Дуглас Гейґ, 1-й граф Гейґ (; 19 червня 1861, Единбург — 29 січня 1928, Лондон) — британський воєначальник, фельдмаршал Британської армії, учасник Другої англо-бурської та Першої світової війн. Під час світової війни очолював на Західному фронті Британські експедиційні сили з 1915 року до кінця війни. Очолював британські війська в битві на Соммі, де британська армія зазнала найбільших втрат у своїй історії, у битві при Камбре, в третій Іпрській битві та останніх битвах 1918 року, що призвели до поразки Німецької імперії й підписання капітуляції 11 листопада 1918 року.
За часів світової війни завоював славу досвідченого воєначальника, під його командуванням британськими військами були здобуті вирішальні перемоги над німецькою імперською армією. Однак через важкі втрати, зазнані британською армією, діяльність Гейґа, як полководця, досі викликає суперечливі оцінки. У міжвоєнний період, попри його заслуги, коли поховання померлого Гейґа було оголошено національним днем жалоби, стиль його військового керівництва став об'єктом суворішої критики з боку багатьох учасників битв Великої війни та військових експертів. Д. Гейґ здобув принизливе прізвисько «М'ясник» через те, що британці втратили близько 2 млн солдат під його керівництвом, стиль його командування деякі характеризували як некомпетентний, а фельдмаршала, як воєначальника, який не здатний опанувати найсучаснішою тактикою і стратегією дій того часу.
Біографія
Ранні роки Дуглас Гейґ народився 19 червня 1861 року у помісті Шарлотт-сквер у столиці Шотландії — Единбурзі в родині Джона Річарда Гейґа, представника шотландського середнього класу, успішного виробника віскі власної марки Haig та Рейчел Гейґ. 1869 році Дуглас вступив до школи у Кліфтон-бенк, згодом перевівся до Единбурзької колегіальної школи, а потім до підготовчого Орвельського навчального закладу у Ворикширі. Коли йому було 18 років його батьки померли.
Після відвідання разом з братом Сполучених Штатів, Дуглас Гейґ вступив до Брейсноуз коледжу, одного з коледжів Оксфордського університету, де вивчав політичну економіку, античну історію та французьку літературу. Хоча він здавав усі свої іспити (вимога для кандидатів від університету на вступ до Королівського військового коледжу в Сандгерсті), він не мав права на отримання диплому через пропущені заняття по хворобі. У січні 1884 року він розпочав офіцерську підготовку у Королівському військовому коледжі. 7 лютого 1885 року він був призначений лейтенантом до 7-го Її королівської величності гусарського полку«No. 25439». The London Gazette. 6 February 1885. p. 521..
Початок військової служби Дуглас Гейґ розпочав військову службу в Британській Індії в 7-му гусарському полку. 1888 року він став полковим ад'ютантом, а 23 січня 1891 року вже був підвищений у капітани«No. 26156». The London Gazette. 28 April 1891. p. 2309.. У листопаді 1892 року він залишив Індію та прибув до Англії з метою підготовки до вступних іспитів у Штабний коледж у Камберлі. У червні 1893 року Д. Гейґ хоча й увійшов до 28 найкращих кандидатів (кількість місць, допущених до іспиту), він не вступив до Коледжу, оскільки він повністю провалив обов'язковий математичний іспит. Решту свого життя він приховував цю невдачу, а пізніше (близько 1910) рекомендував виключити екзамен з математики, як обов'язковий при вступі. На чисельні прохання деяких старших офіцерів та сестер Дугласа, генерал-ад'ютант сер Редверс Буллер відмовився надати одну з чотирьох вакансій, мотивуючи це тим, що Д. Гейґ окрім проваленого іспиту з математики також мав проблеми зі станом здоров'я (дальтонізм).
Д. Гейґ повернувся до Індії, де нетривалий термін був заступником командира ескадрону, яким він командував у 1892 році до спроби поступити на навчання. Згодом він став ад'ютантом генерал-інспектора кавалерії Кейта Фрезера, який пролобіював вступ Д. Гейґа до Штабного коледжу наприкінці 1894 року. Очікуючи на початок навчального процесу у коледжі, він поїхав до Німеччини відвідати кавалерійські маневри. Там він співпрацював з полковником Джоном Френчем на маневрах. Кар'єру Дж. Френча і Д. Гейґа переплелися протягом наступних двадцяти п'яти років, і Гейґ допоміг Френчу написати настанову з кавалерійської підготовки, опублікованій у 1896 році.
У Камберлі Д. Гейґ наполегливо та старанно навчався, і у 1897 році успішно завершив курс навчання.
Судан та Південна Африка На початку січня 1898 року він разом з Генрі Вудом був відібраний особисто Г. Кітченером, командувача англо-єгипетськими військами, який керував придушенням повстанням Махді (прихильників мусульманського проповідника Мухаммеда Ахмеда, який проголосив себе Магді, тобто спасителем, месією) до Судану. У цьому поході Д. Гейґ брав участь у боях під Атбарою, під Нукгейлою та битві під Омдурманом.
Після завершення боїв у Судані, він повернувся до Великої Британії в надії на посаду у військовому відомстві, але замість цього у травні 1899 року був призначений бригад-майором 1-ї кавалерійської бригади в Олдершоті«No. 27080». The London Gazette. 16 May 1899. p. 3105.. 26 червня 1899 року Д. Гейґ був підвищений до звання майора. У вересні 1899 року був призначений заступником помічника генерал-ад'ютанта, а потім помічником ад'ютанта зведеної кавалерійської бригадної групи, якою командував Дж. Френч, що вирушала на південь Африки для участі в англо-бурській війні.
18 жовтня 1899 року Д. Гейґ взяв участь у першій битві бригадної групи під Еландзлаагте. Згодом він взяв участь у боях під Ледісміт, ледве встигнув разом з Дж. Френчем під ворожим обстрілом втекти потягом з обложеного міста, коли бури спромоглися оточити Ледісміт. Незабаром він був начальником штабу кавалерійської дивізії, створеної британцями для протистояння маневреній війні бурів. Д.Гейґ взяв участь у боях з визволення Кімберлі, захопленні Блумфонтейну та Преторії. Як і в Судані, Д. Гейґ продовжував скептично оцінювати важливість артилерії, формуючи свої думки на інтерв'ю з ворожими ув'язненими.
Після перемоги британців у конвенційній війні, бури розпочали масштабну партизанську війну по всій країні. У листопаді 1900 року кавалерійська дивізія була розпущена і Дж. Френч разом зі своїм незмінним начальником штабу Д. Гейґом були визначені відповідальними за проведення контрпартизанських дій в околицях Йоганнесбурга та пошук одного з бурських лідерів генерала К.де Вета. У січні 1901 року Дж. Гейґ отримав під свою командування колону з 2 500 солдатів та влаштував полювання в Капській колонії на місцевих партизан на чолі з генералом П. Крітцінгером. Відповідно до тактики дій того часу, британці сповідали «тактику спаленої землі», знищуючи ферми, уганяючи худобу та виганяючи бурських жінок і дітей до концентраційних таборів. За свої успіхи у війні, Д. Гейґ був відзначений чотири рази у наказі та у листопаді 1900 року став лицарем ордену Лазні«No. 27359». The London Gazette. 27 September 1901. p. 6304..
17 липня 1901 року Д. Гейґа підвищили у званні до підполковника.
Англія та Індія Д. Гейґ командував 17-м уланським полком до 1903 року, що виконував бойові завдання в Південній Африці, але вже в 1902 році його повернули до Англії. Він отримав призначення на посаду інспектора-генерала кавалерії в Індії«No. 27642». The London Gazette. 5 February 1904. p. 781.. 1904 року йому присвоєне звання генерал-майора британської армії, він став наймолодшим офіцером, удостоєним цього звання.
У серпні 1906 року Д. Гейґ отримав посаду начальника управління підготовки та тренувань Генерального штабу при Воєнному офісі армії«No. 28082». The London Gazette. 22 November 1907. p. 7897.. Як пізніше писав військовий секретар Р. Голдейн, «Д. Гейґ був першосортним штабним генералом» і «надавав безцінні поради». Одною з ключовим напрямків діяльності Д. Гейґа було реорганізація територіальних військ міліції, йоменів та добровольчих формувань, а також створення дієвого військового резерву, який на думку генерала мав становити для Англії щонайменше 900 000 людей. Однак, британський парламент затвердив тільки 300 000 осіб, що мають бути включені до територіального резерву британської армії. Завдяки гарним адміністративним та організаторським вмінням Д. Гейґа йому вдалося вже до 1907 року сформувати доволі потужний резерв у 120 000 чоловіків (6 піхотних та 1 кавалерійську дивізії), який перебував у постійній готовності на Британських островах. Він видав для Територіальної армії посібники, керівництва та настанови, які незабаром виявились дуже корисними при підготовці експедиційних сил до висадки у Франції. Однак, він постійно робив акцент на підготовці кінноти та піхоти за класичними методиками, і проводив чимало часу на навчаннях кавалерії. Разом з цим, багато хто відмічав, що Д. Гейґ не проявляв жвавого інтересу до новітніх технологій і досягнень, особливо в артилерії.
У жовтні 1909 року Д. Гейґа призначено начальником Генерального штабу в Британській Індії, куди він поїхав незадоволений, бо ясно відчував наближення великої війни з Німеччиною. У листопаді 1910 року йому присвоїли звання генерал-лейтенанта. На посаді він доклав багато зусиль на реорганізацію індійського штабу усіх колоніальних військ, намагаючись перетворити його на подібне до Імперського генерального штабу, до створення якого він свого часу був залучений. Д. Гейґ постійно планував та готував свої підпорядковані війська до майбутньої війни в Європі й одним з головних завдань його штабу була мобілізація та підготовка індійських військ до перекидання на європейський континент (однак віце-король Індії Ч.Гардіндж наклав вето на плани залучення військ Британської Індії до війни в Європі; вважаючи, що індійські війська мають служити на Близькому Сході).
У грудні 1911 року генерал Дуглас Гейґ прибув до Англії, де з березня 1912 року очолив Олдершотське командування, до складу якого входили 1-ша та 2-га піхотні дивізії й 1-ша кавалерійська бригада)«No. 28587». The London Gazette. 5 March 1912. p. 1663.. Цікавим фактом є те, що на армійських маневрах 1912 року, «Червоні сили» Д. Гейґа зазнали нищівної поразки від «Синіх військ» генерала Дж. Грірсона, який активно використовував повітряну розвідку при веденні боїв. На званому вечері Д. Гейґ полишив заздалегідь підготовлений текст виступу та почав імпровізувати. За спогадами очевидців багато високопосадовців попросту спали, коли він виступав, а дехто оповідав, що промова командувача «Червоними силами» була «незрозуміла та незносно нудна».
Перша світова
Перші бої У серпні 1914 року зі вступом Британської імперії в Першу світову війну генерал Д. Гейґ безпосередньо організовував підготовку Британських експедиційних сил, які очолив його колишній командир, фельдмаршал Дж. Френч. Відповідно до планів розгортання Олдершотське командування стало основою формування I армійського корпусу, що становив половину усіх британських експедиційних військ.
14 серпня 1914 року перші підрозділи британського експедиційного корпусу висадились у Гаврі у Франції й відразу вирушили до Бельгії, де за рішенням командувача французької 5-ї армії генерала Ш. Ланрезака зайняли позиції поблизу Шарлеруа. Д. Гейґ був роздратований поведінкою сер Дж. Френча, який переймався лише трьома німецькими корпусами, які перебували безпосередньо перед фронтом британських військ у Монсі, і ігнорував розвідувальні звіти про просування німецьких військ західніше Брюсселя, яке вочевидь погрожувало оточенням британцям. Попри те, що 23 серпня II корпус відбив атаку кайзерівських військ на Монс (перша британська сутичка з німцями), британський корпус змушений був відступити після того, як Ш. Ланрезак віддав загальний наказ на відступ.