Ерне́ст Ге́мінґвей, також Хемінгуе́й (, ; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року. Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. 1993 року на його честь названо малу планету 3656 Гемінґвей. За своє життя написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.
Біографія
Дитинство
Ернест Гемінґвей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, що у передмісті Чикаго, штат Іллінойс, США. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, працював дерматологом, а його мати, була оперною співачкою, вчителькою музики і художницею. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселіна, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Гемінґвею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайлда «Як важливо бути серйозним».
Мати Гемінґвея часто давала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Гемінґвей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Гемінґвей з матір'ю були дуже схожими характером. Пізніше Гемінґвей відзначав, що уроки музики були корисними для його творчості.
Сім'я Гемінґвеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братом і сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. 1911 року, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Гемінґвей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.
Перша світова війна
Коли Гемінґвею виповнилось 18 років, США вже вступили у Першу світову війну/США офіційно вступили до Першої світової війни 6 квітня 1917, до того, як 30 липня 1917 року Гемінґвєю виповнилося 18 років. 9 липня 1918 року йому ще було 18 років., і він вирішив піти добровольцем до війська. Проте йому довгий час відмовляли через поганий зір. Проте він все-таки зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем Червоного Хреста. У перший же день його перебування в Мілані Ернеста Гемінґвея та інших новобранців прямо з поїзда послали розчищати територію підірваного заводу боєприпасів. Через кілька років він описав свої враження від першого зіткнення з війною у своїй книзі «Прощавай, зброє». Наступного дня молодого Гемінґвея відправили як водія санітарної машини на фронт у загін, який дислокувався в містечку Скіо. Однак майже весь час тут проходив у розвагах: відвідування салунів, грі в карти та бейсбол.
Гемінґвеєві набридло таке життя, і він домігся переведення на річку П'яве, де став займатися обслуговуванням армійських крамниць. А незабаром він опинився на передовій, зголосившись підвозити продукти солдатам просто в окопи.
У ніч на 9 липня 1918 року Гемінґвей, рятуючи пораненого італійського снайпера, потрапив під вогонь австрійських кулеметів і мінометів, був тяжко поранений під Фоссальта-ді-П'яве. Незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам. Ось що 18-річний Гемінґвей сказав про цей інцидент:
У шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран. Незабаром його перевезли до Мілана, де прострілений колінний суглоб лікарі замінили алюмінієвим протезом. У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка не відповіла йому взаємністю. Біограф Джефрі Мейерс у своїй книжці «Гемінґвей: Біографія» () стверджував, що ця відмова сильно вплинула на нього, і в подальших стосунках він кидав жінок, перш ніж вони кидали його. Цих найяскравіших спогадів юності Гемінґвей ніколи не забував.
21 січня 1919 року Гемінґвей повернувся у США. Про нього писали всі центральні газети як про першого американця, пораненого на італійському фронті. Король Італії нагородив Гемінґвея срібною медаллю «За військову звитягу» і «Військовим хрестом».
Літературна діяльність Більшість сучасних критиків групують творчість Гемінґвея за трьома періодами: модерністська рання творчість, фаза нового спрямування творчості у 1930-х роках та фаза пізньої творчості 1940-х—50-х років. Останній відтинок розглядається деколи як «фаза творчого виснаження», інші ж вбачають у цьому періоді вартий уваги та незавершений новопочаток руху в напрямку постмодерністського розуміння літературиВальтер Гьольблінґ. Хемінґвей, Ернест [Міллер] // Англомовні письменники / Пер. з нім. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2010. - С. 407-413. — (Серія «Метцлер компакт»). — ISBN 978-966-10-0371-1.
Літературне покликання Гемінґвея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star».
Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.
У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Гемінґвей познайомився з такими літературними корифеями як Ф. С. Фітцджеральд, Ґертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Гемінґвей бачився з Джойсом. Гемінґвей описав ці події в своїх мемуарах «Свято, яке завжди з тобою» ().
Вже у 1925 році опублікували книгу Гемінґвея — «У наш час» («»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Гемінґвея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить»«І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.», або «Фієста» («»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Гемінґвей повністю присвятив літературі.
Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («»), а 1933 року — «Переможцю не дістається нічого» («»), які остаточно затвердили Гемінґвея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». Йому ж приписують і авторство чи ненайкоротшого оповідання («For sale: baby shoes, never worn»), що започаткувало собою такий різновид короткого прозового твору, як шестислівне оповідання (). А також введення до літератури поняття «принцип айсберга». І все ж більшість читачів запам'ятала Гемінґвея за його роман «Прощавай, зброє» («»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.
Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («»), 1932, а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («», 1937). Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертв на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиток в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.
Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.
1959 року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960 року письменник повернувся до США, Айдахо. Останніми роками життя у Гемінґвя були тяжка депресія і розлади психіки на тлі цирозу печінки. 1960 року він лікувався в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії і серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Гемінґвей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 року у його власному будинку в Кетчумі, штат Айдахо, США.
Родина
Перша дружина — Елізабет Гедлі Річардсон (1891—1979)Недільні читання. «Паризька дружина» . «Куфер» 28 липня 2019. Син — Джон Гедлі Никанор Гемінґвей («Бамбі») (1923—2000). Онучки: Марго (1954—1996) Маріель ( 1961) Друга дружина — Паулина Пфайфер (1895—1951). Сини: Патрік (нар. 1928), Грегорі (1931—2001). Онук: Шон Гемінґвей (нар. 1967). Третя дружина — Марта Ґеллгорн (1908—1998). Четверта дружина — Мері Велш (1908—1986).
Вшанування пам'яті Вулиця Ернеста Гемінгвея існує у містах Бостон, Париж, Піттсбург, Мадрид.
У місті Первомайськ Миколаївської області вулицю Ернста Кренкеля перейменували на вулицю Ернеста Гемінгвея.
Вибрані твори
Індіанський табір () (1926) Фієста. І сонце сходить () (1926)Номер 68 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік ) Прощавай, зброє () (1929) Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера () (1935) По кому подзвін () (1940)Номер 59 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік ) Старий і море () (1951) Свято, яке завжди з тобою () (1964, видано посмертно) Світанкова правда () (1999, незавершений, значною мірою автобіографічний роман, видано посмертно)Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те, що правдиве на світанку».
Видання творів українською мовою Сніги Кіліманджаро та інші новели. Переклав з англійської Володимир Митрофанов. — Київ, Дніпро, 1968. Тираж 115 000. Ернест Гемінґвей. Твори в 4 томах. Перекладачі: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький. — К.: Дніпро, 1979—1981. Фієста. — Київ, Вища школа, 1985. По кому подзвін. — Київ, Вища школа, 1985.