Погруддя кардинала Рішельє (Берніні) () — скульптурний портрет кардинала і прем'єр-міністра Франції, котрий створив римський скульптор Лоренцо Берніні (1598—1680).
Замова і замовник
Арман Жан дю Плессі Рішельє в молоді роки бажав стати військовим. Але мати з п'ятьма дітьми, що зосталась удовою по смерті чоловіка, потребувала захисту і матеріальної підтримки. Єдиним джерелом прибутків родини було єпископство Люсона. Так замість військової кар'єри молодий Рішельє обрав кар'єру священика.
Він пройшов довгий шлях політичного діяча і царедворця, допоки не зробив вдалу церковну і світську кар'єру і став єпископом ( 1607 р. ), депутатом Генеральних Штатів від духовенства ( 1614), кардиналом (1622), першим міністром (1624 і фактичним керівником уряду Франції.
Посаду першого міністра кардинал утримував до власної смерті. Відповідно до посади і статусу кардинала він оточив себе розкошами. Розкритий заколот з метою убивства кардинала Рішельє примусив того створити власну гвардію.
1640 року він забажав мати власну скульптуру у повний зріст роботи уславленого римського скульптора Лоренцо Берніні. Перемови з цього приводу проводили дипломат при дворі папи римського від Франції, маршал д'Естре, та довірена особа кардинала — італієць Джуліо Мазаріні.
Про перемови дізнався папа римський, котрий і сам не мав скульптури у повний зріст роботи Берніні. Тому скульптор отримав наказ створити лише погруддя.
Негативна реакція на портрет
Хворобливий, до того ж виключно зайнятий, Рішельє не міг і не хотів їхати до Риму заради позування. Лоренцо Берніні був вимушений працювати без позування, створивши черговий офіциозний і парадний портрет, котрий перевезли до столиці Франції.
Незважаючи на реалістичні деталі, портрет в Парижі визнали невдалим і він викликав негативні відгуки. Але дипломатичний Джуліо Мазаріні надіслав у Рим звістку про позитивне сприйняття портрета, що було неправдою.
Реакцією кардинала на твір Берніні була замова на власний скульптурний портрет, створити котрий довірили французькому скульпторові Жану Варену (1604—1672).
А на початку грудня 1642 кардинал помер.
Джерела
Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955. Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982. Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998. Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7. Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1. Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1. Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002. Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179–196. Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
Див. також
Мистецтво Італії Бароко Теракота Погруддя Парадний портрет Лоренцо Берніні Рельєф Надгробок Неписьменність Екстаз святої Терези (боцетто) Автопортрет Берніні (теракота) Погруддя Констанци Бонучеллі Погруддя Карло Антоніо дель Поццо