Російсько-українська війна, також Росі́йська збро́йна агре́сія про́ти Украї́ни, також війна за Незалежність України — війна Росії проти України, спричинена прямим й опосередкованим застосуванням збройної сили РФ проти суверенітету і територіальної цілісності України, яка розпочалась згідно з юридичним визначенням 19 лютого або 20 лютого 2014 року.

Війна є наслідком послідовної російської імперської політики, спрямованої на заперечення та знищення української державності та ідентичності Українського народу, та включає тимчасову окупацію Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; протидію агресії шляхом проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

Відкритими складовими російської збройної агресії проти України були та є: Російське збройне вторгнення в Крим у лютому-березні 2014 року (з подальшим початком тимчасової окупації півострова Росією 20 лютого 2014 року). Війна на сході України (на Донбасі) з квітня 2014 року, яка розпочалася зі створення під прикриттям «народних» виступів спецслужбами РФ терористичних так званих Донецької та Луганської «народних республік» і тривала до початку широкомасштабного вторгнення. Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну з 24 лютого 2022 року, яке розпочалося після тривалого військового нарощування та визнання Росією своїх маріонеткових утворень «ДНР» та «ЛНР» як незалежних держав.

27 січня 2015 року, Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором. 22 травня 2022 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-терористом із тоталітарним неонацистським режимом і заборонила його пропаганду, а також пропаганду акту агресії Росії проти України.

Станом на січень 2021 року, за даними ООН, загальна кількість людських втрат у війні становила 13 100—13 300 осіб. До цього числа входять 3 375 загиблих цивільних осіб, приблизно 4 150 загиблих українських військових, а також приблизно 5 700 загиблих проросійських бойовиків. Майже 1,8 млн осіб стали вимушеними переселенцями.

На 2021 рік під російською окупацією перебувало 43 300 км2, або 7 % української території. Після початку російського вторгнення 2022 року ця площа зросла у 2,9 раза. Тимчасово окупованими є Автономна Республіка Крим, частини Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Запорізької, Миколаївської областей та місто Севастополь.

Юридичне визначення поняття 21 серпня 2025 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу» у якому на законодавчому рівні визначила назву сучасного збройного конфлікту з російською федерацією: «Війна за Незалежність України» як поняття правового поля УкраїниВерховна Рада ухвалила Закон про засади державної політики національної пам'яті Українського народу // Прес-служба Апарату Верховної Ради України — 21.08.2025,Війна за Незалежність: парламент визначив офіційну назву боротьби України з російською агресією // Командування Об'єднаних Сил Збройних Сил України — 22.08.2025:

Передумови

Глобальні передумови та причини протистояння Основними передумовами виникнення протистояння Росії й України, яке переросло у збройну агресію Росії проти України, є системна криза російської державності, яка трансформується російським політикумом у намагання відновити російську імперію, розширити контроль над частиною світу й утримати за собою світову гегемонію, втрачену з розпадом СРСР та економічним занепадом .

Олександр Дугін у своїй книзі Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росії 1997 року, яка мала значний вплив на російську військову, поліцейську та зовнішньополітичну еліту, стверджував, що Україна повинна бути анексована Російською Федерацією, тому що нібито «Україна як держава не має геополітичного значення, особливого культурного імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальности, етнічної винятковости, її певні територіальні амбіції становлять величезну небезпеку для всієї Євразії і без вирішення проблеми „українського питання“ говорити про континентальну політику взагалі безглуздо. Не можна дозволити Україні залишатися незалежною, якщо вона не буде санітарним кордоном, що було б теж неприпустимо» . Книга мала колосальний вплив на зовнішню політику Володимира Путіна, що врешті призвело до російсько-української війни.

У період президентства Леоніда Кучми стався конфлікт навколо коси Тузла восени 2003 року. Спроба російської сторони спорудити неузгоджену з Україною греблю для сполучення узбережжя Росії з цією ділянкою української території зумовила реакцію у відповідь президента Леоніда Кучми: перервавши серію своїх візитів до країн Латинської Америки, він прибув на місце подій і організував дії з демонстративного спорудження оборонних укріплень на косі. В Криму були приведені до бойової готовності підрозділи берегової оборони, розгорнуті артилерійські розрахунки, до Керчі перекинуті кораблі берегової охорони з Одеси. Багато дослідників і аналітиків розглядали інцидент з Тузлою як першу спробу Росії «промацати» Україну на предмет своїх можливих дій щодо приєднання Криму. Цій спробі було дано відсіч через різку реакцію Кучми .

Президентство Віктора Ющенка У 2004 році, напередодні чергових президентських виборів, чинний український президент Леонід Кучма як свого наступника обрав тодішнього прем'єр-міністра Віктора Януковича. У ході передвиборчої кампанії образ Віктора Януковича будувався на ідеях стабільності та правонаступності влади, а також зміцнення зв'язків з Росією, тоді як головний опозиційний кандидат Віктор Ющенко позиціонував себе як прозахідного демократа-реформатора, який обіцяв вихід із застою та перемогу над корупцією. Росія активно підтримувала Віктора Януковича в ході його президентської кампанії, проте тоді Януковичу захопити владу завадила Помаранчева революція .

