ГЛАВА XVII. БЛАГОДАТНИЙ СТАРЕЦЬ

<< ГЛАВА XVI | ЗМІСТ | ГЛАВА XVIII >>

Два види духовного хреста. Промені благодаті. Душа після перемоги над пристрастями. Заочне привітання святих. Викритий на ласощах слуга. Благодатний пломінь з руки старця. Небесний співслужитель. Причастя небесним вогнем. Небесна Гостя. Її дивна обітниця. Тремтячий учень. Радість святих. Сумніваючийся грек. Його надоумлення. Покараний кривдник. Святоліпний образ святого старця. Наші духовні предки і ми.

Радуйся, Духа Святого обитель...

Ікос Мінеї

Радуйся, святиням чисте і непорочне житло.

Акафіст 1. Ікос 2

Святі отці строго розрізняють в духовному житті дві ступені, два стани - хрест діяльний і хрест споглядальний. Перший стан є страдний, багатоскорботний, вузький шлях хреста, час подвигу, зусиль і боротьби з самим собою - зі старою людиною і з ворогами спасіння - миром і дияволом. Другий стан є успокоєння серця в Бозі, глибокий мир душі, Христовою благодаттю перемігшої пристрасті, очищеної, просвітленої і в таємничому спілкуванні з Богом знайшовшої ще тут, на землі, залог блаженства небесного. Перший шлях є спільний, для всіх спасаємих неминучий; другий - шлях тільки особливих обранців благодаті, про котрий святі отці не дозволяють і мріяти тому, хто не очистив серця від пристрастей. Нам, пристрасним, ніколи не збагнути своїм воістину осліпленим розумом дивної таємниці облагодатствованого стану душі оновленої, освяченої, відновленої в своїй первісній Богоподібній красі і досконалості. Цей світ для нас, грішних, сокровенний, світ, в котрому діють свої закони, не підходячі під нашу земну мірку, під мірку нашого обмеженого розуміння, і ми можемо спостерігати тільки зовнішні прояви цього небесного ще на землі, одухотвореного ще у плоті стану святих Божих обранців; ми можемо благоговійно спостерігати тільки ті слабкі промені їх світлої, Богоподібної чистоти, котрі проти їх волі як би прориваються назовні в їх незвичних вчинках, словах і рухах. Ударяючи в наше пристрасне серце теплотою благодаті, вони вражають і смиряють наш розум незвичним для нього сяйвом іншого, вищого порядку речей і ваблять наші душі до цих дивних обранців благодаті...

І Преподобний отець наш Сергій пройшов спільним шляхом скорбот і подвига хрессного, перш ніж явився тим дивним, благодатним чоловіком, котрим ми бачимо його у другій половині і особливо в останні роки його життя. Ми бачили його в подвигу і боротьбі, в боротьбі неустанінй, для світу незрозумілій, але для Христового послушника неминучій. Перемога нарешті здобута. Стихли пристрасті. Вбито себелюбство, повалений в прах ідол плотоугодництва, не сміє підступитися світ зі своїми соблазнами. «Рубище прикривало його святе тіло, – говорить митрополит Платон, - тісна хижа була співбесідницею в його Богомисленні, і звичайна палиця підкріпляла подвигами добродійства ослаблену плоть. Але його дух був виповнений достатком благодаті, його серце вкушало ті солодощі, котрих смак є смак манни тваринної і нетлінної». У смиренному серці подвижника тихо сяяв невимовне світло благодаті Божої, зігріваючи все його духовне єство. Йому предостатньо надані всі дари Божії - і дар чудотворний, і дар пророцтва, і дар утіхи і напоумлення, поради і розуму духовного. Для його духовного погляду як би не існує ні перепон природніх, ні відстані, ні самого часу - він бачить далі відстояче як близько існуюче, бачить майбутнє як би теперішнє... Ми вже говорили про те, як прозорливий старець передбачив нездійсненність мрій гордого Митяя, як він успокоїв поле битви. Ось ще випадки цієї дивної прозорливості старця, записані, записані його преподобним учнем.

В 1390 році просвітитель Пермії, святий Єпископ Степан, подорожував у Москву. Шлях його лежав мимо славної обителі Сергієвої, всього в десяти верстах від неї, і святому Степану дуже захотілось видітися зі святим її ігуменом. Але обставини вимагали спішити у столицю, і він вирішив відвідати Преподобного на зворотньому шляху. І ось, порівнявшись з обителлю, святий Єпископ прочитав «Достойно є яко воістину...» і здаля поклонившись в ту сторону, де стояла обитель Сергієва, проказав: «Мир тобі, духовний брат мій!»

Правдиво кажуть, що «серце серцю звістку подає». Так буває інколи навіть з нами, грішними, а серця Божих ще більше пов'язані союзом любові і тому ще швидше відзиваються на привітання любові. Преподобний Сергій сидів за трапезою з братією, раптом він встає з-за стола і після короткої молитви робить поклон на захід, тихо промовивши: «Радуйся і ти, пастир Христового стада, і мир Божий хай перебуває з тобою!»

Братія були дуже здивовані таким незвичним вчинком свого ігумена, більш досвідчені старці зрозуміли, що він мав яке-небудь видіння, і по закінченні трапези запитали його про те, що трапилось. Преподобний не приховав від них свого духовного видіння. «В цей самий час, – сказав він,– Єпископ Степан на шляху у Москву зупинився проти нашого монастиря і поклонився Святій Трійці і нас, смиренних, благословив».

Преподобний Сергій назвав навіть місце, де це відбулось, і деякі з братії одразу поспішили туди і ще застали там людей, що супроводжували Святителя Степана. Троїцькі іноки запитали їх, як була справа, і, почувши їх розповідь, прославили Бога, прославляючого їх святого старця даром прозорливості.

Пам'ятником цього незвичного взаємного привітання святих друзів служить і понині кам'яна часовня на 11-й версті Московської дороги, з великим дерев'яним хрестом на тому місці, де зупинявся Святитель Степан Пермський. А в обителі Преподобного Сергія і до цих пір свято зберігається, у спогад цієї заочної зустрічі святих, такий звичай: під час трапезування, перед останнім блюдом, ударяють у колокольчик, братія встає і черговий ієромонах промовляє: «Молитвами святителя Степана і Преподобного Сергія, Господи Ісусе Христе, помилуй нас!» – післе чого всі сідають закінчувати трапезу.

Ось інший випадок прозорливості старця. Серпуховський Князь Володимир Андрійович, син Князя Андрія Радонізького, у вотчині котрого знаходилась обитель Сергієва, часто сам відвідував Преподобного Сергія, а інколи посилав йому у подарунок що-небудь з житейських потреб. Раз він послав свого слугу з їстівними припасами для утішення братії. Дорогою слуга спокусився і тихцем щось з'їв з посланих Князем гостинців. Ось він являється до святого ігумена, але прозорливий старець не приймає від нього подарунків Князя. Слуга запитує, боячись гніву князівського, тоді Преподобний каже йому: «Навіщо ти, брате мій, послухався ворога? Навіщо спробував наїдків, котрі тобі без благословіння не належало їсти?» Викритий слуга впав у ноги святому старцю і зі сльозами став просити у нього прощення, визнаючи провину свою. Тільки тоді Преподобний Сергій прийняв від нього гостинці, простив його і відпустив з миром, доручив передати благовірному Князю подяку за його любов і благословіння від обителі Пресвятої Трійці.

Але не в прозорливості тільки давала себе видіти благодать Божа, що жила в святій душі Радонізького ігумена. Для тих, чиї очі духовні були чище, хто сам йшов по слідам святого старця в подвигах духовних, - для дійсних учнів Богоносного Сергія було дано видіти високий благодатний стан його душі у чуттєвих образах, і особливо в ті священні хвилини, коли свята душа старця якби відрішалась від всього видимого світу і, вся полум'яніюча любов'ю до Господа, уносилась до Нього всім духовним єством свої. Це були святійші хвилини звершення ним Божественної літургії.

Так, коли один з улюблених учнів його, Преподобний Ісакій, любитель безмовності, просив святого старця благословити його на подвиг повного мовчання, то він сказав йому: «Якщо бажаєш, чадо, безмовствувати, то завтра, коли звершимо Божественну літургію, стань у північних дверей, і там я благословлю тебе». Старець бажав благословити учня саме після літургії, після причастя Святих Христових Таїн, коли сам відчував у собі особливу дію благодаті БОжої, - бажав так тому, що самий подвиг мовчання такий високий і такий багатотрудний зі сторони спокус ворожих, що потрібно було огородити учня від цих спокус особливою молитвою.

На наступний день, по слову ігумена, Ісаакій зустрів його у визначеному місці; Преподобний Сергій осінив його хресним знаменням і сказав: «Господь хай виконає бажання твоє!»

І ось в саму хвилину благословіння Ісаакій бачить, що чудний пломінь виходить від руки благодатного старця і обіймає його, Ісаакія.

І з тої хвилини, огороджений молитвами старця, учень вступив у обраний ним подвиг; і якщо інколи мовчальник хотів би тихо вимовити яке-небудь слово, і тоді забороняла йому це молитва Сергієва; і мовчки перебував Ісаакій до кінця днів своїх, по слову Божественного Писання: яко глух не чув і яко німий не відкривав вуст своїх (Пс. 37, 14).

В інший час Преподобний Сергій звершував Божественну літургію разом з братом своїм Степаном і племінником Федором, вже посвяченим тоді у сан пресвітерський. Мовчальник Ісаакій стояв у церкві. Раптом він бачить в алтарі четвертого, чудного образом мужа, співслужачого цим трьом і сяючого незвичним світлом, в блискучих ризах... В малому вході з Євангелієм чудний муж йшов слідом за Сергієм, і обличчя його сяяло, як сонце, так що Ісаакій не міг навіть дивитись на нього... Це чудне видіння відкрило йому вуста, і він звернувся до стоячого біля нього благоговійного старця Макарія з питанням: «Що це за чудне видіння, отче? Хто цей дивний муж?»

Макарій і сам був вражений чудом і відповідав: «Не знаю, чадо, але і мене обіймає страх... Хіба не прийшов який священнослужитель з Князем Володимиром?».

А Князь Володимир Андрійович гостив тоді в обителі, і тут же, в церкві, стояв його боярин. Іноки запитали його, чи немає священнослужителя з Князем? Боярин сказав, що немає. Тоді блаженні учні Сергієві зрозуміли, що з їх аввою служить Ангел Божий, адже «Ангели люблять собі подібних».

Літургія закінчилась, і чудний оний муж став невидимий. Обидва учні, удостоєні видіння, знайшовши зручну хвилину, наодинці запитали Преподобного про його таємничого співслужителя. Смиренний старець спочатку ухилявся від пояснень. «Що чудове бачили ви, діти мої? - говорив він, - служив брат мій з сином своїм і з ними я, недостойний, а ще нікого з нами не було». Але учні не переставали вмовляти його: «Господа ради не скрий від нас, чесний отче, адже ми своїми очима бачили четвертого, точно Ангела Божого, служившого з тобою». Тоді Преподобний сказав їм: «Діти мої любі! Якщо вже Сам Господь Бог відкрив вам цю таємницю, то чи можу я сховати її від вас? Той, кого бачили ви, дійсно Ангел Господній; і не тепер тільки, а і завжди, коли я звершую Божественну літургію, мені, недостойному, буває таке відвідання. Але ви строго бережіть це в тайні, поки я живий».

А ось і ще неложний свідок благодатного видіння, - це блаженний Симон екклезіарх, муж випробуваного добродійства, про котрого з похвалою відзивався сам Преподобний Сергій. Одного разу, коли святий ігумен звершував Божественну літургію, він бачив, як небесний вогонь зійшов на Святі Тайни у хвилину їх освячення, як цей вогонь ходив по святому престолу, озаряючи весь алтар, обвиваючись навколо святої трапези і оточуючи всього священнодіючого Сергія. А коли Преподобний хотів причаститися Святих Таїн, Божественний вогонь звився, «як би деяка чудова завіса», і ввійшов всередину святого потира. Таким чином, угодник Божий причастився цього вогня «неопально, як раніше купина неопально горівша».

Жахнувся Симон від такого видіння і в тремтінні безмовствував, але не сховалось від Преподобного, що учень його сподобився видіння. Причастившись Святих Христових Таїн, він відійшов від святого престола і запитав Симона: «Чого так устрашився дух твій, чадо моє?»

– Я видів благодать Святого Духа, діючу з тобою, отче, – відповідав той.

– Дивись же, нікому не говори про те, що ти бачив, поки Господь не покличе мене з цього життя, - заповідав йому смиренний авва.