Окса́на Зінаї́да Миха́йлівна Лятури́нська (, ; псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна; криптонім: О. Л.; 1 лютого 1902, хутір Ліски, Збаразький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 13 червня 1970, Міннеаполіс, штат Міннесота) — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка. Активістка Союзу українок.

Життєпис Оксана Зінаїда Лятуринська народилася 1 лютого 1902 на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту Волинської губернії Російської імперії (нині у складі села Хоми, Тернопільська область, Україна). Поблизу розташовувався Вишнівець — звідси один з псевдонімів — Роксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна (Верке) Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.

Від початку 1920-х навчається в Крем'янецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно, тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.

При досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її в шлюб із нелюбом, старим парубком, багатим селянином з Колодного. Вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втекла з дому до родичів Кіщунів (сестра Антоніна), що жили в недалекій Катеринівці (тоді Катербург). Ті допомогли їй грішми, і Оксана виїхала до брата Івана в Німеччину.

Не маючи дозволу на проживання, 1924 року Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Вчиться в Українській реальній гімназії. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.

Після закінчення гімназії навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.

Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстриня скульптурних портретів. Створює пам'ятник полеглим воякам УГА в Пардубицях (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Лятуринською надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.

Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з'являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941), присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.

Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, 1927 року і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука у Рівне Лятуринська просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: Може ви маєте когось знайомого у Крем'янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини.

Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після захоплення Західної України у 1939 році брат Оксани Федір Лятуринський був ізаарештований нібито за антирадянську пропаганду і півроку відбував в Кременецькій тюрмі. Згодом був відправлений у Печоралаг, де його розстріляли. Його донька Наталя була заарештована і зазнавала НКВДистських тортур у Кременецькій тюрмі. Проте змогла спастися у 1941 році при наступу на Кременець німецьких військ. Репресували і сестру Оксани — Марію. Її разом з трьома маленькими доньками в кінці осені 1939 року депортували до Північного Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи, та надали притулок. У 1947 році була так звана операція «Вісла» — переселення поляків, ополячених із західних областей України та репресованих у Сибір і Казахстан до Західної Польщі. Так дівчатка Марта, Бася і Люся потрапили до дитячого будинку Вроцлава. В Україні залишилися родичі по лінії брата Федора (внуки — Галина та Леонід Лятуринські, правнуки — Тарас та Олеся Лятуринські), внуки-правнуки сестри Антоніни, внуки-правнуки брата Івана.

У роки Другої світової війни Оксана Лятуринська пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб в Ашаффенбурзі в Німеччині, з 1949 року на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З'являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об'єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.

Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. У США вже не допомагав навіть слуховий апарат.

Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.

1983 року на кошти, зібрані Союзом українок Канади, видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. У передмові до книги мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав: Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного.

2002 року на хуторі Хоми на честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Чернихівського, родини, допомогою громади Збаразького району та спілки письменників Тернопільщини був відкритий пам'ятник Оксані Лятуринській.

26 липня 2024 року вулиця Вургуна у Кривому Розі перейменована на вулицю Оксани Лятуринської.

Творчість

Працювала маляркою і скульпторкою, створила пам'ятник полеглим (1932), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри. Друкувалася у «Літературно-науковому віснику» («Віснику»), «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. У Празі вийшли її збірки «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941). У роки війни пережила загибель частини своїх творів. Друге видання «Княжої емалі» (1956) включало також збірку «Веселка». Для дітей видала збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів «Бедрик» (1956).

Збірки Гусла (1938). Княжа емаль (1941). Материнки (1946). Бедрик (1956). Ягілка (1971).

Поезія Лятуринської вплинула на творчість поетеси Ірини Шуварської.

Аудіобібліотека творів Оксана Лятуринська Дивіться: осени пейзажі!…; Оксана Лятуринська Волинські буколіки; Оксана Лятуринська. Материнки.

Відео Оксана Лятуринська Великодній передзвін: писанки і поезії — фотовізуалізація життєтворчості та розповіді про унікальну книгу, в якій вміщено фото писанок і Великодніх поезій мисткині.