У Кремлі сприйняли перемогу Помаранчевої революції як власну болісну поразку. Для Кремля ця ситуація сприймалася як виклик інтересам Росії у зовнішній політиці через прагнення Ющенка рухати Україну в бік Заходу і як загроза для збереження самого режиму в Росії, оскільки українське суспільство продемонструвало приклад повалення корумпованої та репресивної влади. Це ознаменувало поворот у зовнішній політиці Росії: від спроб інтеграції з Заходом на російських умовах до спроб розпочати «відгородження від Заходу», що було сформульовано в Мюнхенській промові Путіна 10 лютого 2007 року. В Росії склалося переконання, що Захід спеціально спровокував Помаранчеву революцію, щоб привести до влади прозахідного Ющенка, а в колах російської влади виникли побоювання, що Захід може спробувати повторити свої успіхи в Україні та в самій Росії шляхом «підриву легітимності Кремля» та «пособництва народному повстанню» .

Віктор Ющенко на посаді президента України проводив яскраво виражену прозахідну політику. При ньому Україна розпочала переговори щодо Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, активно домагалася отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Водночас у відносинах з Росією постійно виникали конфлікти. Так, під час президентства Ющенка Росія двічі припиняла постачання газу Україні — у 2006 та 2009 роках, що спричинило перебої транзитних поставок до Європи .

Україна підтримувала Грузію під час збройного конфлікту з Росією у серпні 2008 року, чим також викликала невдоволення у Москві. Тодішнього міністра закордонних справ України Володимира Огризка та його заступника Костянтина Єлісєєва нагороджено грузинським Орденом Честі за дипломатичну підтримку. А Президент України Віктор Ющенко, президенти Польщі, Литви, Естонії та прем'єр-міністр Латвії здійснили безпрецедентний візит до столиці Грузії Тбілісі на допомогу президенту Саакашвілі .

Президентство Віктора Януковича У 2010 році президентом України було обрано кандидата від проросійської «Партії регіонів» Віктора Януковича. З його перемогою стався стрімкий розворот у зовнішній політиці, а питання вступу до НАТО було заморожене з ухваленням закону про позаблоковий статус України . 30 березня 2012 року парафовано Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, підготовка до якої тривала кілька років. У 2012—2013 роках Україна почала зближуватися з Митним союзом, що багато в чому вважався політичним проєктом Росії з метою утримання сусідніх країн у сфері свого впливу .

На тлі економічного зближення з Євросоюзом у липні 2013 року Росія забороняє ввезення продуктів компанії «Рошен», надалі забороняючи ввезення картоплі, сухого молока та інших продуктів, здійснюючи економічний тиск на Україну, що фактично було порушенням Будапештського меморандуму, який гарантував відмову від будь-якого економічного тиску в тому числі.

Революція гідності

21 листопада 2013 року в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, які значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках протестів кінця 2013 року відбувалися мітинги, демонстрації, студентські страйки.

Загалом ці протести були спрямовані на збереження законодавчо закріпленого геополітичного курсу України на Європу, що означав для Росії не лише подальший вихід України з-під контролю Росії, а й отримання Україною економічних, політичних, а в перспективі і військових гарантій збереження цього курсу.

Наслідком перемоги Революції стало відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення Конституції України 2004 року, скасування диктаторських законів, призначення дострокових президентських виборів. Зміна влади кардинально зменшила силу впливу Росії на Україну.

Революція гідності була приводом, який використала Росія для початку агресії, однак аж ніяк не причиною війни.

Підготовка Росії до агресії та складові агресії

Від 2006—2007 років у Росії почали масово з'являтися «любительські відео» та «фанфіки», які описували майбутню війну Росії проти України, та російські вимоги стосовно південно-східних областей України і статусу російського сателіта стосовно залишків держави.

Інформаційна війна

Ключовою передумовою конфлікту стала дедалі більш неприязна політика путіністської Російської Федерації щодо України. Ця політика, з огляду на зміст російської пропаганди у ЗМІ, за останні роки стала просто ворожою, трансформувавшись від антиукраїнської пропаганди до пропаганди війни. Агресивність російської політики стосовно України мала наслідком перші жертви з українського боку ще за часів режиму підконтрольного Росії В. ЯнуковичаДив.: Євромайдан. Для протидії впливу російської пропаганди Державний комітет телебачення і радіомовлення України з літа 2014 року розпочав боротьбу з матеріалами сепаратистського й антидержавного характеру в ЗМІ.

Правова війна

Одним з аспектів підготовки Росії до агресії стало правове протистояння Росії і України. Правове та юридичне забезпечення протистояння з боку Росії здійснювалося на вищому законодавчому рівні шляхом прийняття тих чи інших постанов з питань, які дозволяли найбільш ефективно, з погляду російського політикуму, сприяти вирішенню завдань повернення контролю над Україною. Серед таких питань найбільш розробленими виявились питання юридичного статусу Криму, рівня співробітництва України з НАТО та статусу російської мови в Україні.

Економічна війна