нижньої частини піддослідного предмета, все ще помилково вважаючи, що повітря, як і вода, може йти за поршнем насоса тільки під дією своєї ваги. Результат досліду був зовсім несподіваний і налякав усіх присутніх: мідна куля не витримала атмосферного тиску й гучно зім'ялася та сплюснулася. Треба було вибирати для наступних дослідів міцніші резервуари. Через незручне розташування помпи довелося спеціально для неї виготовити триногу й приробити до поршня важіль. Таким чином створено першу повітряну помпу, яку автор назвав . Звичайно, пристрій був ще дуже далекий від досконалості й вимагав не менш як трьох осіб для маніпуляцій з поршнем та кранами, зануреними у воду, щоб якнайкраще ізолювати вакуум від зовнішнього повітря.

Роберт Бойль, що істотно вдосконалив пневматичну машину, вважав Отто фон Геріке її справжнім винахідником. І хоча Геріке на початку своїх досліджень помилково тлумачив її дію (вагою, а не пружністю повітря в резервуарі), та він, мабуть, добре розумів, що з допомогою повітряної помпи неможливо досягти абсолютної порожнечі.

Геріке належить вважати винахідником тільки повітряної розріджувальної помпи, бо нагнітальні були відомі ще в давнину. Їх винахід приписують Ктесібієві, що жив у II столітті до н. е. в Александрії. Духові рушниці теж були вже відомі Геріке, однак до уявлення про пружність повітря він дійшов лише після багатьох дослідів із цією помпою. Очевидно, це питання, нині елементарне, на той час було нелегке, і закон Бойля — Маріотта (близько 1676 року) став одним із тодішніх найважливіших досягнень людського розуму.

Публічні експерименти з повітряними помпами прославили Геріке. Різні високопоставлені особи навмисне заїжджали до Магдебурга, щоб пересвідчитись у правдивості всіх цих новинок. Загальновідомий дослід із магдебурзькими півкулями показано 1654 року в Регенсбурзі, коли зібралися члени Рейхстагу. Експеримент довів наявність тиску повітря. Інші досліди вченого в галузі пневматики описані в підручниках й досі повторюються на шкільних уроках фізики.

Інші експерименти з вакуумом

В одному з дослідів Геріке сполучив трубкою кулю, наповнену повітрям, з кулею, із якої повітря попередньо викачано. Повітря з першої кулі входило в другу з великою швидкістю, і це явище експериментатор асоціював із земними бурями.