Примітки

Література Лятуринська Оксана // Енциклопедія української діяспори. Том 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 2 (Л-Р). — Нью-Йорк: Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці, 2012. — 348 с. — С. 71.

Анісімова Н. Міфологічні джерела поезії Оксани Лятуринської. Запоріжжя: Просвіта, 2005. — 172 с.

Бойко Ю. Поезія Оксани Лятуринської // Вибране: У 4 т. — Мюнхен, 1971. Т. 1. — С. 247—260. Бойчук Б., Рубчак Б. Оксана Лятуринська // Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході. Нью-Йорк: Сучасність, 1969. — Т. 1. «Великодній передзвін». Писанки і поезії Оксани Лятуринської. — Торонто, 1986. Зайцев П. Рецензія на збірку О. Лятуринської «Гусла» // Ми. — 1939. — Ч. 4. — С. 107. Іщук-Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 263—272. Лавріненко Ю. Князівна, що обходить шатра // Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. — С. 717—723. Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. — 813 с. Лятуринська Оксана. Шляхи. Oksana Ljaturynska. Cesty. — Praha, 2008. Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Українська поезія празької школи. — К.: Український письменник, 1995. — С. 3–19. Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Самостійна Україна. — 1991. — Ч. 1 (438). — С. 43–49. Пеленська О. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище у міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью Йорк; Прага, 2005. Поетика Оксани Лятуринської: монографія / Т. П. Левчук. — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2012. — 240 с. — ISBN 978-617-517-005-2. Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядкування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с. Салига Т. Високе світло (статті про Ю. Дарагана, Є. Маланюка, О. Стефановича, Н. Лівицьку-Холодну, О. Лятуринську). — Львів: Каменяр, 1994. — 268 с. Січинський В. Оксана Лятуринська // Свобода. — 1955. — № 23. Січинський В. Погруддя Шевченка у виконанні О. Лятуринської // Шевченко: Річник УВАН. — Нью-Йорк, 1955. — С. 27–29. Слабошпицький М. Вундеркінд. Оксана Лятуринська // 25 поетів української діаспори. — К. : Ярославів Вал, 2006. — С. 240—265. Сліпушко О. Мистецький герб Оксани Лятуринської // Дніпро. — 1996. — № 11–12. — С. 98–104. Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с. Соловей О. Листи Юрія Шереха до Оксани Лятуринської // Сучасність. — 1998. — Ч. 10. — С. 117—138; Сучасність. — 1998. — Ч. 12. — С. 153—155. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. Филипович О. Смерть поетки // Сучасність. — 1970. — № 9. — С. 44–47. Чернихівський Г., Чернихівська В. Оксана Лятуринська: Життя і творчість. — Кременець; Тернопіль: Малий видавничий дім, 2002. — 289 с. Korowytsky I. Oksana Liaturynska // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovyc. — Toronto: The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1061.

Посилання

Оксана Лятуринська [https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/5330/file.pdf Зібрані твори. — Торонто: Видання Організації Українок Канади, відділ Торонто-місто, 1983. Тарас Балда. Лятуринська Оксана Михайлівна (1902—1970)  — короткий життєпис на Музейному просторі України Павло Лопата. Шкіц про Оксану Лятуринську Княгиня української духовності (до 105-річчя від дня народження Оксани Лятуринської): Рекомендаційно-бібліографічний посібник Лятуринська Оксана Зінаїда Михайлівна Монастирецький Л. С., Василюк В.Оксана Лятуринська в колі діячів українського зарубіжжя Світлана Кочерга. Образ писанки в поетичному світі Оксани Лятуринської Оксана Лятуринська «Великодній передзвін: писанки та поезії» Василюк В. Волинь у творчості Оксани Лятуринської та Олекси Стефановича: авторська модель образу Батьківщини Володимир Барагура. Оксана Лятуринська — дійсність та ілюзія «Празька школа»: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. і приміт. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004 Твори Лятуринської Оксани Liaturynska, Oksana у Encyclopedia of Ukraine