«Каїн XVIII» () — російський радянський художній фільм-притча 1963 року, поставлений на «Ленфільмі» режисерами Надією Кошеверовою та Михайлом Шапіро за п'єсою Євгенія Шварца «Голий король», перероблену згодом у сценарій «Двоє друзів».
Прем'єра фільму в СРСР відбулася 6 травня 1963 року.
Зміст
Это сказка без затей, но она не для детей..! Служит пусть она примером по «неведомым краям» разным канцлерам-премьерам, генералам-изуверам, экс — и просто королям!
Красуню принцесу хочуть видати заміж проти її волі. А допомогти їй може тільки мандрівний музикант жебрак. У душі хлопець справжній лицар, і дівчина шляхетної крові може оцінити це як ніхто інший. Подолавши всі перешкоди, вони зможуть бути разом і довести, що любов сильніша за всі умовні соціальні кордони.
Ролі Ераст Гарін — король Каїн XVIII Лідія Сухаревська — королева Власта Світлана Лощиніна — принцеса Мілада, дочка королеви Власти Юрій Любимов — Перший Міністр короля Каїна XVIII Бруно Фрейндліх — начальник Таємної Поліції короля Каїна XVIII Михайло Жаров — військовий міністр Олександр Дем'яненко — Ян, бродячий співак Станіслав Хитров — Жан, бродячий співак Олександр Беніамінов — придворний учений короля Каїна XVIII Рина Зелена — іноземна гувернантка Мілад Михайло Глузський — начальник королівського полювання Борис Чирков — туалетний працівник Георгій Віцин — кат
В епізодах М. Андрєєв-Горін — епізод Гликерія Богданова-Чеснокова — Перша придворна дама в королівстві Власти Євген Дубасов — священник Ігор Дмитрієв — придворний («В мене [зуби] не вставлені, бо свої ще не випали.») Борис Ільясов — офіцер, супроводжуючий гармату Анатолій Королькевич — агент з гвоздикою Людмила Люлько — жінка-генерал в червоному перуці Оскар Лінд — генерал в окулярах Марина Полбенцева-Ганулич — Офелія, дружина вченого Микола Трофімов — агент таємної поліції № 214, зображував позолочену статую у фонтані Борис Матюшкін — стражник-новобранець в королівстві Власти У титрах не вказані: Яків Гудкін — професор Віра Лінд — жінка-шпик Олександр Орлов — чиновник на балу М. Розенблюм — лакей Гелій Сисоєв — лакей («Біжу записуватися в добровольці!») Віра Титова — сміхотлива городянка Борис Улитін — Авель Анатолій Шведерський — офіцер поліції
Знімальна група Автори сценарію — Євген Шварц, Микола Ердман Режисери-постановники — Надія Кошеверова, Михайло Шапіро Главный оператор — Едуард Розовський Художники — Валерій Доррер, Абрам Векслер Художник по костюмах — Марина Азізян Композитор — Антоніо Спадавеккіа Звукооператор — Ілля Вовк Текст пісень — Олександра Хазіна Режисер — Анна Тубеншляк Художник-гример — Василь Ульянов Балетмейстер — Ігор Бельський Оператор — М. М. Аврутін Редактор — Яків Рохлін Монтаж — Ізольда Головко Асистенти:режисера — А. Брянцева, Олександр Мельников, Людмила Шредерсоператора — В. Тупіцин Комбіновані зйомки:Оператори — Олександр Зав'ялов, Георгій СенотовХудожник — Борис Михайлов Директор картини — Я. Родін
Технічні дані повнометражний кольоровий
Художні алюзії Розклад дзвінків («Король — 1 дзвінок, Перший міністр — 2 дзвінка, Міністр фінансів — дзвінок не працює») дуже яскраво асоціюється з подібними написами біля дверей комунальних квартир. «Атомний комар» — прямий натяк на ядерне протистояння наддержав — СРСР і США — в епоху «холодної війни» та перегонів озброєнь, при цьому не зовсім зрозуміло як професор мав намір використовувати його в мирних цілях. Король вимовляє перед придворними промову в стилі істеричних виступів Адольфа Гітлера. Обурення короля з приводу куріння — теж алюзія на нацистську Німеччину, де вперше була зроблена широкомасштабна кампанія по боротьбі з курінням. Після того, як комар сів Каїну на ніс, його помістили до намету, де він і перебував, поки не помер від страху — алюзія на перебування Гітлера в бункері, в якому він жив в останні дні війни в Європі, до тих пір, поки не покінчив життя самогубством. Пісенька ката: «Я палач трудовой, у меня семья…» — парафраз на тему побутової мотивації катівства в тоталітарному суспільстві за мотивами всесвітньо відомої праці філософа і соціолога Ханні Арендт «Природа тоталітаризму» (1951). Те ж саме можна сказати і про діалог ката з начальником таємної поліції у фіналі: «Поліція і кат повинні виїжджати, як карета швидкої допомоги — тільки за викликом».
Література Харитонов Є. В., Щербак-Жуков А. В. «На экране — Чудо: Отечественная кинофантастика и киносказка (1909—2002)»: Матеріали до популярної енциклопедії / НИИ Кіномистецтва; журнал «Если». — Москва: В. Секачев, 2003. — 320 с.
Посилання