Компрачико́с чи компрапеке́ньос (з , букв. — «скупники дітей») — термін, яким Віктор Гюго в романі «Людина, яка сміється» (1869 р.) охрестив злочинне угруповання торгівців дітьми, що складалися в основному з контрабандистів, волоцюг та жебраків. Компрачикоси є характерною подробицею старого суспільного ладу, що був в Іспанії, Англії, Німеччині, Франції впродовж XIII–XVIII століть.
Основна діяльність «Компрачикос» — це складене іспанське слово, що означає «скупник дітей». Однак, вони не просто викрадали і продавали дітей. Угруповання робило з них клоунів, акробатів, попередньо «обробляючи», навмисно спотворюючи, з метою зробити з них карликів, горбанів,співаків-кастратів чи пожиттєвих власників потворних масок. При дворах європейської знаті XVII–XVIII ст. існувала своєрідна мода на різноманітних потвор і клоунів-калік, що розважали своїх господарів та їх гостей. В Російській імперії моду на карликів та горбунів вперше ввів Петро Перший; найбільш відомою любителькою подібних розваг була імператриця Анна Іванівна. В умовах постійного зростання попиту на дітей-потвор і відносно високій народжуваності, злочинний «бізнес» компрачикосів довгий час процвітав.
Спотворення дітей
Щоб зробити з людини гарну іграшку, потрібно взятися за справу завчасно. Перетворити дитину в карлика можливо, тільки поки вона ще мала. Діти були розвагою, але нормальна дитина не дуже смішна — горбун куди кращий. Звідси виникає справжнє мистецтво. Існували справжні майстри цієї справи: з нормальної людини робили потвору. Людське обличчя перетворювали в «морду», зупиняли ріст, перекроювали дитину заново. Штучна фабрикація потвор відбувалася згідно з відомими правилами — це була ціла наука. Доктор Конкест, член Аменстрийської колегії, написав латинською мовою книгу, присвячену цій хірургії навиворіт, виклавши в ній основні прийоми. Фабрикація потвор проводилася у великому масштабі та охоплювала багато різновидів. Компрачикоси піддавали обробці дітей так, як столяри обробляють дерево. У них були свої секретні способи та особливі прийоми.
Компрачикоси в літературі Компрачикоси отримали широку популярність завдяки роману Гюго «Людина, яка сміється». Він звертає увагу, що в деяких історичних епохах, наприклад, при англійських Стюартах, діяльність компрачикосів дуже навіть заохочувалась. В подальшому, компрачикоси були оголошені злочинцями в Англії. Їхніх головних вішали, рядових членів піддавали клеймуванню. Слідом за Англією, заборонили діяльність компрачикосів на своїх територіях Франція, Іспанія та Нідерланди.
У перших частинах роману, Віктор Гюго висловлює представлення, що компрачикоси в Європі XVII-XVIII ст. купували дітей, навмисно спотворювали їх зовнішність, а потім перепродавали як клоунів, акробатів, придворних карликів, співаків-кастратів тощо, або ж, використовували в ролі жебраків. Він порівнює це явище з бинтуванням ніг дівчаток у китайців.
Існування явища, описаного Гюго, не є достовірно встановленим історичним фактом, хоча окремі випадки в різний час спливали в кримінальній хроніці європейських країн. Стверджується, що св. Вікентій де Поль врятував хлопчика з рук цих злочинців і що матері на півночі Іспанії в старовину лякали неслухняних дітей приходом компрачикосів.
Опис торгівців дітьми в романі Гюго склав велике враження на європейських читачів. Айн Ренд називала «нових лівих» the comprachicos of the mind («компрачикоси свідомості»), а Салтиков-Щедрін, плутаючи бандитів з їхніми жертвами, іронізував на рахунок персонажів письменників — натуралістів: «И выйдет рыло косое, подрезанное, не человек, а компрачикос».
Див. також Шоу потвор Людський зоопарк
Джерела М. Е. Салтыков-Щедрин. Собр.соч. в 20 т. Т.18, кн. 2, Письма. 446. П. В. Анненкову. 20 ноября / 2 декабря 1875. Ницца Опарин А. А. Манкурты XXI века. Археологическое исследование Второй книги Царств. — Харьков: Факт, 2004 р. Мудрик А. В. Диссоциальное воспитание в контркультурных организациях // Проблемы современного образования. — № 4. — 2011. — С. 19 Richard B. Grant. The Perilous Quest: image, myth, and prophecy in the narratives of Victor Hugo. Duke University Press, 1968. Page 201. Kaiser, John Boynton (July 1913). «The Comprachicos» (Requires access to JSTOR). Journal of the American Institute of Criminal Law and Criminology (Northwestern University) 4 (2): 247–264. DOI:10.2307/1133105. Проверено 2008-04-08. «The word Comprachicos was coined by Hugo; so much is established» Ernest Martin. Histoire des monstres: depuis l'Antiquité jusqu'à nos jours. Editions Jérôme Millon, 2002. ISBN 9782841371235. Page 20. Leonard F. Peltier. Orthopedics: History and Iconography. Norman Publishing, 1993. ISBN 9780930405472. Page 3.