Джон Вільям Годвард (; 9 серпня 1861 — 13 січня 1922) — англійський художник-неокласицист. Подібно серу Лоуренсу Альма-Тадемі, зараховується до «Мармурової школи», проте стиль його живопису не цілком відповідає канонам вікторіанського академізму. Можливо, він так і не отримав систематичної художньої освіти. Практично всі його роботи зображають жінок в античних драпіруваннях серед мармурових терас і рослин. Хоча в період 1887–1905 років Годвард виставлявся в Королівській академії мистецтв, він не отримав визнання своєї творчості і не вписувався в художнє середовище Англії. У 1911–1922 роках жив у Римі, який на тлі поширення авангардизму залишався оплотом неокласичного мистецтва. Через незатребуваність покінчив із собою у 1922 році. Його родичі, зайняті в страховому бізнесі, знищили майже всі сліди діяльності художника, не збереглося жодної його фотографії. Тільки з 1970-х років, на хвилі інтересу до декоративного і салонного мистецтва, живопис Годварда почав привертати увагу мистецтвознавців і колекціонерів, а його роботи стали цінуватися на антикварному ринку.
Походження. Становлення
Предки Годварда відомі з XVIII століття, причому старший син в кожному поколінні мав ім'я Джон; вони походили з Белема в графстві Суррей. Джон Годвард — батько художника, народився в 1836 році, і після одруження оселився в Баттерсі; це містечко на Темзі увійшло нині в межі Лондона. Він служив у страховій компанії на Фліт-стріт і завдяки вигідним вкладенням у Північні залізниці, зробив сімейний статок. Сімейство належало до середнього класу, вважалося респектабельним, але пуританським. У Джона Годварда і його дружини — уродженої Сари Еборолл — було п'ятеро дітей.
Джон Вільям Годвард був первістком у родині і народився будинку в Баттерсі, в п'ятницю, 9 серпня 1861 року. Назвали його на честь батька і діда. Був хрещений у церкві Св. Марії в Баттерсі 27 жовтня; батьки його належали до консервативної Високої церкви. У 1864 році родина переїхала в престижніший район Фулем, розташований на протилежному березі Темзи, там народилася сестра Джона — Марія-Фредеріка, в сім'ї її називали «Нін»; протягом усього життя вона ближче всіх спілкувалася з художником і теж була свого роду «білою вороною» в сім'ї. У міру зростання достатку, в 1866 році родина Годвардів в черговий раз переїхала в просторіший будинок у Фулемі, там вони прожили, принаймні до 1872 року. Відповідно до статистичного довідника 1876 року, у той час сім'я Годвардів жила вже у Вімблдоні.
Достеменно невідомо, коли Джон Вільям пішов до школи. Оскільки більша частина сімейного архіву була знищена, складно судити, в яких предметах він був успішним. Вже в дитинстві проявився його характер — йому були властиві поступливість і сором'язливість, тому біограф — В. Свонсон, вважав, що окрім малювання, він не дуже встигав у шкільних предметах. Батько прагнув, щоб його діти пішли стопами страхового клерка, причому всі сини, крім старшого, досягли успіху в бізнесі. Обставини, за яких Джон обрав професію художника, залишаються невідомими. Джон Вільям Годвард жив у батьківському домі до 26-річного віку, тому неможливо говорити про сімейний конфлікт. Надалі він вів замкнутий спосіб життя і всіляко обмежував своє коло спілкування.
За деякими даними, сімейство Годвардів спілкувалося з художником і декоратором Вільямом Гоффом Вонтнером (1814–1881), який працював у престижній фірмі Messrs. Holland and Sons, мав нагороди Всесвітньої виставки в Лондоні 1851 року, а його архітектурні проекти демонструвалися на виставці Академії мистецтв. Жив він недалеко від Вімблдону. На думку В. Свонсона, якщо Джон Вільям Годвард рано проявив мистецькі здібності, глава родини міг визнати професію архітектора або дизайнера відповідною соціальному стану сім'ї. Імовірно, Годвард-молодший навчався у Вонтнера в 1879–1881 роках, проте частину часу він проводив у страховій фірмі батька, готуючись долучитися до сімейної справи.
