Сеннарський султанат — феодальна держава XVI-XIX століть у Північно-Східній Африці на території сучасного Судану. Держава виникла початку XVI століття. Засновник — Амара Дунк (1504-1534). Складалася вона з власне Сеннару та підвладних йому територій. У роки розквіту (XVII-XVIII століття) включала долину Нілу від кордону з Єгиптом до гирла Блакитного Нілу, включно з історичним регіоном Кордофан; у цей період також у васальному підпорядкуванні Сеннарському султанату був Дарфурський султанат.
У 1821-1822 роках Сеннар завоювала армія єгипетського паші Мухаммеда Алі.
Історія У середині VI ст. Мероїтське царство розпалося на держави Нобатія, Мукурра і Алва. Останній у VII ст. прийняли християнство у монофізитському вигляді. Найбільшого піднесення держави досягли у XII ст. Вони на деякий час навіть об'єдналися завдяки династійної унії. Втім з середини XII ст. починаються політичні та економічні кризи.
Мукурра стикнулася з вторгненнями султанів Аюбідів з Єгипту, що намагалися підкорити та нав'язати іслам. Боротьба тривала до початку 1360-х років, коли Мукурра 1365 року зрештою розпалася на дрібні князівстваWerner, Roland (2013). Das Christentum in Nubien. Geschichte und Gestalt einer afrikanischen Kirche. Lit, S. 143–146. Частина з них підпала під зверхність Єгипту, в інші вдерлися арабські та бедуїнські племенаHasan, Yusuf Fadl (1967). The Arabs and the Sudan. From the seventh to the early sixteenth century. Edinburgh University, p. 176. Узбережжя було захоплено Мекканським шаріфатом.
Алва занепадала, можливо, через вторгнення з півдня, посухи і зміну торгових шляхів. У XIV столітті країна могла бути спустошена чумою, а араби племен руфаа почали мігрувати в долину Верхнього Нілу. У XV ст. шейх одного з руфаа Абдалла Джаммою вдерся до Алви, де захопив значну територію, створивши державне утворення Куда. В свою чергу з півдня вдерлися племена фунджіLoimeier, Roman (2013). Muslim Societies in Africa: A Historical Anthropology. Indiana University, pp. 140–141. Зрештою до 1500 року Алва припинила своє існування. Залишилася невеличка частина у вигляді держави Фазуглі. Невдовзі між руфаа та фунджі почалися бойові дії, внаслідок чого перші відступили на північ, де стали відомі як абдалабі. Остаточно фунджі перемогли у 1504 році у битві біля Геллет-Амара, заснувавши Сеннарський султанатO'Fahey, R.S.; Spaulding, J.L (1974). Kingdoms of the Sudan. Studies of African History Vol. 9. London: Methuen, pp. 25–26.
З самого початку володар Амара Дунк почав розширяти володіння султанату. У 1510-х роках було приєднано державу Аль-Абваб. Після османського завоювання Єгипту в 1517 році Амара Дунк вміло використовував дипломатію, щоб утримати османські армії від подальшого просування Нілом. Для протидії османській експансії в регіоні Сеннар уклав союз з Ефіопією. Амара щорічно платив данину в розмірі 9000 верблюдів Ефіопській імперіїPeacock, A.C.S. (2012). "The Ottomans and the Funj sultanate in the sixteenth and seventeenth centuries". Bulletin of the School of Oriental and African Studies. 75 (1). University of London, p. 91. 1526 року османи окупували Суакін, який раніше пов'язували з Сеннаром. Разом з тим Амара Дунк допомогав негусу у війні проти адалського султана Ахмада ібн ІбрагімаPeacock 2012, pp. 98–101. Останній здійснив набіги на кордони Сеннарського султанату, захопивши багато рабів, перш ніж зупинитися біля гірського хребта Така поблизу сучасної КассалиPal Ruhela, Satya; Farah Aidid, Mohammed (1994). Somalia: From The Dawn of Civilization To The Modern Times. Vikas Pub. House. ISBN 9780706980042..
Наступний правитель Наїль 1539—1540 роках уклав новий союз з Ефіопією, а також з Португалією. 1541 року спільно з португальцями захопив Суакін. Також підтримав повстання бедуїнського племені бану-умар у Верхньому Єгипті.
Його наступник Абд аль-Кадір I навернувся в іслам. 1554 року зайняв гірську область Мойя у південному Кордофані, області Сакаді в Гезіру на півдні та землі Бадуюн на півночі. 1555 року зіткнувся з загрозою з боку абісинський бейлербей Оздемір-паша спробував пройти вгору за течією Нілу, щоб завоювати Сеннар, але зазнав невдачіMénage, V. L. (1988). "The Ottomans and Nubia in the Sixteenth Century". Annales Islamoloiques. 24. Institut français d'archéologie orientale du Caire, pp. 143–144. Проте до 1570 року османи за підтримки племені абдалабі закріпилися в Каср-Ібрімі в Нижній Нубії, найімовірніше, це був превентивний крок для захисту Верхнього Єгипту від можливого вторгнення СеннаруMénage 1988, pp. 145–146.
1585 року султан Дакін стикнувся з новим османським вторгненням. Ворог зумів просунутися до третього порогу Нілу, а згодом спробували завоювати Донголу, але в 1585 році сеннарське військо здобуло перемогу в битві при ХаннікуPeacock 2012, pp. 96–97. За цим було захоплено східні землі Абісинського еялету. 1589 року за правління Таїба I поле битви, яке розташовувалося трохи південніше від третього порогу Нілу, стало кордоном між Османською імперією та Сеннарським султанатом. Зникнення османської загрози зробило сеннаро-ефіопський союз непотрібним, і відносини між двома державами погіршилися.
За панування Унсала I владу в державі фактично Аджіб аль-Манджилак, шейх арабського племені абдалабі. 1604 року султана було повалено, що спричинило вторгнення ефіопського негуса Сусеньйоса I. 1606 року черговий султан Абд аль-Кадір II втратив трон через зміцнення союзу з Ефіопією, чому протидіяла мусульманська знатьO'Fahey & Spaulding 1974, pp. 36–38. Черговий султан Адлан I у війні 1607—1611 року здолав плем'я абдалабіO'Fahey & Spaulding 1974, p. 36.
Баді I уклав мирний договір із синами Аджиба, погодившись фактично розділити державу. Абдалабі отримали усе на північ від злиття Блакитного та Білого Нілу, яким вони правили як васали. Султан втратив прямий контроль над більшою частиною свого королівства. Разом з тим почав війну проти Ефіопії, що тривала до 1620 року, коли султан Рабат I уклав мирний договрі, що загалом підтверджував статус-кво. В подальші роки Рабат I приділяв пильну вагу зміцненню влади над нубійцями та кочівниками. Також заклав будівництво великої мечеті в своїй столиці. Тривалий мир сприяв економічному та культурному піднесенню державиO'Fahey & Spaulding 1974, p. 57.
Активну зовнішню політику проводив султан Баді II, що захопив державу Такалі в Нубійських горах, потім увесь Кордофан. 1650 року зайняв область Білого Нілу, завдавши поразки арабським племенам абдалабі, в результаті чого було ліквідовано його напівнезалежний статус. Також захоплено північ держави ШиллукиBeswick, Stephanie (2014). "The Role of Slavery in the Rise and Fall of the Shilluk Kingdom". In Souad T. Ali; et al. (eds.). The Road to the Two Sudans. Cambridge Scholars, p. 115. До середини 1650-х років переміг дарфурського султана Мусу, який визнав зверхність Сеннару.
1685 року Унсал II зумів захопити державу Фазуглі на півдні, отримавши владу над багатими золотоносними областями. Втім невдовзі країна зазнала потужної посухи, голоду і великої епідемії віспи у 1680-х роках, що завдали потужного удару по господарству, зменшивши населення та послабивши військову потугу Сеннарського султанату. Війна 1699—1705 років за панування Баді III ще більше послабило державу. Знову політичної ваги стало набувати плем'я абдалабі.
З часів султана Нула відбувається посилення знатті та улемівSpaulding, Jay (1985). The Heroic Age in Sennar. Red Sea, p. 213. Але вже Баді IV став проводити централізаторську політику, обмежуючи вищу та місцеву знать, улемі. Це викликало повстаня у Кордофані, яке довелося придушувати до 1753 року. Водночас у 1738 і 1744 року успішно воював з ЕфіопієюKropp, Manfred (1996). Äthiopisch–sudanesische Kriege im 18. Jhdt.. Der Sudan in Vergangenheit und Gegenwart. Peter Lang, S. 116–118, note 21O'Fahey & Spaulding 1974, p. 91. Але регулярні збройні сутички з негусом Іясу II тривали до 1755 рокуAregay, Merid Wolde; Selassie, Sergew Hable (1971). "Sudanese-Ethiopian Relations Before the 19th Century". In Yusuf Fadl Hasan (ed.). Sudan in Africa. Khartoum University, p. 68. Ці успіхи значно підняли авторитет Баді IV. Але проти останнього 1762 року повстав Мухаммад Абу аль-Кайлік (з роду Хамадж), намісник Кордофану, який повалив султана, поставивши на трон його сина Насіра. Фактичну владу перебрав аль-Кайлік, що прийняв титул візиряO'Fahey & Spaulding 1974, pp. 94–95.
Але всевладдя аль-Кайліка та його синів спричинило численні повстання усією країною. 1772 року відпав центральний Кордофан. 1776 року новий султан Адлан II почав боротьбу з кланом Хамадж, що ще більше підірвало військову та економічну потугу султанату. В цій війні султан отримав допомогу племені абдалабі. Південні та центральні районі контролював візир Баді уад Раджаб з клану Хамадж. Цією боротьбою скористався мамлюк Ібрагім-бей, що захопив Донголу. Також 1789 року Адлан II зазнав нищівної поразки й загинув. Владу знову захопив рід Хамадж.
Але абдалабі продовжували спротив центральній владі. 1791 року відпали землі, населені тигре, де утворилися держави Така і БутанаSpaulding 1985, p. 383. 1792 року повстали численні племена, що підтримували різних претендентів на трон, а також боролися з родом Хамадж. 1798 року почалася також боротьба між представниками клану Хамадж. 1804 року столицю Сеннар було значно сплюндровано та частково зруйновано. 1811 року мамлюк Ібрагім-бей створив у Донголі власну державу. Але це спричинило конфлікт з Мухаммедом Алі, володарем Єгипту. 1821 року війська останнього практично без суттєвого спротиву захопили Сеннар. Останнього правителя Баді VII було відправлено до Каїру, а Сеннарський султанат приєднано до володінь Мухаммеда АліOliver, Roland; Atmore, Anthony (2001). Medieval Africa, 1250-1800. Cambridge University, p. 106Alan Moorehead, The Blue Nile, revised edition (New York: Harper and Row, 1972), p. 215.
Населення Етнічне ядро Сеннару становили фунги. Етнічна приналежність фунгів досі залишається предметом суперечок. За різними теоріями вони були нубійцями або шиллуками. Жили також нубійці, араби, беджа та інші народи.
На початку існування держави переважали нубійські мовиWerner, Roland (2013). Das Christentum in Nubien. Geschichte und Gestalt einer afrikanischen Kirche. Lit, S. 28–29. На північному заході панувала арабська мова, яка втім стала мовою офіційних документів та торгівліO'Fahey, R.S.; Spaulding, J.L (1974). Kingdoms of the Sudan. Studies of African History Vol. 9. London: Methuen, p. 33. Протягом історії Сеннару арабська мова поступово вистіснила нубійські мови із загального вжиткуJames, Wendy (2008). "Sudan: Majorities, Minorities, and Language Interactions". In Andrew Simpson (ed.). Language and National Identity in Africa. Oxford University, pp. 68–69. Наприкінці XVII ст. арабська мова стала пануючою при султанському дворіLoimeier, Roman (2013). Muslim Societies in Africa: A Historical Anthropology. Indiana University, p. 144. Наприкінці XVIII ст. нубійськими мовами розмовляли народив районі 5 порогу Нілу та дещо південніше ньогоO'Fahey, R.S.; Spaulding, J.L (1974). Kingdoms of the Sudan. Studies of African History Vol. 9. London: Methuen, p. 29. Значний вплив нубійська мова зберігала в КордофаніSpaulding, Jay (2006). "Pastoralism, Slavery, Commerce, Culture and the Fate of the Nubians of Northern and Central Kordofan Under Dar Fur Rule, ca. 1750-ca. 1850". The International Journal of African Historical Studies. 39 (3). Boston University African Studies Center, pp. 395–396. Також була поширена на півдні мова фунг, що зазнала значного впливу арабськоїRussegger, Joseph (1844). Reise in Egypten, Nubien und Ost-Sudan. Vol. 2, Part 2. Schweizerbart'sche Verlagshandlung, p. 769.
Устрій Була монархією, де макк (султани) мали вищу політичну, військову та судову владу. Термін «макк» походить від мероїтського слова мек — господарь. Але також значну вагу мала рада з 20 старійшин, що була наділена правом голосу в державних рішеннях. З посиленням ісламізації держави стала називатися Великою шурою.