Ю́рій Шмі́льович Айзеншпі́с (; 15 липня 1945, Челябінськ, РРФСР — 20 вересня 2005, Москва, Росія) — директор, адміністратор, менеджер, радянський і російський імпресаріо, один з найвпливовіших і найбагатших діячів російського шоу-бізнесу.Новое время — Випуски 14 – 26. — Изд-во газеты «Труд», 1995 (стор.: 13)Андрей МОРОЗОВ. Ушел Юрий Айзеншпис Один из самых влиятельных российских продюсеров скончался от инфаркта 29.09.2005Цой, В. Звезда по имени Солнце: стихи. Песни. Воспоминания / В. Цой. — М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. — 416 с. ISBN 5-04-005924-8 (стор.: 160) Зазначалося, що він мав унікальні кримінальні, комерційні і музичні зв'язки.Юрий Айзеншпис www.yahha.com 07.09.2008АННА ВЕЛИГЖАНИНА Айзеншпис привел в шоу-бизнес «голубое лобби»? 22.07.10Данила КРУТОВ. Влад Сташевский впервые рассказал, как угрожал Айзеншпису 10 июня 2011 Прізвище в перекладі з їдишу означає «залізний кінець».
Музичним продюсером Юрій Айзеншпіс не був. Музичний продюсер спостерігає і управляє звукозаписом і продукуванням музики музичного виконавця чи музичного гурту в студії звукозапису, праця якого може перебувати в діапазоні від запису однієї пісні до запису розлогого концептуального альбому. Продюсер в перекладі з англійської мови — «виробник». Виконавчі продюсери контролюють фінансування проєктів.
Історія Мама, Марія Михайлівна, за національністю єврейка, родом з Білорусі. Рано втратила батьків, через що виховувалась у родичів в селі Старі Громики (в цьому ж населеному пункті народився Громико Андрій Андрійович, міністр закордонних справ і Голова Президіуму Верховної Ради СРСР), поряд з містом Речіце Гомельської області. Юрій народився відразу після війни, 15 червня 1945 року, в Челябінську, де перебувала в евакуації його мати, москвичка Марія Михайлівна Айзеншпіс (1922—1991).
Батько — Шміль Мойсеєвич, за національністю єврей, народився в Польщі, перед війною втік до Росії.
В перші місяці від народження сім'я з маленьким Юрієм переїхала до Москви, де батьки разом працювали в частинах Головного управління аеродромного будівництва, яке спочатку було одним із підрозділів у складі НКВД СРСР (до лютого 1946 року), в якому основні роботи велися силами в'язнів.
Закінчив Московський економіко-статистичний інститут.
У віці 47 років взяв цивільний шлюб з Ковригіною Оленою Львівною (помічницею звукорежисера), з якою швидко розлучився. У 1993 році у них народився син Михайло. В лютому 2014 році Михайла було затримано в Москві за зберігання наркотиків — порції кокаїну.
Сестра — Фаїна Нєпомнящая.
В місцях позбавлення волі провів 18 років. Пройшов через кілька в'язниць: Свердловськ, Новосибірськ, Красноярськ, Мордовія.
Співпрацював з гуртами та виконавцями: «Сокол», «Кино», «Технологія», «Моральный кодекс», «Янг Ганз», Лінда, Влад Сташевський, колишня стриптизеркаБиография: Саша (Александра Антонова) woman.ruБиография Sasha Gradiva | Last.fm Саша Project, Інга Дроздова, Катя Лель, Нікіта, «Динаміт», Діма Білан.
Володар двох найвищих вітчизняних музичних премій «Овація», найкращий продюсер 1991—1994 років. Володів приватною продюсерською фірмою під назвою «ЮА», яка працювала з вісімдесят восьмого по дев'яностий роки.
Був добре знайомий з Костянтином Ернстом, Володимиром Альошиним (генеральний директор Олімпійського комплексу «Лужники»), Олександром Гафіним (у 2011 році це віце-президент Альфа-Банку), дружив с Япончиком,Анна ВЕЛИГЖАНИНА Шоу-бизнес строгого режима (15 июля 2010) Квантришвіли і ін.
Вирізнявся великою жадібністю. З артистами укладав кабальні угоди. В бізнес залучав дуже великі суми грошей кримінального світу.
Діловий шлях
Фарцування У середині 1960-их років займається фарцуванням вініловими платівками з закордонними джазом, біг-бітом і стає одним з найвідоміших в Москві фарцувальників, в котрого можна «дістати» всі заборонені в ті часи музичні плоди тієї епохи. Одна платівка коштувала 120 рублів — місячну зарплату радянського інженера.