Найбільш рання живописна робота Годварда датується 1880–1881 роками, це портрет бабусі художника, написаний з фотографії (вона померла ще у 1866 році). За Свонсоном, портрет демонструє увагу до психології і ретельно виконана технічно, але архаїчна за стилем. Можливо Джон Годвард навчався разом зі старшим сином Вонтнера — Вільямом Кларком, оскільки надалі вони дружили і разом виставляли свої твори в Королівській академії мистецтв. В. Вонтнер помер у лютому 1881 року, на цьому перервалася початкова художня освіта Годварда.
У 1882 році сімейство Годвардів черговий раз переїхало у більш просторий будинок в Вімблдоні; Джон Вільям жив там до переїзду в Лондон у 1889 році. На думку В. Свонсона, Годвард міг навчатися екстерном у St. John's Wood Art School — це була підготовча школа для вступників до Королівської академії, заснована у 1880 році; там викладав Вільям Кларк Вонтнер. До цього періоду належить картина Годварда «Що малює Джотто», котра, можливо, є дипломною роботою, оскільки демонструє основні прийоми жанрового живопису, які викладалися в тогочасних художніх школах. Міг він навчатися і в Heatherley's School of Art в Челсі, до якої приходили з візитами такі знамениті художники як Лоуренс Альма-Тадема, Едвард Пойнтер та інші. Однак у списках студентів жодного художнього училища Англії Годварда не було.
Вікторіанський художник
Годвард дебютував на літній виставці Академії мистецтв 1887 року в Берлінгтон-гаус в Лондоні. Він представив полотно «Жовтий тюрбан», яке було прийняте публікою схвально, хоча і не викликало великого резонансу. У каталозі виставки воно значилося під № 721, і не удостоїлося згадки в оглядових статтях. На думку біографа, навіть це стало для Годварда серйозним аргументом для того, щоб продовжувати кар'єру художника незважаючи на небажання батька. До 1905 року Годвард підтримував зв'язок з Академією і щорічно виставлявся на її експозиціях. З цього ж часу він звернувся до античної тематики, представивши на зимовій виставці 1887–1888 років Королівського товариства британських художників картину «Поппея». У той період Годвард активно експериментував з портретним живописом, і писав трьох сестер Петтігрю — відомих моделей того часу. Через них він познайомився з головою Товариства британських художників — Джеймсом Вістлером. Вістлер, однак, швидко втратив інтерес до Годварда, оскільки той обрав для себе амплуа антикознавця-декоратора, подібного Альма-Тадемі. Однак після відставки Вістлера з посади голови Товариства британських художників, у 1890 році Годвард був обраний його членом.
У 1888 році картина Годварда «Кільце», витримана в дусі Альма-Тадеми, звернула на себе увагу відомого арт-дилера тієї епохи — Томаса Макліна. Ця картина, разом з десятьма іншими, була виставлена в галереї Макліна у Вест-Енді. Маклін активно працював на лондонському ринку мистецтва з 1864 року, реалізуючи роботи Альма-Тадеми і Пойнтера, а також видавав репродукції картин, причому не тільки сучасних художників (академістів і натуралістів), а й старих майстрів. У тому ж році Годвард успішно виставлявся у Бірмінгемі, ставши визнаним членом спільноти вікторіанських художників, здатним заробляти собі на життя власною творчістю.
Після успішного дебюту, Годвард винайняв студію в Кенсінгтоні. Його сусідом виявився художник та ілюстратор, котрий тяжів до стилю пізніх прерафаелітів — Моріс Гріффенхаген (1862–1931). Студія була непридатна для житла, Годварду доводилося спати на підлозі або ночувати у друзів і знайомих. З часом в тому ж районі виявилося 27 студій художників, які неминуче спілкувалися один з одним; деякі з них здобули велику популярність.
До цього часу виробилася художня манера Годварда. На думку К. Вуда, якщо Альма-Тадема і Вонтнер писали сучасних їм англійок в образі античних гречанок і римлянок, або вбирали їх у східний одяг, то Годвард зосередився на повній передачі фізичного типу жінок античності, зображаючи моделей-італійок. Водночас в Кенсінгтоні було багато італійських емігрантів, які охоче позували художникам.
У 1889 році, досягнувши фінансового добробуту, Годвард остаточно порвав з батьківським домом, і зняв будинок зі студією в Челсі, який належав фірмі нерухомості, що спеціалізувалася на роботі з художниками; плата за проживання становила 24 фунта стерлінгів на рік2315 фунтів стерлінгів в цінах 2013 року. Тут і далі переведення розраховане за системою RPI basis per Measuringworth .. Студія розташовувалася поблизу художньої школи, в цьому районі було багато художників, там же з 1896 року мешкав Брем Стокер. У 1889 році Маклін організував у своїй галереї 25-у щорічну виставку, на якій були представлені 4 полотна Годварда.
У 1889 році під впливом старшого брата Марія-Фредеріка Годвард втекла з батьківського дому і вийшла заміж за людину, старшу за неї на 14 років. Після народження двох дітей вони розлучилися: розлучення видавалося в колі Годвардів абсолютно неприйнятним, тому сестра зазнала осуду з боку братів — Едмунда та Альфреда — і батька. Заміж вдруге вона так і не вийшла, і після смерті батька повернулася в сім'ю опікуватися матір'ю.
У 1890 році ім'я Годварда фіксується в каталозі травневої виставки Королівської академії мистецтв. У той період він багато спілкувався з художником Вільямом Рейнольдсом-Стівенсом (1862–1943), який також залежав в стильовому відношенні від Альма-Тадеми і навіть гравірував по міді декоративну панель за мотивами полотна «Жінки Амфіси» на замовлення самого Тадеми, і брав участь в оздобленні його будинку. У творчості Годварда і Рейнольдса-Стівенса багато спільних екзотичних деталей, спільною в їх живописі була увага до найдрібніших деталей обстановки, складок одягу тощо. Розробляючи тему короля Артура та середніх віків, Вільям завершив кар'єру посвяченням у лицарі у 1931 році.
За 1890 рік Годвард створив, щонайменше, 21 велику роботу олією, виставивши на зимовій виставці Макліна п'ять картин, багато з них показують появу в його мистецтві зображення квітів. Творчість Годварда вперше привернула увагу критиків, оглядач журналу «Iln» писав, що художник полотном «В очікуванні процесії» «… в деякому відношенні слідує стопами Альма-Тадеми, і розміщує на занадто великому полотні занадто незначну подію». Інші критики відзначали, що Годварду, в порівнянні з Альма-Тадемою, не вистачає майстерності, скромності та стриманості. Літня виставка Академії 1891 року виявилася більш вдалою: визнання в пресі отримали полотна «Солодка сієста літнього дня» і «Клімена». Критик Генрі Блекберн без коментарів описав у своєму огляді зміст і колористику його картин. На відміну від Альма-Тадеми, Годвард уникав уваги преси до своїх робіт. У комерційному відношенні справи йшли зовсім непогано: судячи з листів Макліна 1892 року полотна Годварда купувалися, в середньому, за суми від 75 до 125 фунтів стерлінгівВід 7100 до 11 900 фунтів стерлінгів в цінах 2013 року..
У 1892–1893 роках картини Годварда стали ще більш відомими завдяки тому, що Маклін замовив гравюри з восьми його робіт, їх виконав відомий німецький фахівець Франц Хансштегль. Репродукції Годварда друкувалися в журналах, таких як Cosmopolitan і Pearson; таким чином у художника з'явилася певна репутація. До 1893 року належать дві найвідоміші багатофігурні композиції Годварда — «Ендіміон» (за сюжетом поеми Кітса) і «Так чи ні?», на якій він, імовірно, зобразив самого себе.
У березні 1893 року помер дід художника — Вільям Годвард, який залишив своїм синам — батьку і дядьку Джона Вільяма — 12 000 фунтів (1 100 000 фунтів в цінах 2013 року). Художник був змушений написати портрет діда, і це єдиний його чоловічий портрет. У той же період він поступово відходить від співпраці з Товариством британських художників, оскільки антикласицистичні настрої в ньому стали визначальними. Тим не менш, в присвячених йому працях Годвард іменувався членом Товариства до самої своєї смерті, хоча не виставлявся в ньому з 1894 року.