Психологічна маніпуляція — різновид соціального впливу, який використовується для прихованого впровадження в психіку жертви цілей, бажань, намірів, відносин або установок маніпулятора, які не збігаються з актуально-існуючими потребами жертви. Це приховане управління людьми та їхньою поведінкою.
Соціальний вплив не у всіх випадках буває негативним. Наприклад, лікар може намагатися переконати пацієнта змінити нездорові звички. Соціальний вплив зазвичай вважається нешкідливим, якщо він поважає право людини прийняти його або відхилити і не є надмірно примусовим. Залежно від контексту і мотивації, соціальний вплив може бути прихованою маніпуляцією.
Вимоги успішного маніпулювання Згідно з автором з психології Джорджем К. Саймоном успішна психологічна маніпуляція у першу чергу вимагає від маніпулятора:
Приховування агресивних намірів і поведінки за привітністю, люб'язністю. Знання психологічних вразливостей жертви, щоб визначати, яка тактика може бути найбільш ефективною. Наявність достатнього рівня безжалісності, щоб у разі необхідності не мати сумніву щодо заподіяння шкоди жертві.
Отже, маніпуляція, швидше за все, здійснюється за допомогою завуальованих агресивних (стосунково-агресивного або пасивно агресивного) засобів.
Мотивації маніпуляторів Маніпулятори можуть мати різні можливі мотиви, включаючи, але не обмежуючись наступними:
необхідність просувати свої власні цілі та особисту вигоду практично за будь-яку ціну для інших сильна потреба досягати відчуття влади та переваги у відносинах з іншими бажання і необхідність відчувати себе контролюючим бажання отримати відчуття влади над іншими, щоб підняти свою самооцінку нудьга або зростаюча втома від оточення, вбачання у цьому переважно гру, ніж кривду іншим прихований «порядок денний», кримінальний чи інший, в тому числі фінансові маніпуляції (часто спостерігається, коли люди похилого віку або незахищені багатії, що нічого не підозрюють, намірно робляться мішенню з метою виключно отримання фінансових активів жертви)
Як маніпулятори контролюють своїх жертв
Згідно з Брейкер Гарріет Б. Брейкер визначає такі шляхи, якими маніпулятори контролюють своїх жертв:
Позитивне підкріплення: включає похвалу, поверхневу принаду, поверхнева симпатія («крокодилові сльози»), надмірне вибачання, гроші, схвалення, подарунки, увагу, вирази обличчя, такі як примусові сміх або усмішка, і суспільне визнання. Негативне підкріплення: передбачає вилучення людини з негативної ситуації як винагорода, наприклад «Тобі не доведеться робити домашнє завдання, якщо дозволиш мені зробити з тобою це». Періодичне або часткове підкріплення: часткове або періодичне негативне підкріплення може створити ефективний клімат страху та сумніви. Часткове або періодичне позитивне підкріплення може заохотити жертву до продовження — наприклад, у більшості форм азартних ігор гравець, швидше за все, виграє час від часу, але все одно втрачає гроші в цілому. Покарання: включає в себе набридливе бурчання як заклик виконати попередній запит чи діяти згідно пораді, крик, мовчазне ставлення, залякування, загрози, лайки, емоційний шантаж, насадження відчуття провини, перебування у сердитому стані, плач і гра у жертву. Травматичне одноразове навчання: використання словесної образи, вибуховий гнів або інша загрозлива поведінка для встановлення домінування або переваги; навіть один інцидент такої поведінки може викликати умовний рефлекс або привчити жертв уникати засмучення, протистояння або суперечок із маніпулятором.
