Діє́го Арма́ндо Марадо́на (; 30 жовтня 1960, Ланус, Буенос-Айрес, Аргентина — 25 листопада 2020, Тигре, Буенос-Айрес, Аргентина) — аргентинський футболіст, один з найвідоміших і найкращих гравців в історії футболу. По завершенні кар'єри гравця — футбольний тренер і функціонер, телекоментатор.
Грав на позиціях атакувального півзахисника і нападника. Виступав за клуби «Архентінос Хуніорс», «Бока Хуніорс», «Барселона», «Наполі», «Севілья» і «Ньюеллс Олд Бойз». Провів 91 матч і забив 34 голи у складі збірної Аргентини.
Чемпіон світу 1986 року. Віце-чемпіон світу 1990 року. Учасник чотирьох чемпіонатів світу. Чемпіон світу серед молодіжних команд 1979 року. Найкращий гравець чемпіонату світу 1986 року. Футболіст року в Південній Америці 1979 і 1980 років. Двічі входив до символічних збірних чемпіонатів світу. Чемпіон Аргентини у складі клубу «Бока Хуніорс». Дворазовий чемпіон Італії, а також володар Кубка УЄФА у складі клубу «Наполі». Найкращий бомбардир Чемпіонату Аргентини з футболу (1979, 1980 та 1981 років) та Чемпіонату Італії з футболу (1989 року).
Найкращий футболіст XX століття за результатами голосування на офіційному сайті ФІФА, де набрав 53,6 % голосів; за версією футбольної Комісії ФІФА, Марадона — 3-й футболіст у XX столітті. Серед найкращих футболістів світу XX століття: за опитуванням IFFHS посідає 5-те місце, за версією журналу World Soccer — 2-ге місце, за версією журналу France Football — 2-ге місце. Є найкращим футболістом в історії чемпіонатів світу за версією газети Таймс. Перший володар почесного «Золотого м'яча». Член Зали слави італійського футболу в номінації «найкращий іноземний гравець».
Член символічної збірної найкращих гравців на всіх чемпіонатах світу за версією ФІФА. Член символічної збірної найкращих гравців в історії Південної Америки. 1999 року Марадону визнано найкращим спортсменом XX століття в Аргентині. Автор голу у ворота збірної Англії, який дістав назву «Гол століття», визнаного найкращим в історії чемпіонатів світу; в тій самій грі забив м'яч рукою, цей випадок відомий як «Рука Бога».
Спортивна кар'єра Марадони виявилася короткою через наркотичну залежність, унаслідок якої він був змушений на деякий час покидати футбол через дискваліфікацію і лікування. Окрім цього Марадона був замішаний у декількох судових розглядах, включаючи арешт у квітні 1991 року за зберігання кокаїну і дворічний умовний строк, який він отримав 1999 року за стрілянину з пневматичної гвинтівки по журналістах улітку 1994 року.
Працював телекоментатором на каналах Аргентини й Італії. Із червня 2005 по серпень 2006 року — віцепрезидент футбольної комісії клубу «Бока Хуніорс». Знявся в декількох фільмах.
Від жовтня 2008 року до липня 2010 року Марадона працював головним тренером збірної Аргентини, з якою дійшов до чвертьфіналу чемпіонату світу 2010.
Дитинство Марадони
Юні роки Дієго Армандо Марадона з'явився на світ о 5-й ранку в неділю 30 жовтня 1960 року в поліклініці Евіта в місті Ланус (провінція Буенос-Айрес). Він народився в родині дона Дієго, спадкового робітника, який працював на млині Тритумоль, і його дружини, домогосподарки Дальми Сальвадори Франко. Марадона був п'ятою дитиною в родині, але першим хлопчиком: до нього народились чотири сестри — Ріта, Ана, Ельза і Марія. Пізніше Дальма Сальвадора казала: «Він мені дався легше за інших. У суботу я весь день прекрасно себе почувала, а вночі мене відвезли до клініки. Він дуже швидко з'явився на світ. У той момент я молилася тільки про одне: щоб народився здоровим і став хорошою людиною. Усе це, на щастя, здається, збулося, і навіть, я б сказала, з лишком».
Своїм родинним корінням Марадона походив з Італії — зокрема, він нащадок Марко Поло. Також Дієго має хорватські корені: бабуся Сальвадори до шлюбу мала прізвище Каріоліч, а її батько був вихідцем з острова Корчула.
