Бої в районі Матанікау у вересні і жовтні 1942 року, в деяких джерелах називаються Друга і третя битви біля Матанікау — два самостійних бойових зіткнення, що розглядаються як серія боїв, між морськими і сухопутними силами США та військами Імператорської Японії біля річки Матанікау на острові Гуадалканал під час Гуадалканальської кампанії. Ці бойові зіткнення, перше з яких мало місце з 23 по 27 вересня, а друге з 6 по 9 жовтня, були двома найбільшими битвами в районі річки Матанікау.
Передумови Район річки Матанікау на Гуадалканалі включає півострів, який носить назву мис Крус, поселення Кокумбона і ряд хребтів та ущелин, що йдуть вглиб острова від узбережжя. Японські війська використовували дану місцевість для перегрупування і наступальних дій проти американських сил на острові, для організації майбутніх наступів на оборонні позиції США, які захищали аеродром Гендерсон-філд, розташований біля мису Лунга на Гуадалканалі, як базу для захисту від атак Союзників японських військ на стоянках між мисом Крус і мисом Есперанс на заході Гуадалканала, а також для візуального нагляду і збору розвідувальних даних про активність Союзників в районі Гендерсон-філд.
В першому бою частини трьох батальйонів морської піхоти США під командуванням генерал-майора Александера Вандегріфта атакували скупчення японських військ в декількох точках в районі річки Матанікау. Морські піхотинці атакували з метою «зачистки» від відступаючих японських солдатів району Матанікау після недавньої битви за хребет Едсона, щоб припинити спроби японців використовувати район Матанікау як плацдарм для наступів на оборонні позиції морської піхоти на периметрі Лунга, а також розбити японські війська в цьому районі. Японські сили під командуванням генерал-майора Кіетаке Кавагуті відбили атака морської піхоти. Під час боїв три роти морської піхоти США були оточені японськими військами, понесли значні втрати, і з великими труднощами при підтримці есмінця ВМС США і десантного корабля, яким керували моряки берегової охорони США, залишили місце бою.
Під час другого бою двома тижнями пізніше значні сили морської піхоти США успішно перетнули річку Матанікау, атакували японські війська під командуванням новоприбулих генералів Масао Маруями і Юміо Насу, та нанесли важку поразку японському піхотному полку. Друга битва заставила японців відійти від своїх позицій на східній стороні Матанікау і завадило японським приготуванням до запланованого значного наступу на аеродром, яке було назначене на кінець 1942 року і закінчилось битвою за Гендерсон-філд.
Положення перед боями 7 серпня 1942 року війська Союзників (в основному США) висадилися на островах Гуадалканал, Тулагі і Флоридських островах. Висадка Союзників була здійснена з метою перешкодити Японії використовувати острови як військові бази для загрози шляхам сполучення між США і Австралією. До того ж вона планувалась як відправна точка в кампанії з метою ізоляції основної японської бази в Рабаулі. Операція також надала підтримку Союзників в кампаніях на Новій Гвінеї. Висадка поклала початок шестимісячної кампанії на Гуадалканалі.
Несподівано для японських військ на світанку 8 серпня їх атакували війська Союзників, головним чином американська морська піхота, яка висадилася на Тулагі і найближчих невеликих островах, а також біля японського аеродрому поблизу мису Лунга на Гуадалканалі (пізніше добудованого та названого Гендерсон-філд).Morison, Struggle for Guadalcanal, сс. 14-15 Вандегріфт розмістив 11 000 солдатів під своїм командуванням на Гуадалканалі в замкнутому периметрі навколо мису Лунга. 12 серпня аеродром отримав назву Гендерсон-філд на честь майора Лофтона Хендерсона, пілота морської піхоти, який загинув в битві за Мідвей. Літаки і пілотів, які стали базуватися на Гендерсон-філд, стали називати «ВПС Кактус» по кодовій назві Гуадалканалу.Shaw, First Offensive, с. 13.
У відповідь на висадку Союзників на Гуадалканалі, Генеральний штаб Збройних сил Японії відправив 17-ту армію, зі штаб-квартирою в Рабаулі під командуванням генерал-лейтенанта Харукіті Хякутаке, із завданням повернути Гуадалканал. На цей момент 17-та армія, задіяна в японській кампанії в Новій Гвінеї, мала в своєму розпорядженні тільки декілька підрозділів для перекидання на Південні Соломонові острови. З числа доступних підрозділів була 35-та піхотна бригада під командуванням генерал-майора Кіетаке Кавагуті, розквартирована в Палау, 4-й (Аоба) піхотний полк, що знаходився на Філіппінах і 28-й (Ітікі) піхотний полк під командуванням полковника Кіенао Ітікі, який направлявся в Японію з Гуаму.Miller, The First Offensive, с. 96 Ці підрозділи терміново почали перевозитися на Гуадалканал, але полк Ітікі, який розташовувався найближче, прибув першим. Підрозділ Ітікі «Перший елемент», який складався з 917 солдатів, висадився з есмінців біля мису Тайву в 18 милях (29 км) на схід від периметру Лунга 19 серпня.Smith, Bloody Ridge, с. 88, Jersey, Hell's Islands, с. 221 і Frank, Guadalcanal, с. 141—143. 35-та піхотна бригада входила в 18-ту дивізію, яка складалася з 3 880 солдатів, ядром якої був 124-й піхотний полк з різноманітними допоміжними підрозділами (Alexander, с. 139). Полк Ітікі був названий по імені свого командиру і входив в склад 7-ї дивізії з Хокайдо. Полк Аоба з 2-ї дивізії отримав назву по замку Аоба в Сендаї, так як більша частина його солдатів була із префектури Міягі (Rottman, Japanese Army, с. 52). Полк Ітікі був призначений для захоплення і окупації атолу Мідвей, але був відправлений назад в Японію після поразки японців в битві за Мідвей.
Недооцінивши сили контингенту Союзників на Гуадалканалі, підрозділ Ітікі вранці 21 серпня пішов в атаку на позиції морських піхотинців в бухті Алігатор на східній стороні периметру Лунга. Атака Ітікі була відбита з великими втратами для атакуючих, і сьогодні відома як Бій біля річки Тенару. Всі японські солдати, крім 128-ми із 917 осіб підрозділу Ітікі «Перший елемент», загинули в бою. Ті, хто врятувався, повернулися до мису Тайву і повідомили штабу 17-ї армії про поразку, після чого було прийнято рішення про надсилання додаткових підкріплень і наказів із Рабаула.Frank, Guadalcanal, с. 156—158 & 681.
23 серпня підрозділ Кавагуті прибув на острів Трук, де був завантажений на повільний транспорт для останнього відрізку шляху на Гуадалканал. Але в зв'язку з втратами, нанесеними літаками Союзників окремому військовому конвою під час битви біля Східних Соломонових островів, японці прийняли рішення не доставляти війська Кавагуті на Гуадалканал повільними транспортами; замість цього судна з солдатами були відправлені в Рабаул. Із Рабаула японці планували доставити солдатів Кавагуті на Гуадалканал есмінцями, які базувалися на Шортлендських островах. Японські есмінці зазвичай робили рейс до Гуадалканалу і назад по протоці Слот протягом однієї ночі, мінімізуючи можливість повітряних атак Союзників.
З 29 серпня по 7 вересня японські есмінці, які отримали назву «Токійський експрес» від солдатів Союзників, і конвой з повільних барж доставили 6 000 солдатів бригади Кавагуті, включаючи залишки солдатів батальйону Ітікі (другий ешелон) і більшу частину полку Аоба, на Гуадалканал. Генерал Кавагуті і 5 000 його солдатів висадилися в 30 кілометрах (20 миль) на схід від периметру Лунга на мисі Тайву. Ще 1 000 солдатів під командуванням полковника Акіносуке Ока висадилися на захід від периметру Лунга біля Кокумбони.Griffith, Battle for Guadalcanal, сс. 114—124, Frank, Guadalcanal, сс. 199—212, Smith, Bloody Ridge, сс. 87-112 і Morison, Struggle for Guadalcanal, pp. 118—121. В цей же час Вандегріфт продовжував вживати заходів по укріпленню периметру Лунга. З 21 серпня по 3 вересня він перекинув три батальйони морської піхоти, в тому числі 1-й рейдерський батальйон під командуванням підполковника Мерітта Едсона (рейдери Едсона) з Тулагі і Гавуту на Гуадалканал.Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 15 і Hough, Pearl Harbor to Guadalcanal, с. 298.
Головні сили Кавагуті, що нараховували 3 000 солдатів почали наступ на хребет з півдня від аеродрому 12 вересня, ця битва ввійшла в історію як Битва за хребет Едсона. Після численних лобових атак наступ Кавагуті було відбито із значними втратами для японців, які почали відступ через джунглі 14 вересня. Батальйон Окі атакував із західної, а батальйон «Кума» зі східної сторони, проте їх атаки також були відбиті морськими піхотинцями в ці два дні. Кавагуті наказав своїм підрозділам відступити на захід до долини Матанікау і з'єднатися з батальйоном Оки, який відступав від західного периметру Лунга. Більша частина солдатів Кавагуті досягла річки Матанікау 20 вересня.Frank, Guadalcanal, сс. 228—246, Griffith, Battle for Guadalcanal, сс. 140—147 і Smith, Bloody Ridge, сс. 138—193.
В той час, коли японські війська перегруповувались біля Матанікау, американці зосередилися на укріпленні позицій по периметру Лунга. 18 вересня американський морський конвой доставив 4 157 солдатів 3-ї Тимчасової бригади морської піхоти (7-й полк морської піхоти США) на Гуадалканал. Ці підкріплення дозволили Вандегріфту, починаючи з 19 вересня, організувати безперервну лінію оборони по периметру Лунга.Griffith, Battle for Guadalcanal, с. 156 і Smith, Bloody Ridge, сс. 198—200.
Японці повільно почали готуватися до наступного наступу на Гендерсон-філд. 3-й батальйон 4-го (Аоба) піхотного полку висадився в бухті Камімбо на західному кінці Гуадалканалу 11 вересня, надто пізно, щоб приєднатися до наступу Кавагуті на позиції морської піхоти. Проте пізніше батальйон приєднався до підрозділу Оки біля Матанікау. Наступні рейси Токійського експресу, починаючи з 15 вересня, доставили продовольство і боєприпаси, а також 280 солдатів 1-го батальйону полку Аоба до Камімбо на Гуадалканал.Alexander, с. 204, Griffith, Battle for Guadalcanal, с. 152, Frank, Guadalcanal, сс. 224 і 266 та Smith, Bloody Ridge, сс. 132 і 158.
Генерал-лейтенант морських піхотинців Вандегріфт і його штаб були проінформовані, що солдати Кавагуті відступили на захід до Матанікау і багато чисельні розрізнені групи японських солдатів були розсипані між периметром Лунга і річкою Матанікау. В двох попередніх рейдах морських піхотинців 19 і 27 серпня частина японських солдатів була знищена в цьому районі, але не було відвернуто збір відступаючих і створення оборонних позицій японськими військами, що загрожували західній стороні периметру Лунга. Тому Вандегріфт вирішив провести серію операцій невеликими підрозділами в районі долини Матанікау. Метою цих операцій була «зачистка» розрізнених груп японських солдатів на схід від Матанікау, щоб запобігти їх з'єднанню з основними силами японських військ в безпосередній близькості від оборонних позицій морської піхоти біля мису Лунга. Для першої операції був виділений 1-й батальйон 7-го полку морської піхоти під командуванням підполковника Честі Пуллера, дата початку операції була призначена на 23 вересня. Операцію підтримував артилерійський вогонь 11-го полку морської піхоти.Smith, Bloody Ridge, с. 204 і Frank, Guadalcanal, с. 270.
Вересневі бої
Перед боєм
Планом морської піхоти передбачалось, що батальйон Пуллера повинен направитися на захід від периметру Лунга, піднятися на велику височину, яка називалась гора Остін, перетнути річку Матанікау, а потім прочесати місцевість між Матанікау і поселенням Кокумбона. В той же самий час 1-й рейдерський батальйон під командуванням підполковника Самюеля Гріффіта повинен був перетнути гирло річки Матанікау для зачистки території між річкою, Кокумбоной і Тасафаронгою, що знаходилася західніше. Морські піхотинці вважали, що на цьому просторі знаходилося близько 400 японських солдатів.Zimmerman, The Guadalcanal Campaign, с. 96, Smith, Bloody Ridge, с. 204 і Frank, Guadalcanal, с. 270.