За Саймоном Саймон виявив наступні маніпулятивні методи:
Заперечення (спростування): Маніпулятор відмовляється визнати, що він зробив якусь кривду. Вибіркова неуважність або вибіркова увага: Маніпулятор відмовляється звертати увагу на все те, що може відволікати від його «порядку денного», говорячи такі речі як «Я не хочу це чути». Раціоналізація: Виправдання, яке робить маніпулятор щодо невідповідної поведінки. Раціоналізація тісно пов'язана зі спіном. Диверсія (відволікання): Маніпулятор не дає прямої відповіді на пряме запитання, натомість є диверсійним, керуючи розмову у бік іншої теми. Ухилення: Подібно до диверсії, надання нерелевантних, незграбних, нечітких відповідей, посилання на анонімний авторитет. Обман (за призначенням): Важко сказати, чи хтось бреше у той час, коли вони це роблять, хоча часто правда може бути очевидною пізніше, коли вже надто пізно. Щоб мінімізувати шанси бути обманутим треба розуміти, що деякі типи особистості (зокрема психопати) є експертами у сфері обману та нечесної гри, роблячи це постійно і зазвичай тонко. Обман (через упущення): Це дуже тонка форма брехні, через утримання значного об'єму правди. Цей прийом також використовується у пропаганді. Приховане залякування: Маніпулятор змушує жертву захищатись, використовуючи завуальовані (тонкі, непрямі або не прямо виражені) загрози. Нав'язування почуття провини: Особливий тип тактики залякування. Маніпулятор зауважує сумлінній жертві, що вона не достатньо дбає, занадто егоїстична чи легковажно ставиться. Це зазвичай призводить до поганого самопочуття жертви, утримування її у сумнівах, тривожній і покірливій позиції. Ганьба (сором): Маніпулятор використовує сарказм і приниження, щоб збільшити страх і сумніви щодо себе у жертви. Маніпулятори використовують цю тактику, щоб інші почувались недостойними і сумлінно підкорялись. Тактика ганьби може бути дуже тонкою, наприклад, жорстокий погляд, неприємний тон голосу, риторичні коментарі, тонкий сарказм. Маніпулятори можуть змусити людину почуватись соромно навіть тільки за те, що вона наважилась оспорювати їх. Це ефективний засіб для виховування відчуття неадекватності у жертви. Розігрування ролі жертви: Маніпулятор зображає себе як жертву обставин або чужої поведінки, щоб здобути жалість, симпатію або викликати співчуття і тим самим отримати щось від іншого. Турботливі і сумлінні люди не можуть дивитись на тих, хто страждає, і маніпулятор часто може використовувати симпатію і отримувати через неї взаємодію (співпрацю). Звинувачення жертви: Більш ніж будь-яка інша, така тактика є потужним засобом змусити жертву захищатись, одночасно маскуючи агресивні наміри маніпулятора, тоді як маніпулятор фальшиво звинувачує жертву у тому, що вона є зловмисником, коли жертва відстоює чи захищає себе чи свою позицію. Розігрування ролі слуги: Приховування «порядку денного», який відповідає виключно власним інтересам, під виглядом служіння більш благородній справі, наприклад, кажучи, що вони діють певним чином, щоб бути «слухняними» або «служити» авторитетній персоні або «просто роблять свою роботу». Зваблення: Маніпулятор використовує принаду, похвали, лестощі або відкрито підтримує інших, щоб змусити їх зменшити захист, і довіритись та відчути вірність до маніпулятора. Вони також запропонують допомогу з наміром отримати довіру та доступ до жертви, яка нічого не підозрює та яку вони привабили. Проекціювання провини (звинувачення інших): Маніпулятор часто знаходить «козла відпущення» у тонкий спосіб, який важко виявити. Часто маніпулятор проєкціонує своє власне мислення на жертву, змушуючи жертву виглядати так, наче вона зробила щось не так. Маніпулятори також заявлятимуть, що жертва сама винна за те, що повірила у брехню, у яку вони спонукали повірити, начебто жертва змусила маніпулятора бути обманливим. Все звинувачення, за винятком тієї частини, яку маніпулятор використовує для прийняття фальшивої провини, робиться для того, щоб жертва почувалась винною у тому, що зробила здоровий вибір, має правильне мислення та добру поведінку. Воно часто використовується як засіб психологічного та емоційного маніпулювання та контролю. Маніпулятори брешуть про брехню, лише щоб ще раз зманіпулювати оригінальною, менш правдоподібною історією і створити «більш прийнятну» правду, у яку повірить жертва. Проекціювання брехні як істини — це ще один звичайний метод контролю та маніпулювання. Маніпулятори люблять фальшиво звинувачувати жертву в тому, що вона «заслуговує на те, щоб до неї так ставились». Вони часто заявляють, що жертва є божевільною та/або зловмисною, особливо якщо є свідчення (докази) проти маніпулятора. (Дивіться Удавання нижче.) Мінімізація: Це різновид заперечення у поєднанні із раціоналізацією. Маніпулятор стверджує, що його поведінка не настільки шкідлива або безвідповідальна, як зауважує інша людина, наприклад, кажучи, що докір, глузування або образа були лише жартом.