У 10 місяців Дієго навчився ходити. Як і більшість дітей в Аргентині, Марадона змалку почав ганяти м'яча. Те, у що грали діти, було важко назвати футболом — малюки просто бігали і били по м'ячу.
Коли Марадоні було 7 років, його двоюрідний брат Бето, син тітки Нени, подарував йому найперший у житті м'яч. Дієго так зрадів подарунку, що заснув з ним в обіймах у першу ж ніч. Потім Дієго виніс м'яч на вулицю, щоб похвалитися ним перед двором, але, вирішивши не давати м'яч нікому, забрав його додому. Усю зиму м'яч пролежав у кімнаті Дієго, лише зрідка він ганяв його по хаті зі своїми сестрами. Навесні Дієго все ж наважився винести його у двір: батько показав йому, як треба бити, а син довго тренувався біля стінки, просто завдаючи удару лівою ногою.
Натренувавшись добре бити по м'ячу, Дієго почав грати зі старшими хлопцями в повноцінний футбол. У грі маленький Дієго не досяг успіху: доросліші гравці проскакували повз або обводили його, а ображений Марадона хапав м'яч руками і притискав до себе. Поступово Марадона звикав до футболу і став грати, як і всі на полі. Він міг грати годинами на пустирі, званому «Сім Полян», де проходили дворові матчі. Дієго волів виступати на позиції ліберо, лише дорослішим він перейшов у напад. Поступово Марадона став одним з найтехнічніших футболістів двору, і команди школярів завжди хотіли, щоб Дієго грав за них. Коли Марадона пішов до школи «Ремедіос де Эскалада Сан-Мартін», його майже відразу ввели до лав футбольної команди Ескалади, де грали учні молодших класів. 1999 року у своїй книзі Дієго написав: «Я завжди кажу, що став професіоналом, починаючи з найменшого віку: я грав за команду, яка запрошувала мене першою, іноді мене не відпускали з дому, і тоді я ревів як божевільний. І все-таки за п'ять хвилин перед початком матчу Тота завжди давала мені дозвіл. Ну а для того, щоб переконати дона Дієго, мого батька, зусиль було потрібно значно більше. Я розумів свого старого, і як було не зрозуміти, якщо він буквально вкрай знемагався, щоб ми могли їсти і вчитися? І він дуже хотів, щоб я навчався».
Родина Дієго мешкала в районі Вілья Фіоріто на перетині вулиць Асамор і Маріо Браво в трикімнатному будинку, який стояв на південній околиці Буенос-Айреса і був одним з найбідніших у місті. Бідувала і сім'я Марадони, а тому діти, щоб допомогти батькам, ліпили глиняні глеки для квітів, які продавали на місцевому ринку і віддавали всі зароблені гроші матері. Займався цим і Дієго. Пізніше він сказав: «Якщо мої батьки попросять у мене Місяць, я зроблю все, щоб його дістати. Але це дрібниця порівняно з тим, що вони зробили для мене».
«Цибулинки» Коли Марадоні було 8 років, він познайомився з Гойо Каррісо, 10-річним хлопчиком, що грав у дитячій команді клубу Архентінос Хуніорс. Каррісо дуже сильно захоплювався футболом, на цьому ґрунті хлопці й здружилися — більш досвідчений Каррісо розповідав Марадоні про великих футболістів минулого, якими той цікавився.
