Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (, ; прізвисько / псевдонім: Габо; 6 березня 1927, Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нойштадтської літературної премії 1972 року, Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представник літературного напрямку «магічного реалізму». Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки XX століття.
Життєпис
Дитинство Габрієль Гарсія Маркес народився в старовинному провінційному містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, надалі жив у Мексиці та Європі, перед смертю — переважно у Мехіко.
Батько був телеграфістом, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.
У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості. (наведено за англійською вікіпедією) Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука).
Освіта У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи.
У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.
Сім'я Захоплення за часів юності однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо, народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу, де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією. У 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»
Через 13 років після першої зустрічі Маркес одружився з Мерседес, яка у шлюбі народила синів Гонсало і Родріго.
Останні роки та смерть письменника
На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. За прогнозами лікарів йому залишалося жити близько року, проте його прооперували у 1992 р., а після лікування і вірної турботи дружини Мерседес Маркес видужав. На першій же прес-конференції, даній після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю».
У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — лімфома зі злоякісним клінічним перебігом. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування. Відтак це призвело до чималої кількості чуток та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував над цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче, оскільки до звичних болячок додалася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завждиБрат письменника, Хаїм, з гіркотою розповідав журналістам, що бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата..
На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.
Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в МехікоУ Мексиці помер класик «магічного реалізму» Габріель Гарсія Маркес від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї. У зв'язку зі смертю письменника влада Колумбії оголосила в країні триденну жалобу, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:
Становлення та творчість Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але тоді автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.
1951 року вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.
З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.
Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). У 1967 році був виданий роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad), який приніс автору світове визнання. Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.
У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».
У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, ймовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції у 1992 році розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму злоякісного новоутворення — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.
2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.
У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання під час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет цієї кінострічки склав 40 млн доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.
Цікавинки з життя За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти. У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами. IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу. За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.
Творчий набуток
Романи 1962 — «Лихі часи» (La mala hora); 1967 — «Сто років самотностіҐабріель Ґарсія Маркес. Сто років самотності. Переклад з іспанської Петра Соколовського. – Харків: «Фоліо», 2015. – 476 с.» (Cien años de soledad); 1975 — «Осінь патріарха» (El otoño del patriarca); 1985 — «Кохання під час холери» (El amor en los tiempos de cólera); 1989 — «Генерал у своєму лабіринті» (El general en su laberinto); 2024 — Зустрінемось у серпні (En agosto nos vemo);
Повісті 1955 — «Опале листя» (La hojarasca); 1957 — Полковникові ніхто не пише (El coronel no tiene quien le escriba); 1970 — «Розповідь непотопельника у відкритому морі» (Relato de un náufrago); 1972 — «Неймовірна і сумна історія про простодушної Ерендіри та її жорстокосердної бабці» (La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada); 1981 — «Історія однієї смерті, про яку знали заздалегідь» (Cronica de una muerte anunciada); 1994 — «Про кохання та інших бісів» (Diatriba de amor contra un hombre sentado); 2004 — «Згадуючи моїх нещасних курвів» (Memoria de mis putas tristes).
Оповідання 1947 — Третя смиренність — (La tercera resignación); 1948 — Інший бік смерті — (La otra costilla de la muerte); 1948 — Єва всередині свого кота — (Eva está dentro de su gato); 1948 — Тувалкаін кує зірку — (Tubal-Caín forja una estrella); 1949 — Прикрість для трьох сомнамбул — (Amargura para tres sonámbulos); 1949 — Діалог із дзеркалом — (Diálogo del espejo); 1950 — Очі блакитного собаки — (Ojos de perro azul); 1950 — Жінка, яка приходила о шостій — (La mujer que llegaba a las seis); 1950 — Про те, як Натанаель наносить візити — (De cómo Natanael hace una visita); 1951 — Набо, негр, який змусив чекати ангелів — (Nabo, el negro que hizo esperar a los ángeles); 1951 — Опале листя — (La hojarasca); 1952 — Хтось розкидає ці троянди — (Alguien desordena estas rosas); 1953 — Ніч куликів — (La noche de los alcaravanes); 1954 — Чоловік, який приходить під час дощу — (Un hombre viene bajo la lluvia); 1955 — Монолог Ісабель під час дощу в Макондо — (Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo); 1955 — День після суботи — (Un día despues del sábado); 1961 — Море втраченого часу — (El mar del tiempo perdido); 1962 — Сієста у вівторок — (La siesta del martes); 1962 — Один із цих днів — (Un día de éstos); 1962 — У цьому місті немає злодіїв — (En este pueblo no hay ladrones); 1962 — Незабутній день Бальтасара — (La prodigiosa tarde de Baltazar); 1962 — Вдова Монтьєль — (La viuda de Montiel); 1962 — Штучні троянди — (Rosas artificiales); 1962 — Похорони Великої Мами — (Los funerales de la Mamá Grande); 1968 — Стариган із крилами — (Un señor muy viejo con unas alas enormes); 1968 — Світло як вода — (La luz es como el agua); 1968 — Найкрасивіший потопельник у світі — (El ahogado más hermoso del mundo); 1968 — Остання подорож корабля-привида — (El último viaje del buque fantasma); 1968 — Блакаман, добрий продавець див — (Blacamán el bueno vendedor de milagros); 1970 — За коханням неминучість смерті — (Muerte constante más allá del amor); 1972 — Неймовірна сумна історія про простодушну Ерендіру і її безсердечну бабусю — (La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada);