Разбор шляхти, розбори шляхти, розбір шляхти або верифікація (; «Шляхта и идеи украинской независимости», сайт «Інститут генеалогических исследований», 2007 г. ) — комплекс заходів, проведених владою Російської імперії з метою скорочення чисельності шляхетського стану та визнання частини (затвердження частини, що вже існувала) у Великому Князівстві Литовському та Речі Посполитій, що були приєднані владою Російської імперії наприкінці XVIII століття після поділів Речі Посполитої. Пов'язано з такими поняттями як «розібрати», «розбиратися» (демонтувати, вияснювати).
Хроніка подій
Кінець XVIII століття Після анексії Росією земель Речі Посполитої з Великим Князівством Литовським (до складу яких входила Україна, Білорусь, Литва та Польща) внаслідок Поділу Речі Посполитої влада Російської імперії зіткнулися з проблемою великої чисельності представників еліти на нових загарбаних землях, котрі стали конкурентами російського дворянства. Наприклад у Великому князівстві Литовському загальна кількість шляхти становила 7-8% від усього числа населення (етнічні терени Білорусі, України та Литви). А в Російській імперії чисельність дворянського стану не перевищувала 1% від загальної кількості населенняМорозов С. Д. «Население России на рубеже XIX–XX веков» // «Отечественная история». — 1999 г. — № 4. — С. 37. , що важливо для порівняльного аналізу щодо соціологічної стратифікації нації.
Таке становище еліти Речі Посполитої було стабільне з XVI ст., коли на 7,5 мільйонів осіб підданих Корони доводилося 500 тисяч шляхтичів або 25 тисяч шляхетських родин, тобто 6,6% від числа усього населення Речі Посполитої«Шляхта Речи Посполитой» сайт «Rawicz» , а наприклад в Мазовії, переповненій шляхтою, її чисельність становила 23,4%Селицкий А. И. // «Польская шляхта в социально-правовой системе Российской империи» // Поляки в России: XVII–XX вв.: Материалы Международной научной конференции. — г. Краснодар: изд. «Кубань», 2003 г. -. С. 105–128 . Якщо в більшості західноєвропейських країн кількість дворянства (, , , ) зазвичай не перевищувала 1,5-2% від усього числа люду, то в Речі Посполитій (до часу поділів) загалом питома вага шляхти доходила до 10-15%. Такі великі маси привілейованого люду не могли швидко піддаватись русифікації і бути лояльними до держави. Таку кількість потенційних і реальних носіїв шляхетської «демократії» не міг надто довго терпіти бюрократичний апарат абсолютистської Російської імперії, і цей апарат вигадав «машину для перемелювання шляхти».
У XVIII-XIX століттях в російських губерніях, крім двох столичних (Санкт-Петербург та Москва), дворянство було нечисленне, але в «білоруських губерніях» та «українських губерніях» (захід і південно-західніше від Росії) — кількість дворянства була більшою ніж в центральній Росії. Майновий та соціальний статус привілейованого стану шляхти був дуже строкатий і не відповідав усталеному тоді російському уявленню про статус російського дворянина в імперії. Одразу після першого поділу Речі Посполитої російська влада почала проводити заходи з виключення незаможної шляхти з привілейованого стану, усунення її від управління державою, зменшення її впливу на населення, заміщення їх посад шляхтичами лояльними до окупаційної російської влади або засилання з Росії російських дворян. Серед яких часто зустрічалися дворяни з наданим дворянством, яке було менш авторитетним у порівнянні із спадковим шляхетством русинів, литвинів та поляків.
Російська анексія також включала дискримінаційну політику російського режиму щодо Греко-католицької церкви, Римо-католицької церкви та місцевої Православної церкви. Натомість владою насаджувалася структура Російської Православної Церкви Московського патріархату, що була повністю відсутня в тодішній Речі Посполитій. В навчальних закладах та в урядових структурах насувалося тотальне насаджування російської мови. Пізніші покоління, порівнюючи життя в своїй державі з існуванням під Росією, підняло населення проти російської окупації. Але тенденційно нав'язувалося російською історіографією уявлення лише як про «польські повстання» (повстання Костюшка 1794 р., участь у війні 1812 р. проти Росії«Беларусь в войне 1812 г.» , Листопадове повстання 1830—1831, Січневе повстання 1863 тощо).
Відсутність вислуги на російській державній чи військової службі могла стати також причиною невизнання шляхти в російському дворянстві. Серед шляхти без ентузіазму сприймалося зобов'язання російського режиму відбути військову службу в Російській імперії. Хоча подання документів офіційно в м. Санкт-Петербург за тодішнім російським законом повинні були робити щороку з кожної губернії, але навіть в сучасних архівах РДІА і РДАДА немає чітко щорічного архіву про це за період 1785–1917 рр. Тому ніколи не існувало в російській історіографії повного списку дворян Російської імперії. Навіть багато визнаних російських шляхтичів в окремих губерніях, вже присутніх в губернських офіційних виданнях не публікувались у всеросійських джерелахОбщий Гербовник дворянских родов Всероссийской Империи .
Згідно доповіді від 13 вересня 1772 року генерал-губернатора Чернишова було призначено для шляхти правило подавати в центральні губернські міста списки з доказами свого шляхетного походження з метою визнання в російському дворянстві. У спеціальному ордері перепису населення Могилевської та Псковської губерній генерал-губернатор пояснював (на одних з перших прикордонних анексованих теренів), що шляхті вказано подавати через земські суди до губернських канцелярій списки осіб усіх шляхетних родин з докладним описом походження родів (родовід), їх гербів, з усіма посвідченнями та документами. Крім документів родоводу шляхтич зобов'язаний був надавати ще свідоцтво від генерал-губернатора про відсутність політичних та кримінальних злочинів перед окупаційною російською владою. Зазначалося, що без російської царської волі ніхто надалі не має права вважати себе шляхтичем і користуватися шляхетськими правами на території Російської імперії. Згідно з Указом від 14 червня 1773 р. шляхта змушена була «виводити своє шляхетське походження» (робити «вивод шляхетства») у провінційних (місцевих) земських судах. Серед документів на доказ шляхетного походження, для визнання дворянського статусу обов'язково вимагався документ лояльності до Росії, а саме свідчення про те, що особа не брала участі у польських повстаннях.
Під час Ревізії 1772–1774 років багато з чиншевої та служивої шляхти було переписано до складу «податкового стану» селян (). Нижчі верстви шляхти, зем'яни, бояри панцирні й інші — були записані поголовно у селянські списки. «Нові» селяни були обкладені «подушним податком» та «рекрутським набором». Указом від 31 травня 1789 р. наказано не брати у рекрути осіб, які доведуть своє шляхетське походження. Траплялося, що особи отримували документальні висновки з Дворянських Депутатських Зборів з визнанням їх шляхетства у складі російського дворянства Російської імперії, але їх не викреслювали з низькостанової категорії «ревізьких казок» і не звільняли від сплати «подушної податі». Імператор Павло I Указом від 4 грудня 1796 р. ухвалив, що видавання дипломів на свідчення приналежності до російського дворянства шляхті може залежати «виключно від самодержавної влади, Богом дарованої», губернські Дворянські Зібрання не мали більше права видавати дворянські дипломи особам зі шляхти, «записаним в оклад», а видані їм дипломи мали бути відібрані. Нарешті Указ від 20 вересня 1802 р. остаточно встановив, що такі особи можуть бути «виключені з окладу» тільки відповідно до указу Правлячого сенату.
Після видання Жалуваної грамоти російському дворянству 1785 року оформилися корпоративні права дворянства Російської імперії і всі дворяни мали бути внесені у Дворянські Родовідні Книги (РДК). Для цього вони повинні були представити докази свого походження російській окупаційній владі. РДК ділилися на 6 частин: 4-та з них відводилася для «дворян іноземного походження». Однак, незважаючи на логіку, шляхта Речі Посполитої та її провінції Великого Князівства Литовського (до складу яких входила Україна, Білорусь, Литва та Польща) вписувалася не в ній, а в інші частини російської РДК. По-друге, велика чисельність шляхти, котра старовинніша, ніж російське дворянство не вносилася до 6-ї частини «стародавніх благородних шляхетних родів» Дворянської Родовідної Книги, а вимагалося російською владою мати заслуги та вислуги перед Російською імперією для права внесення їх в 1-шу та 2-гу частини РДК. Російське дворянство почувалося перед старовинними шляхтичами меншовартісним, але таким, що має владу вирішувати долю шляхти. Чим і користала для соціального пониження шляхти. У новій політичній ситуації представників древньої шляхти не визнавали у дворянстві і не вносили їх у 6-ту частину списку РДК.
Через державну службу (через російські нагороди) вони отримували затвердження в російському дворянстві. Цим пояснюється, чому різні гілки одного роду (прізвища) зустрічаються в різних частинах списку РДК, хоча це як правило представники одного роду. Важливо врахувати в історії визнання в російському дворянстві шляхти будь-якої губернії факт конфлікту менталітетів та поглядів на соціальний устрій суспільства. Бо шляхта мала менталітет з традиціями Віче Русі (обрання князів княжити), перебувала у Великому князівстві Литовському і під впливом Речі Посполитої, де Статут Литовський був зразком для європейських країн, а Річ Посполита була колискою сучасної європейської демократичної цивілізації (короля обирала шляхта). Це було повною протилежністю державному життю Росії з її палацовими переворотами, деспотією, опричниною тощо. Навіть у документах періоду ВКЛ можна знайти таке, що все, що за м. Смоленськом на схід від ВКЛ — це не Русь, а Окраїна Руськас. 231–232, 191–196 («Русь» — с. 194–196, документ 1551 года), «Мэтрыка Вялыкага Княства Літоўскага (1522–1552)», Кн. 28, выд. ATHENAEUM (В. Менжинский, В. Свежинский), г. Менск, 2000 г. ISBN 985-6374-10-3 Литовська метрика«Акты издаваемые Виленскою Археографическою Комиссиею для разбора Древних Актов», г. Вильна, 1865–1915, том I–XXXIX .
Важливу роль мають факти репресії та дискримінації нової влади при скасуванні Греко-Католицької Церкви, контролю Римо-Католицької Церкви, що помітно при складанні родовідного древа, коли необхідно витягувати документи з католицьких метрик до 1830-х рр. (і після — з православних) по одній і тій самій церкві одної губерніїМетрические книги православных и униатских (греко-католических) церквей . Свобода шляхетська в російських губерніях на теренах колишньої Речі Посполитої вже мала традиції тоді, коли в Росії дворянство її отримало тільки після 1785 р. з «Грамотою на права, вольності та переваги благородного російського дворянства». Шляхта в російських губерніях опинилася в ситуації, коли без її участі і без врахування її думки її долю вирішувала Російська імперія, Прусське королівство і Австрійська монархія при Першому розділі Речі Посполитої.
Загарбницька російська влада агресивно вимагала задоволення російських юридичних норм, протиставляючись правовим нормам, які були прийнятні в Речі Посполитій. Від шляхти вимагалися докази не в тій юридичній системі, яка існувала у ВКЛ та утворила цю еліту народів Речі Посполитої. Російською окупаційною владою нав'язувалися принципи російського законодавства про дворянство, зацикленого на майновій власності, що буцімто відмінна особливість благородства для визнання у дворянстві — це матеріальний добробут.
Варто зазначити суттєву особливість в тодішній юридичній російській термінології: визнання () старовинної шляхти у спадковому російському дворянстві, затвердження () старовинної шляхти у спадковому російському дворянстві, жалування () уперше наданого російського дворянства за заслуги та вислуги (з категоріями спадкового дворянства та особистого дворянства).