У середині 1969 року Каррісо познайомив Марадону з Франсіско Корнехо, скаутом «Архентінос Хуніорс» і тренером команди до 14-ти років. На першому перегляді в команду Дієго грав так добре, що Корнехо не повірив у вік Марадони, вирішивши, що той карлик. Корнехо запросив Марадону відвідувати тренування дорослої команди клубу, де Дієго, як і інші юні гравці, подавав м'ячі футболістам. Із цих хлопців Корнехо створив команду «Лос Себольїтас» («Цибулинки»), що була молодіжною командою «Архентінос Хуніорс». Він забезпечив їх формою і майданчиком, де регулярно проходили тренування. Команда підібралася досить сильна: молоді футболісти перемагали всі місцеві юнацькі команди. Лідером «Цибулинок» був Марадона, який володів блискучою технікою, умінням приймати правильні рішення на полі і чудовою фізичною формою, завдяки якій він міг бігати обидва тайми майже не втомлюючись. Ще однією перевагою Дієго було те, що після ударів по ногах він не падав. Франсіско Корнехо казав:
І це попри те, що Дієго був молодшим за інших гравців команди на три роки. З кожним матчем «Цибулинки» прогресували, регулярними стали перемоги з двозначним рахунком. Апофеозом їхньої гри став матч, що відбувся 28 вересня 1971 року, в якому команда Марадони здобула перемогу над молодіжним складом «Рівер Плейта» з рахунком 7:1. У цій грі Дієго, якому на той момент було лише 10 років, забив 5 голів. При цьому, до початку гри він пообіцяв своєму травмованому партнеру по команді, що заб'є 2 голи за себе і три за нього: «На полі ми нагадували машину. Обігрували всіх навіть з рахунком 20:0. Ми мріяли зіграти проти знаменитих юніорів з „Рівер-Плейта“, які були чемпіонами Аргентини. Нарешті цей матч відбувся. Ми виграли 7:1, і мені вдався приголомшливий гол, а загалом я їх забив, як і обіцяв, п'ять. Треба було бачити, як противник злився і ганяв за мною по всьому полю». Після того матчу про Марадону стали говорити як про майбутню зірку аргентинського футболу, а газета Clarín написала про Дієго замітку, в якій помилково назвала його Карадоною. Команда грала так сильно, що досягла показника 136 ігор поспіль без поразок. Перед грою з молодіжною командою «Банфілда» Дієго серйозно поранив руку, йому наклали сім швів, Корнехо не хотів випускати його на поле, але Марадона умовив тренера і зміг зіграти у матчі, де забив 5 голів, а його клуб переміг 7:1. Разом з виступами у внутрішніх змаганнях, команда брала участь у турнірах в Перу та Уругваї. Крім гри за «Цибулинок» Марадона виступав у перервах матчів «Архентінос Хуніорс», м'яч. За це вміння його викликали на телебачення в телепрограму «».
Від 12 років Марадона грав за молодіжний склад «Архентінос Хуніорс». Для того, щоб Дієго міг виступати за «Хуніорс», головний тренер команди був змушений приховувати його вік, який був нижчим, ніж мінімально допустимий. Тому Марадона виступав за «Червоних жуків» під чужим ім'ям. 1973 року молодіжна команда «Архентінос» перемогла у фіналі Кубка Евіти «Рівер Плейт» з рахунком 5:4; у цій грі Марадона забив гол, обігравши сімох суперників. Через тиждень після гри, Вільям Кейт, який був президентом «Рівер Плейта», запропонував батькові купити Дієго Марадону, але той відмовив. Наступного року команда виграла чемпіонат дев'ятої ліги Аргентини, вийшовши у восьму лігу. 1975 року клуб домігся відриву від найближчого переслідувача в чемпіонаті на 10 очок, і Дієго відправили до сьомої команди «Архентінос». У сьомій команді він зіграв лише дві гри, і його відразу перевели до п'ятої команди. Там Марадона зіграв 4 матчі і був переведений у третю команду. У третій команді Дієго провів три гри. Після цього Марадону перевели до основного складу «Архентінос Хуніорс».
Попри ці досягнення, сім'я Марадони, як і раніше, бідувала. У Дієго народилися брати Рауль і Уго, а потім сестра Клаудія. Батько заохочував захоплення сина, кожен день після роботи відводячи його в клуб на тренування із сподіванням, що він зможе стати знаменитим футболістом і вивести сім'ю зі злиднів: «Батько продовжував працювати на млині. Він завжди приходив з роботи втомлений. Працював у дві зміни — вранці і ввечері. Зерно привозили майже цілу добу, і свіже мливо одразу ж повертали господареві. Однак вдень, пообідавши, він брав мене за руку й відводив до клубу…».
Кар'єра в Аргентині
«Архентінос Хуніорс»
1976 20 жовтня 1976 року Марадона, за 10 днів до своїх шістнадцятих народин, дебютував в основному складі «Архентінос Хуніорс», вийшовши за 10 хвилин до кінця зустрічі під номером 16 у матчі чемпіонату Аргентини. Попри те, що «Червоні жуки» програли той матч клубові «Тальєрес», Марадона відразу показав себе, зробивши кілька проходів, а також організував гольовий момент, не реалізований Хорхе Лопесом, після якого захисникові «Тальєреса» Хуанові Кабрері тренер доручив персонально опікати 16-річного футболіста. Увечері після матчу Марадона сказав: «Цього дня я торкнувся неба руками». Після гри Марадона одержав навіть невеликий гонорар, але найбільшою нагородою стала повага вболівальників, а також відгуки преси: