Єллоустоунський національний парк, Національний парк «Єллоусто́ун» () — перший у світі національний парк (заснований 1 березня 1872 року), міжнародний біосферний заповідник, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКОhttps://2plus2.ua/zateryannyj-mir/novyny/znamenitiy-park-elloustoun-peretvoryuetsya-na-pekelniy-kazan Знаменитий парк Єллоустоун перетворюється на пекельний казан.

Загальний опис Єллоустоунський національний парк знаходиться в США, на території штатів Вайомінг, Монтана та Айдахо. Відомий численними гейзерами та іншими геотермічними об'єктами, багатою живою природою, мальовничими ландшафтами. Площа парку — 898,3 тис. га.

Згідно з археологічними даними, люди почали жити на території, яку займає парк, 11 000 років тому. Сучасні дослідники вперше з'явилися в регіоні в 1805 році (учасники експедиції Льюїса і Кларка), але до 1860-х років тут не проводилося жодної господарської або наукової діяльності. У перші роки після заснування парку він перебував під управлінням армії США, а в 1917 році його було передано в управління створеної за два роки до цього Служби національних парків.

На величезній території парку знаходяться озера, річки, каньйони й печери. Озеро Єллоустоун, одне з найбільших високогірних озер в Північній Америці, розташоване в центрі Єллоустоунської кальдери, найбільшого супервулкана на континенті. Кальдера вважається сплячим супервулканом. Вулкан вивергався з величезною силою кілька разів за останні два мільйони років. Велика частина території парку вкрита застиглою лавою. В парку знаходиться одне з п'яти наявних в світі гейзерних полів.

У парку росте близько двох тисяч видів рослин, зустрічаються кілька сотень видів ссавців, птахів, плазунів і риб, зокрема ті, що перебувають під загрозою знищення. Велика частина території покрита лісом, менша — степом. Щороку трапляються лісові пожежі; внаслідок катастрофічних пожеж 1988 року вигоріло близько третини всіх лісів. В парку прокладено кілька сотень кілометрів асфальтованих доріг, якими здійснюється доступ відвідувачів. Є численні можливості для активного відпочинку.

Історія

Згідно з археологічними даними, люди почали жити на території, яку зараз займає парк, принаймні 11 000 років тому. Сучасні дослідники вперше з'явилися в регіоні в 1805 році (експедиція Люіса і Кларка), а в 1807 році Джон Колтер, учасник експедиції, виявив геотермальні джерела. Повідомлення про джерела й гейзери вважалися недостовірними аж до 1860-х років, коли наукова експедиція Девіда Фолсома в 1869 році піднялася вздовж річки Єллоустоун до озера Єллоустоун. За нею послідували відразу кілька експедицій, і в 1872 році президент Улісс Грант підписав закон, що встановлює природоохоронну зону — перший в США національний парк — у місцевості біля озера Єллоустоун. Широку популярність природні пам'ятки парку отримали завдяки картинам художника Томаса Морана, на честь якого пізніше була названа одна з гір в Єллоустоуні.

Першим суперінтендантом парку був призначений Натаніель Ленгфорд. Він не мав у розпорядженні достатньо ресурсів (йому навіть не платили зарплату), тому браконьєрство стало настільки серйозною проблемою в парку, що Ленгфорд змушений був піти у відставку в 1877 році. Його наступник, Філетус Норріс, домігся того, що Конгрес США нарешті виділив фінансування для парку. Зокрема, на ці гроші були побудовані дороги й перші туристичні об'єкти. У 1880-ті роки до північного виходу (а в 1908 році до західного виходу) була підведена залізниця, що істотно збільшило кількість відвідувачів (залізничне сполучення було закрито у 1960-ті роки).

Для боротьби з браконьєрством та руйнуванням природних пам'яток у 1886 році в парк прибули частини армії США, які побудували поселення Кемп Шерідан (згодом перейменоване на Форт Єллоустоун) поблизу Мамонтових гарячих джерел. У 1916 році була створена Служба національних парків США, яка використала досвід армії в управлінні парком. 31 жовтня 1918 року Національний парк Єллоустоун був переданий в її підпорядкування.

Під час Великої депресії для штучного збільшення зайнятості були створені спеціальні цивільні частини (Громадянський корпус охорони навколишнього середовища), у завдання яких, серед іншого, входило створення туристичної інфраструктури в національних парках. З 1933 по 1941 рік вони побудували інформаційні центри, кемпінги та сучасну мережу асфальтованих доріг. Після короткого занепаду в 1940-ті роки, пов'язаного з війною, число відвідувачів знову збільшилося. Для розширення інфраструктури управлінням національних парків у 1956 році була прийнята десятирічна програма розвитку, «». Останній за часом туристичний комплекс, Кеніон Веллі, був побудований у 2006 році.

26 жовтня 1976 року Єллоусто́унський національний парк був визнаний міжнародним біосферним заповідником, а 8 вересня 1978 року включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (під номером 28, серед перших об'єктів списку).

У 2020 році в Єллоусто́унському національному парку за звітом Геологічної служби США відбулося 1722 землетруси (що нормально для цієї місцини). Магнітуда поштовхів — до 3,1. З 2015 р. кальдера опускається зі швидкістю 3 см на рік. Що стосується гейзерів, то у 2020 році найбільший гейзер у світі Steamboat вивергався 48 разів, що є для нього рекордом. Гейзер Великанша прокинувся вперше за останні 6 років. Усі об'єкти парку у 2020 році були активними.

Географія

Приблизно 96 % території парку знаходиться в штаті Вайомінг, 3 % в штаті Монтана, і ще 1 % у штаті Айдахо. Парк має приблизно прямокутну форму. З півночі на південь протяжність Єллоустоунського парку становить 102 км, зі сходу на захід 87 км. Протяжність асфальтованої дороги («Великої Петлі»), що проходить через основні визначні пам'ятки парка, 230 км; сюди не входять ні під'їзди до виходів з парку, ні бічні відгалуження, ні перемичка між Норріс і Кеніон. Якби парк (з площею 8983 км²) був європейською державою, то в упорядкованому за площею списку розташувався б між Чорногорією (удвічі більше) і Люксембургом (втричі менше). Річки та озера займають 5 % території парку, при цьому найбільше озеро, Озеро Єллоустоун (352,2 км², глибина 122 м, берегова лінія 177 км, висота над рівнем моря 2357 м) є найбільшим високогірним озером в Північній Америці. Ліси займають 80 % території, на більшій частині решти площі знаходяться степи. Дві третини території парку, включаючи озеро Єллоустоун і майже всі туристичні визначні пам'ятки, належать до басейну Атлантичного океану (річка Єллоустоун, що витікає з однойменного озера — найбільша притока річки Міссурі, яка, у свою чергу, є найбільшою притокою Міссісіпі). Інша третина належить до басейну Тихого океану. Річка Снейк, що протікає через територію парку — найбільша притока річки Колумбія.

Парк розташований на Єллоустоунському плато, на середній висоті приблизно 2400 м над рівнем моря. Майже з усіх боків плато обмежено хребтами Скелястих гір висотою від 2700 до 3400 м над рівнем моря: хребет Галлетін () на північному заході, гори Ведмежого Зуба () на півночі, хребет Абсарока () на сході, хребет Тітон і хребет Медісон () на південному заході і сході. Найвища точка парку — Орлиний пік () заввишки 3462 м над рівнем моря; найнижча знаходиться в долині струмка Різ (), 1610 м, все це утворює активний вулкан Єллоустоун.

У Єллоустоунському парку (північно-східній частині) знаходиться один з найбільших у світі скам'янілих лісів: при виверженні, що сталося кілька тисяч років тому, дерева потрапили в золу і їх деревина мінералізована. З 290 водоспадів заввишки 15 футів (4,5 м) і вище, найвищий і найбільший по витраті води — Нижній водоспад на річці Єллоустоун, висотою 94 м.

Через плато вода проклала два глибоких каньйони — каньйон річки Єллоустоун на північному сході парку (в ньому знаходяться Верхній і Нижній водоспади), і каньйон річки Льюїс на півдні.

Геологія

Єллоустоун знаходиться на північно-східному краю рівнини річки Снейк, гігантської арки, вирізаної в горах, яка простежує шлях Північно-Американської тектонічної плити через центр активності земної мантії за останні 17 мільйонів років. Сучасні пейзажі парку відображають останні прояви активності цього центру, розташованого тут зовсім близько до поверхні землі під земною корою. Єллоустоунська кальдера — найбільша вулканічна система Північної Америки. Часто її називають «супервулканом», оскільки вона утворилася в результаті катастрофічного виверження 640 тисяч років тому. У парку простежуються також і сліди двох інших, більш ранніх вивержень, які залишили після себе скельні утворення з вулканічного туфу. Всі три виверження підняли величезну кількість пилу, який рознесло по всій Північній Америці. Залишки пилу були виявлені в сотнях кілометрів від парку. Імовірно, що попіл і гази, що утворилися, піднялися у повітря і призвели до зміни клімату і зникнення багатьох видів тварин і рослин, в основному в Північній Америці.

Ще одне, відносно невелике виверження, сталося 160 тисяч років тому і призвело до утворення невеликої кальдери в західній частині Єллоустоунського озера. Два наступних вулканічних цикли, останній з яких завершився 70 тисяч років тому, призвели до того, що більша частина цієї кальдери виявилася похованою під товстими застиглими потоками лави.

Виверження, що почалися 630 тисяч років тому і які відбувалися постійно, доки відповідний період активності не закінчився 70 тис. років тому, залишили безліч слідів на території парку. Єллоустоунську кальдеру регулярно заливали потоки лави: залишки ріолітової лави можна бачити на обсидіанових скелях (), залишки базальтової лави — ​​на скелях Шіпітерс (). Шари лави найкраще помітні на схилах каньйону річки Єллоустоун. Різкий профіль каньйону ясно вказує на те, що він був прокладений річкою, вимушеною розмивати шари лави, а не льодовиком.

На території парку розташовані близько трьох тисяч гейзерів, що складає дві третини всіх гейзерів у світі. Серед них — найбільший у світі гейзер Пароплав (), а також один з найвідоміших — гейзер Старий Служака (), що викидає струмені гарячої води на висоту понад 40 м з інтервалом від 45 до 125 хвилин, проте переважно виверження відбуваються з інтервалом в 90 хвилин саме завдяки своїй передбачуваності гейзер і став настільки популярним. Крім Єллоустоуна, у світі існує всього чотири гейзерних поля — Долина гейзерів на Камчатці, а також поля в Ісландії, Чилі і Новій Зеландії. Крім гейзерів, в парку знаходиться близько десяти тисяч різноманітних геотермальних джерел, в тому числі гарячі та сірководневі джерела, грязьові вулкани і безліч інших. Це половина всіх геотермальних джерел у світі. У травні 2001 року була створена Єллоустоунська вулканічна обсерваторія. У перелік її завдань входить не тільки спостереження за вулканічною і геотермальною активністю, а й оцінка можливої ​​небезпеки, пов'язаної з цією активністю.

Так, в 2003 році доступ туристів в басейн гейзерів Норріс був обмежений, тому що була зареєстрована підвищена активність і більш висока температура води в порівнянні зі звичайною у деяких гейзерів басейну. Кілька гейзерів стали настільки гарячими, що випускали пар замість води. Одночасно дослідження виявили невідомий конус на дні Єллоустоунського озера, який, втім, не становив загрози негайного виверження. У 2004 році п'ять бізонів загинули від геотермальних газів в басейні Норріс. У 2006 році було виявлено, що ґрунт відразу в двох місцях в парку піднімається зі швидкістю 4-6 см на рік. Це викликало підвищений інтерес засобів масової інформації до вулканічної і геотермальної активності в парку. Експерти наполягають на тому, що найближчим часом немає підвищеного ризику виверження.