Гурт «Сокіл» (1964—1970) Починав же свою промоутерську і продюсерську діяльність 20-річний Юрій в 1965 році з «бітлівським» проєктом «Сокіл» — першою рок-групою в країні. У 1966 році гурт «Сокіл» запросили в Тульську філармонію,Марочкин В. Повседневная жизнь российского рок-музыканта. — Молодая гвардия, 2003—404 стор. (стор.: 71) після чого гурт вирушив з гастролями по Радянському Союзу.Владимир Марочкин. Москва рок-н-рольная. Через песни — об истории страны. Рок-музыка в столице: пароли, явки, традиции, мода. — Издательство: Центрполиграф, 2014. Целевое назначение: Научно-популярное издание для взрослых ISBN 978-5-227-05510-1 Позаяк музиканти багато гастролювали, місячний дохід Айзеншпіса доходив до 1500 рублів (радянські міністри тоді отримували всього тисячу). В той час в Москві було лиш кілька ресторанів з живою музикою, але виконували там суто радянські шлягери. Гурт пропонував публіці мелодії «загниваючого Заходу» — і тому отримав значний комерційний успіх. Членами гурту були «золота молодь» (Вячеслав Черниш — син начальника радянської протиповітряної оборони,Квест Москва. 10 маршрутов с приключениями/ М. Г. Давыдова, Я. Л. Прохорова. — М.:Эксмо, 2018. — 256с ISBN 978-5-699-96703-2Марочкин В. Повседневная жизнь российского рок-музыканта. — Молодая гвардия, 2003 ISBN 5-235-02595-4 син головного редактора журналу «Комуніст» і ін) — діти високих партійних чинів. Дружина лідера гурту Сокіл Лідія Єрмакова працювала прорабом на будівництві готелю «Росія». Клавішник гурту Вячеслав Черниш був одружений з Оленою Семичасною — дочкою голови КДБ СРСР В. Семичасного. Дружина барабанщика Віктора Іванова працювала в МВС. Щоб оберегти дітей високих чиновників, КГБ планує ізолювати Айзеншпіса.
Юрій ще тоді розробив оригінальну схему продажу квитків на виступи групи «Сокіл»: після усної домовленості з директором якогось клубу (або будинку культури), в якому збиралася виступати його група, Айзеншпіс скуповував усі квитки на вечірній сеанс фільму в цьому клубі, а потім перепродував їх за вищою ціною, вже як квитки на концерт групи. На виручені від продажу квитків гроші він купував валюту.
У 1968 році 23-річний Айзеншпіс звільнився з філармонії і поступив на роботу молодшим науковим співробітником в Центральне статистичне управління СРСР з окладом в 115 рублів. На робочому місці він з'являвся рідко, натомість використовуючи зв'язки з директорами магазинів, він вибивав для своїх колег дефіцитні продуктові замовлення, тому на його постійні відлучення від роботи дивилися крізь пальці, що давало змогу Айзеншпісові мати вільний час на діяльність, яка приносила йому зовсім інші доходи.
Першою його великою самостійною справою була покупка чотирьохдіапазонних радіоприймачів «Panasonic» у валютному магазині «Берізка» двох моделей ціною 33 і 50 доларів. Айзеншпіс відвіз їх в Одесу, де вони ще були дивиною і коштували набагато дорожче, ніж в Москві.
В 1969 році на Пушкінській вулиці відкрилася комерційна контора Зовнішторгбанку, де суто за валюту продавали золото вищої проби в злитках вагою від 10 грамів до одного кілограма. В цьому ж році Айзеншпіс починає займатися спекуляцією і фарцуванням золотом і валютою у великих розмірах. Скуповує долари по 2-3-5 рублів і за валюту купує золото. Кілограм золота контора Зовнішторгбанку продавала за півтори тисячі доларів (можна було купити лише за валюту). Якщо навіть купувати долари по 5 рублів, кілограмовий злиток обходився в 7500 рублів. Плюс один рубль за грам сплачували іноземним студентам, які купували золото у банку. У підсумку кілограмовий злиток золота коштував 8500 рублів. Перепродували його всередині країни для розбагатілих корупціонерів вже за 20 тисяч рублів. (Медсестра отримувала тоді 60 рублів на місяць.) Айзеншпісові доводилося купувати практично кожен день від півтора до трьох тисяч доларів за курсом 2-3 рубля за долар. Щовечора він контактував з великою кількістю людей — таксистами, повіями, офіціантами і навіть дипломатами (наприклад, сином індійського посла). В цьому ж році дехто Мамедов, — перший секретар Жовтневого райкому партії міста Баку, відкрив у столиці на ім'я дружини ощадкнижку і поклав на неї 195 тисяч рублів — тодішній заробіток рядового працівника за 108 років. Мамедов користувався послугами Айзеншпіса.
У кінці 1969 року в Москві заарештували відомого валютника Генріха Караханяна на прізвисько Ворона, а 7 січня 1970-го — Айзеншпіса. Сам Юрій Шмільович пояснював свій арешт тим, що лише хотів придбати для групи «фірмову електрогітару». Бажання купити хороший інструмент і «апарат» призводить до того, що незабаром в арсенал «СОКОЛА» перекочувало звукове обладнання заїжджої італійської зірки Рити Павоне, югославського співака Джордже Мар'яновича і багатьох інших. Розплачуватися доводилося, зрозуміло, золотом, валютою, будь-які операції з якою в СРСР були незаконні і жорстоко каралися. Тим часом, за діяльністю молодого імпресаріо вже давно спостерігали органи внутрішніх справ СРСР. 7 січня 1970 року його заарештовують, а всю апаратуру групи «СОКІЛ» конфісковують.
Перший термін 7 січня 1970 року в квартирі Айзеншпіса було проведено обшук, а через п'ятнадцять діб було висунуто обвинувачення по 88-й статті «Порушення валютних операцій», і 154-ій «Спекуляція в особливо великих розмірах». Загрожувало десять років позбавлення волі.Юрий Айзеншпис Yury Aizenshpis От тюрьмы до шоу один шаг www.peoples.ru Вирок — 10 років ув'язнення. Під час затримання в його кишенях виявили 17 000 рублів, а в його квартирі — 15585 рублів і 7675 доларів.Евгений Додолев. Легенды нашего рока. — Издательство АСТ, ISBN 978-5-17-099548-6 За вироком суду у нього конфіскували валюту, золото, колекцію вінілових платівок з 5 тисяч дисків, — список зайняв сім сторінок.
В 1976 році з групою ув'язнених прибув в колонію-поселення в Печорському районі — залишалась третина строку.Айзеншпис Ю. Ш. Виктор Цой и другие. Как зажигают звёзды / Юрий Айзеншпис. — М.: Эксмо: Алгоритм, 2011. — 384 с.: ил. — (Легенды авторской песни). ISBN 978-5-699-51117-4 Відсидівши в Красноярську, Тулі і Печорі, Айзеншпіс вийшов на волю за умовно-достроковим звільненням в травні 1977 року.Россия, АО «ТВ Центр» Программа «Дикие деньги»: Юрий Айзеншпис . Жанр: документальный http://твц.рф Истории. Талантливый продюсер (Юрий Айзеншпис) www.orator.ru
Другий термін Після відбуття покарання за першим терміном і виходом на свободу, Юрій через три тижні вдається до нової афери — купівлі-продажу 50 тисяч фальшивих доларів. «Бутирка», камера 252. Вирок — ув'язнення на термін 7 років і 8 місяців. Відсидів 7 років.
Остання зона, де сидів Айзеншпіс, називалася «м'ясорубка» і славилася сумною статистикою найбільшою в СРСР смертності.
Дострокового звільнення Айзеншпіса домоглася його мати. Вона народилася в одному селі з Головою Верховної Ради, Міністром закордонних справ Андрієм Громико. Крім того, вона сама перебувала на партійній роботі. Вона подолала всі бюрократичні перепони і потрапила на прийом до односельчанина.
23 квітня 1988 остаточно вийшов на свободу.
Стосовно другого позбавлення волі на сім років і вісім місяців, уряд потім принесе офіційні вибачення і виплатить матеріальну компенсацію у розмірі сорока двох рублів за кожен місяць терміну.
Юрій влаштувався працювати в творче об'єднання «Галерея», створене міськкомом комсомолу. Спочатку Айзеншпис організовував концерти молодих талановитих виконавців. Згодом він очолив дирекцію фестивалю «Інтершанс», а незабаром взявся продюсувати вітчизняних музичних виконавців. Айзеншпіс вишукував музичних виконавців, які могли зачепити глядача, у яких був хоч якийсь більш-менш привабливий репертуар. Спочатку через ЗМІ, переважно через телебачення, він їх «розкручував» і робив знаменитими, а потім організовував гастролі.
Через рік після виходу з тюрми, Юрій стає продюсером гурту «Кино».
Гурт «Кино» (1989—1990).