Перенесення пам'яті — гіпотеза, яка в 1960-1970-х роках розглядала можливість перенесення пам'яті між організмами одного виду за допомогою молекул білка або РНК. Теорія розглядалася в багатьох країнах світу, включно з СРСР. Деякі експерименти були опубліковані у вельми авторитетних журналах (Nature), але згодом названі авторами розіграшами.

Загальні парадигми теорій і гіпотез Існувала думка, що інформація, і, зокрема, пам'ять може зберігатися у тварин у вигляді специфічних молекул білка або РНК і можуть передаватися іншим особинам перенесенням саме цих молекул. Зокрема була думка, що для кожного спогаду є своя молекула. Ці уявлення втратили актуальність після усвідомлення того, що пам'ять формується стійкими міжнейронними контактами.

Гіпотеза Хідена У 1950-х роках біохімік Г. Хіден з Швеції встановив зв'язок між ступенем вироблення рухових навичок і вмістом РНК в нейронах відповідних моторних центрівHyden. H., Egyhazi E. // Proc. Nat. Acad. Sci. USA, — 1964. -V. 52. — P. 1030Hyden. H. // Human Mind. — Amsterdam, 1967. — Vol. 29.. Він виявив, що в процесі навчання зміст РНК в нейронах тварин, яких навчають, помітно підвищувався. Також Хіден встановив, що в організмі найбільш активними продуцентами РНК є нейрони, а в одній нервовій клітині вміст РНК може бути в межах від 20 до 20 000 пікограмів. На підставі цього Хіден висловив припущення, що саме молекула РНК є головним нейрохімічним субстратом пам'яті.

Досліди Мак-Коннелла У середині 1950-х років американський зоопсихолог вивчав поведінку , намагаючись виробити у них умовні рефлекси на поєднання світла і роздратування електричним струмом. Також він вів спостереження за планаріями у Т-подібному лабіринті. Так як планарії здатні до регенерації, Мак-Коннелл розрізав поперек навчену повзати по лабіринту планарію і спостерігав збереження набутих навичок у обох регенерованих з половинок особин. Так як обидві нові особини демонстрували рівноцінну пам'ять, Мак-Коннелл припустив, що пам'ять зберігається не в мозку безпосередньо, а передається за допомогою недиференційованих клітин-необластів, які служать для регенерації цілої особиниШейман И. М., Сахарова Н. В. История из жизни замечательных червей // Природа. — 2006. — № 9.McConnell J.V. // J. Neurophysiol. — 1962. — V. 3. — Suppl.1. — P.542-548..

Мак-Коннелл вважав, що безпосередніми носіями сліду пам'яті в ЦНС є молекули РНК, і спробував довести це, поставивши експеримент щодо доцільності згодовування частин тіла планарій, навчених умовного рефлексу (реакції на світло), «ненавченим» черв'якам і спостерігаючи відтворення умовного рефлексу у «ненавчених»Block, R.A, and McConnell, J. V. Classically conditioned discrimination in the Planarian, Dugesia dorotocephala // Nature. — 1967. — Vol. 215. — Sept. 30. P. 1465-6.. Численні спроби інших лабораторій відтворити дослід, в тому числі і прямими ін'єкціями РНК, не давали ніяких стійких результатів, і репутація Мак-Коннелла виявилася сильно підірваною.

В СРСР в науковому центрі біологічних досліджень в Пущиному спробували відтворити перший експеримент Мак-Коннелла і були вельми здивовані позитивним результатом, адже експеримент ставився з метою спростувати американського дослідника. Згодом було з'ясовано процес регенерації ЦНС планарій, і було показано, що в експерименті Мак-Коннелла планарії демонструють підвищену неспецифічну збудливість всієї нервової системи, яка і передається дочірнім особинам від поділу черва.

Експерименти Унгара У 1970-ті роки американський фізіолог Д. Унгар висунув гіпотезу про зберігання спогадів в ЦНС у вигляді пептидів і білків, її основним положенням було «Один пептид — один акт поведінки» G. Ungara, A.L. Ungara, D.H. Malina, and D. Sarantakisa, Brain peptides with opiate antagonist action: Their possible role in tolerance and dependence // Psychoneuroendocrinology. 1977. — Volume 2, Issue 1. — Pages 1-10 і назвав його скотофобін. Пептид складається з 15 амінокислот. Для виділення синтезованого при навчанні пептиду від всіх інших пептидів мозку, Унгар в ході експерименту виробляв у щурів неприродний для них умовний рефлекс — уникнення темряви. Нетиповість рефлексу полягає в тому, що щур є нічною твариною і уникає світла і відкритих просторів (еозофобія і клаустрофілія). Як тільки щур залазив у нірку в клітці, йому завдавали удар струму. Зрештою у тварини формувався умовний рефлекс уникання темряви навіть без удару струмом. З мозку таких щурів було виділено особливий пептид, який ніколи не знаходили в мозку нормальних тварин в контрольній групі. Дані досить довго вважалися достовірними і навіть входили в наукові посібники. Однак, згодом з'ясувалося, що скотофобін не був молекулою пам'яті, виявилося, що за своєю структурою скотофобін схожий на молекулу АКТГ, яка також є неспецифічним продуктом формування пам'яті.

Скотофобін має наступну структуру Н~ТГф-Асп-Асн-Асн-Глн-Глн-Глі-Ліз-Сер-Ала-Глн-ГлнТлі-Глі-Тир—NH2

Див. також Пам'ять

Виноски