Міха́сь Чаро́т, справжнє ім'я Миха́йло Си́монович Кудзе́лька (, , Руденськ, Ігуменський повіт, Мінська губернія, нині Пуховицький район, Мінська область — , Мінськ, Білоруська РСР) — білоруський поет, драматург, прозаїк, редактор, громадський діяч.
Життєпис
Міхась Чарот народився в селянській родині. Його дід був ткачем (звідси й походить справжнє прізвище письменника, від слова «» — «кужіль») при панському дворі, а бабуся працювала годувальницею в панському палаці.
Михайло мав двох братів і сестер: Павла (інженер і домашній педагог), Олександра (агроном), Марію (кухарка) і Анастасію (актриса).
Двоюрідний брат Міхася Чарота, Йосип Кудзелька, був начальником управління з охорони авторських прав при СП БРСР, другий, Іван Кудзелька, обіймав посаду народного комісара фінансів БРСР.
Освіта і професійна діяльність Початкову освіту Чарот здобув у найманого вчителя і у Титвянському дворічному училищі. У 1913–1917 навчався в Молодечненській учительській семінарії. Під час Першої світової війни семінарію евакуйовано до Смоленська, де минули два останні роки навчання Міхася Чарота. Після випуску був мобілізований в армію.
Служив офіцером запасного полку в Кузнецьку, там разом з іншими офіцерами-білорусами намагався створити білоруський гуртокГісторыя беларускай літаратуры XX стагоддзя: У 4 т. Т. 2 / Нац. акад. навук Беларусі. Ін-т літаратуры імя Я. Купалы. — 2-е выд. Мн.: Беларуская навука, 2002. — С. 454. — 903 с.. Під час Громадянської війни та інтервенції встановив зв'язок з підпільними революційними організаціями в Білорусі, працював у повстанському комітеті і займався організацією повстанських загонів.
Навесні 1918 року повернувся до Мінська, де почав учителювати в білоруській школі; вступив до МВПІ. Співав у хорі Володимира Теравського при «Білоруській хатці» (мав гарний баритон), був головою трупи «Молодий місяць», виконував ролі в .
У 1919 році член Білнацкому і створеної при ньому Військової ради. Був одним із організаторів , яка утворилася в січні 1920 року з членів «Молодої Білорусі». У 1920 році вступив до ВКП(б). З 1920 співробітник, в 1925–1929 роках редактор газети «Советская Белоруссия».
1923 року взяв участь у створенні літературного об'єднання «Маладняк» (мав членський квиток № 1Арлоў, Ул. Міхась Чарот — Радыё Свабода.), з якого вийшов наприкінці 1927 року. Деякий час був членом об'єднання «Полымя», потім вступив до Білоруської асоціації пролетарських письменників.
У 1922–1924 роках кандидат у члени, в 1924-1931 — член ЦВК БРСР. У 1924 році вчився в Москві в Державному інституті журналістики.
У 1927 році у відрядженні Наркомосу разом з Цішкою Гартним і Міхасем Зарецьким побував у Латвії, Німеччині, Франції та Чехословаччині. У 1927 році належав до правління Білоруського товариства культурних зв'язків із зарубіжжям. У 1930-х працював завідувачем літературного сектора Державного видавництва БРСР, консультантом у кабінеті молодого автора Союзу письменників БРСР. Присвятив фігурантам справи «Союзу визволення Білорусі» вірш «…», у якому засуджував їх за нацдемівщину. Член Союзу письменників СРСР (з 1934).
Арешт Заарештований 24 січня 1937 року в Мінську за адресою: вулиця Ленінська, 35/1, водночас виключений з ВКП(б). Сидів в одній камері з поетом . Засуджений позасудовим органом НКВС 28 жовтня 1937 року як учасник «контрреволюційної соцдемівської організації» до ВМП з конфіскацією майнаПадаляк, Т. «Паглядзі… Вясну радзіла восень» — Звязда.. Останній вірш «» (про особисту невинність) записав на стіні мінської внутрішньої тюрми НКВС, де його побачив і запам'ятав Микола Хведарович: «1939 року я був переведений в одиночну камеру. Уважно оглянув стіни в пошуках написів і ось у кутку прочитав текст вірша, виколупаний чимось гострим на стіні. Це була остання зустріч з моїм улюбленим поетом і другом Міхасем Чаротом. Роками я зберігав ці його слова в серці». Прозаїк і поет у своєму романі «» згадав, як вимученого Чарота навмисно споювали, щоб у нього, безтямного, випитувати нові імена «зрадників». Після допитів і тортур визнав себе винним. Розстріляний уночі з 29 на 30 жовтня 1937 рокуРублеўская, Л. Краснокрылый вещун — Советская Белоруссия, 2 лістапада 2010.. Радянські джерела позначають дату смерті 14 грудня 1938 року, не згадуючи про розстріл.
Реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 8 грудня 1956 року. Особиста справа М. Чарота № 8153-с з фотографією зберігається в архіві КДБ Білорусі.
Особисте життя і родичі Був двічі одружений5 листопада 1937 року в Мінську за адресою: вул. Стрижевська, б. 47, кв. 2 заарештовано домогосподарку Єфросинію Тарасівну Дадико (* 1903), дружину Міхася Чарота. 28 листопада 1937 року особлива нарада при НКВС засудила її як «члена сім'ї зрадника батьківщини» до 8 років, і Єфросинію етаповано в Карагандинський концтабір НКВС Казахської РСР (Нур-СултанАкмола). Загинула в ув'язненні в першій половині 1940-х років. Реабілітована 11 березня 1957 року трибуналом. Особиста справа дружини Міхася Чарота № 10102-с зберігається в архіві КДБ Білорусі., виховував чотирьох дітей: В'ячеслава, Світлану, Зінаїду та Олену. Другу дружину, братів та їхні сім'ї також засудили.
Творчість
Писати почав у тринадцятирічному віціМішчанчук, М. Чарот Міхась// Беларускія пісьменнікі: Біябібліягр. слоўн. У 6 т. Т. 6. Талалай — Яфімаў / Дадатак Ін-т літ. імя Я. Купалы АН Беларусі; Беларус. Энцыкл.; Нацыянальны навукова-асветны цэнтр імя Ф. Скарыны. Пад рэд. А. В. Мальдзіса; Рэдкал.: І. Э. Багдановіч і інш. — Мн.: БелЭн, 1995. — С. 269—684 с.. Перші поетичні спроби Чарота належали до часів навчання в семінарії і не збереглисяГісторыя беларускай літаратуры XX стагоддзя: У 4 т. Т. 2 / Нац. акад. навук Беларусі. Ін-т літаратуры імя Я. Купалы. — 2-е выд. Мн.: Беларуская навука, 2002. — С. 455. — 903 с.. Друкувався з 1918 (за іншими даними — з 1919 року), його вірші «», «», «» з'явилися в газетах «Беларусь», «Звон», пізніше ці та інші вірші увійшли до збірки «Завірюха» (1922 — першої книжки Чарота). Вживав кілька псевдонімів, один із яких — Чарот (перекладається як «очерет») став найпоширенішим.
Початковий етап творчості позначений національно-патріотичним звучанням. У вірші «» поет закликав до пробудження краю, вважав, що в основі духовного та історичного відродження народу має бути національна самосвідомість. У вірші «» спробував заглянути в майбутнє і ніби передчував важкий шлях та великі жертви.
Після 1921 року національно-патріотичні мотиви поступаються місцем революційно-пролетарським, у творчості домінує мотив протиставлення минулого злиденного життя під гнітом новому радісному, яке настало з перемогою революції. У вірші «» минуле постає в образі суцільних кладовищ, на яких відбувається пролетарська оргія, актом вандалізму коїться наруга над історією Білорусі. Поетичну версію революції на батьківщині Чарот виклав у поемі «» (1922), де показав, що Білорусь була лише відображенням російських революційних подій. У поемі-фантазії «» (1923) автор створив художню ідеалізацію образу «всесвітньої комуни» і описав політ на аероплані над різними країнами як місію поширення звільненого вогню революції. У поемі «Ленін» (1924) в апологетичному стилі прославляв вождя пролетарської революції. Поема «» (1924) показує післяреволюційне оновлення життя, зближення міста і села. У поемі «» (1925) зображено героїчну революційну боротьбу часів громадянської війни на тлі романтичної, фольклорно ідеалізованої любові. У поемі «» (1925), присвяченій Янці Купалі, тема минулого і сучасного Білорусі набуває несподіваних обрисів: ліричний герой, попри соціальне переродження країни, тужить, прощаючись з її минулим. Збірка віршів «» (1929) характерна новою темою контрасту: похмурий Захід, де в полоні важкої праці животіють робітники, і щаслива пролетарська країна.
У збірці новел «» (1924) Міхась Чарот утвердився як майстер прози, створив психологічно глибокі характери героїв; білоруську дійсність 1920-х років показано з гумором, подекуди доволі апологетичним. «» (1923-24) — це романтизована й героїзована пригодницька повість про події громадянської війни (за цим твором автор разом із Юрієм Таричем написав сценарій першого білоруського художнього фільму «Лісова бувальщина» — поставлений в 1926).
Музична драма «» (написана 1921, не збереглася, її поставив БДТ-1; 1921, відновлений текст опубліковано в 1982), водевіль «» (опубліковано 1923, поставлено Першою спілкою білоруської драми і комедії; роль Микити виконував автор), інші постановки, дитячі п'єси «» (1920), «» (1921) принесли Міхасеві Чароту визнання як драматургу. Опублікував п'єси «» і «» (1924).
У 1930-х роках Чарот фактично відійшов від літературної діяльності. Віршем «» приєднався до публічного осуду репресованих білоруських письменників. Нечисленні вірші втрачають художню новизну, перетворюються на примітивні агітки. 3 віршів цього періоду вирізнявся «», що звучав як полемічне самовиправдання. Останнім твором став вірш «»Багдановіч І. Чарот // ЭГБ ў 6 т. Т. 6. Кн. ІІ. Мн., 2003..
За текстом п'єси «» написано лібрето опери Володимира Теравського «». Співавтором цього композитора став Олексій Туренков, який вніс істотні зміни у «Квітку щастя».
Твори
Поезія 1922 — «», збірка 1922 — «», поема 1925 — «» 1926 — «», «Ленін», «», поеми 1927 — «», поема 1927 — «», поема-фантазія 1928 — «» 1929 — «» 1935 — «» 1933–1936 — Твори у 3 томах 1958 — Твори у 2 томах 1967 — «» 1982 — «» 1986 — «», вірші і поеми
Проза 1924 — «Веснохід», збірка оповідань 1926 — «»
П'єси «» — видана і поставлена в 1923 «» — у 1924 одноактівка «» — у 1924 дитяча п'єса «» — у 1925 музична драма «» (поставлена в 1921, відновлений текст видано у 1982)
Критика
Дослідники називають Міхася Чарота одним із лідерів білоруської радянської літератури 20-х років. Його творчість відобразила собою романтичні пориви, протиріччя і великі ілюзії свого часу. Втім, оцінка творчості Міхася Чарота серед сучасників ніколи не була однозначною. Язеп Пушча, рецензуючи поему «Ленін» (1926), критикував її за «» стилістичні прийоми, що «». Також рецензент закидав Міхасеві Чароту беззмістовність творівУзвышша. 1927. № 3. С. 190.
Іншу позицію зайняв Максим Гарецький, який вважав творчість Чарота конгломератом досягнень і упущень післяжовтневої літератури в цілому, а самого автора талановитим, проте суперечливим. Критик констатував, що Міхась Чарот має великий природний талант і, попри всі вади, він «найкращий у білоруській літературі пісняр Жовтневої революції». «Шість поем» Міхася Чарота Горецький називає «найкращим у білоруській пролетарській поезії»Маладняк. 1928. № 4. С. 96.
Адам Бабарека у статті «Лірыка Міхася Чарота» (Маладняк, 1925, № 9) відзначив гіперболізацію як один із улюблених художніх засобів поета. Головним висновком статті було те, що «». Критик із ковенського журналу «Крывіч (1923)», визнаючи за Чаротом великий талант, докоряв поетові за мову творів, засмічену русизмами та варваризмами, й висловив думку, що в цих творах «здебільшого переважає нудотне перефразування комуністичних листівок» (, а не глибинне проникнення в суть глобальних історичних подій.
За Миколою Міщенчуком, все написане про Міхася Чарота після 1928 року — це однобічна, ідеологізована оцінка, яку давали послідовники соціалістичного реалізму в його сталінському трактуванні Це виразно позначилося тим, що твори «», «», ", «», «», «» не ввійшли у видання 1930—1980 рр. через розбіжність трагедійних, філософсько-медитативних настроїв у цих творах з розрекламованим критиками оптимізмом поета.
У червні 1924 відомий московський поет, прозаїк і кіносценарист Матвій Ройзман (1896—1973) у статті «Белорусский имажинизм» (журнал «Гостиница для путешествующих в прекрасном», № 4) зарахував Міхася Чарота до зачинателів білоруського імажинізму: «». За , риси поетики імажинізму, пов'язані з традиціями білоруської народної творчості, помітні в низці віршів М. Чарота 1922—1924 рр. («», «», «», «», «», «», «»).
Пам'ять