За Кантором Мартін Кантор додає наступні маніпулятивні техніки контролю:
Удавання невинності: Маніпулятор намагається припустити, що будь-яка шкода була ненавмисною або що вони не зробили нічого, за що їх звинувачували. Маніпулятор може зробити гримасу здивування або обурення. Ця тактика змушує жертву ставити під сумнів своє власне судження і, можливо, власну розсудливість (психічне здоров'я). Удавання розгубленості: Маніпулятор намагається удавати дурня, роблячи вигляд, що він не знає, про що говорить жертва, або заплутався із важливим питанням, на яке звернули його увагу. Маніпулятор навмисно плутає потерпілого, щоб потерпілий сумнівався у своїй точності сприйняття, часто вказуючи на ключові елементи, які маніпулятор навмисно включив у випадку, якщо є місце для сумніву. Іноді маніпулятори заздалегідь використовують прихільників (прибічників), щоб допомогти підтримати свою історію. Розмахування гнівом: Маніпулятор використовує гнів, щоб «розмахувати» достатньою емоційною інтенсивністю і люттю, аби шокувати жертву і підпорядкувати її. Маніпулятор насправді не сердиться, він просто грає роль. Він просто хоче того, чого він хоче, і стає «сердитим», коли йому відмовляють. Контрольований гнів часто використовується як маніпуляційна тактика, щоб уникати протистояння, уникати говорити правду або приховувати намір. Часто маніпулятор використовує загрози — що він піде до поліції або облудно повідомить про жорстоке поводження — які він навмисно вигадав, щоб налякати або залякати жертву і підкорити. Шантаж та інші загрози розголошення є інакшими формами контрольованого гніву та маніпуляцій, особливо коли жертва відмовляється від первісних запитів або пропозицій маніпулятора. Гнів також використовується як захист, щоб маніпулятор міг не говорити правду у незручний час або за незручних йому обставин. Гнів часто використовується як інструмент або захист, щоб запобігти розслідування або підозру. Потерпілий більше фокусується на гнів, а не на маніпуляційну тактику. Ефект «вагону з оркестром»: Маніпулятор заспокоює жертву для підпорядкування, стверджуючи (правдиво чи неправдиво), що багато людей вже щось зробили, і жертва також повинна це зробити. Ця тактика включає такі фрази, як «Багато людей як ти …» або «Так чи інакше кожен це робить.» Такі маніпуляції можна спостерігати в ситуаціях тиску з боку однолітків, які часто відбуваються в сценаріях, коли маніпулятор намагається вплинути на жертву і підштовнухти її до того, щоб спробувати наркотики або інші речовини.
Вразливості, що експлуатуються маніпуляторами Маніпулятори зазвичай витрачають час для визначення масштабу і об'єму характерних рис та вразливостей своїх жертв.
Згідно з книгою самодопомоги Брейкер, маніпулятори використовують наступні уразливості (кнопки), що можуть існувати у жертв:
«хворобливе бажання догодити» залежність від того, щоб отримати затвердження та прийняття інших Емотофобія (страх перед негативними емоціями, тобто страх висловити гнів, розчарування чи невдоволення) брак асертивності та здатності говорити «ні» розмите відчуття ідентичності (з м'якими особистими кордонами) низький рівень самодостатності зовнішній локус контролю
За словами Саймона, маніпулятори використовують наступні уразливості, які можуть існувати у жертв:
Наївність — людина вважає занадто важкою для сприйняття ідею про те, що деякі люди підступні, хитрі та безжальні, і може знаходитись «в запереченні», якщо вона стає жертвою. Надмірна сумлінність — жертва занадто хоче надавати маніпулятору перевагу сумніву та бачити події з його боку, коли він звинувачує жертву.