Валерій Олександрович Тишков (* 6 листопада 1941, Нижні Серги, Свердловська область, РРФСР) — російський етнолог, історик, соціальний антрополог. Доктор історичних наук (1979), професор.
З 1989 — директор Інституту етнології і антропології РАН ім. М. М. Миклухо-Маклая і Центру соціальної антропології РДГУ (з 2000). Дійсний член (академік) РАН (2008). Віце-президент Міжнародного союзу антропологічних і етнологічних наук. Міністр у справах національностей Російської Федерації (1992). Академік-секретар Відділення історико-філологічних наук, член Президії РАН (2013).
Життєпис Народився в учительській родині в містечку Нижні Серги Свердловської області.
Батько — Олександр Іванович Тишков (родом із села Коркіно Туринського району Свердловської області), закінчив педагогічний технікум, учитель географії й фізкультури. Був мобілізований до армії, де пройшов командирські курси, став політруком і членом Комуністичної партії. Учасник радянсько-німецької війни, на другому тижні війни потрапив у німецький полон, чотири роки провів у таборі й на конвойних роботах, 1945 року був звільнений союзними військами у Франкфурті-на-Майні й переданий радянським урядовцям. Після війни далі працював у школі, але в партії не відновився. На думку Валерія Тишкова, його рід сягає корінням думського дяка Тишкова, чий життєвий шлях завершився на Уралі.
Мати — Раїса Олександрівна (до шлюбу Тягунова), закінчила педагогічний технікум, вчителька початкової школи. Предками її були уральські майстрові люди.
Закінчивши школу із золотою медаллю, Тишков вступив на історичний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова. До третього курсу збирався спеціалізуватися з історії КПРС, згодом, після конфлікту на кафедрі цієї дисципліни, умовив заступника завідувача кафедри нової й новітньої історії Євгена Язикова взяти його на спеціалізацію з історії США. Покращивши володіння англійською мовою, тісно спілкувався з американськими стажерами, що мешкали в гуртожитку. Чимало з них згодом стали відомими науковцями: історик, дослідник історії Росії Мартін Маля, почесний доктор РАН Террі Еммонс, професор Річард Геллі, психолог Майкл Коул.
Історичний факультет Тишков закінчив 1964 року. Дипломну роботу «Позиція США на Потсдамській конференції» написав під керівництвом доцента Григорія Севостьянова, згодом академіка, що потім дуже вплинув на його долю. Захистив її на «відмінно». Мав можливість після закінчення університету поїхати на стажування до Канади за лінією Студентського Союзу СРСР, але факультетське бюро не дало йому належної характеристики. За розподілом почав педагогічну діяльність в Магаданському педагогічному інституті. Викладав нову й новітню історію країн Заходу та нову й новітню історію країн Сходу на кафедрі історії, яку очолював Вольдемар Балязін, пізніше відомий як автор історичних повістей і романів. У 1965 році Тишков став наймолодшим деканом історико-філологічного факультету. Після перерви, пов'язаної зі вступом до аспірантури і захисту дисертації, знову повернувся в Магадан, звідки в 1972 році виїхав до Москви, де став науковим співробітником Інституту загальної історії АН СРСР.
Працюючи в Відділенні історії, після захисту докторської Тишков отримав пропозицію від Юліана Бромлея працювати за сумісництвом в Інституті етнографії та антропології АН СРСР, де після смерті Юлії Аверкієвої утворилася вакансія завідувача Сектором народів Америки. Тишков пройшов за конкурсом і з 1982 року став працювати в новому науковому колективі і в рамках нової для себе наукової дисципліни — етнографії.
Поєднання двох посад тривало близько двох років, доки академіком-секретарем був сходознавець Борис Піотровський, який одночасно очолював Ермітаж. Приїзди до Москви були для нього великим додатковим навантаженням, тому він ставився до своїх обов'язків непринципово. Після Піотровського академіком-секретарем був обраний Сергій Тихвинський, який працював тоді в МЗС. Його більш строгий стиль і більш щільний контроль за справами Відділення викликали питання про суміщення Тишковим двох посад, тож останній вирішив піти з учених секретарів і цілком перейти до Інституту етнографії. Незабаром після переходу він обійняв посаду заступника директора інституту, яку до цього багато років займав Соломон Брук. 1989 року відбулися вибори колективом директора інституту на конкурентній основі. Претендентами були старожили інституту і великі етнографи — Сергій Арутюнов і Михайло Крюков, але Тишков скористався підтримкою з боку академіка Бромлея, який понад двадцять років був директором і змушений був йти з посади за станом здоров'яавтобіографія В. О. Тишкова. Згодом Тишков розкритикує і заперечить усі теоретичні положення Бромлея.
За його участю була створена Мережа етнологічного моніторингу та раннього попередження конфліктівВ.Тишков. Антропология НПО. У лютому 2000 року на чолі групи спеціалістів консультував Володимира Путіна з питань урегулювання збройного протистояння в Чечні.
Наукові зацікавлення Історія; етнологія; соціальна антропологія країн Північної Америки; історія міжетнічних відносин; питання етнічності; націоналізм; конфлікти; етнічна політика. Кандидат історичних наук (1969), тема дисертації «Історичні передумови канадійської революції 1837 р.». Керівник — майбутній академік Олексій Нарочницький, сприяв захисту покровитель Тишкова Григорій Севостьянов. Доктор історичних наук (1979), тема дисертації «Визвольний рух в колоніальній Канаді».
Професійна діяльність 1964—1966 — викладач Магаданського державного педагогічного інституту. 1966—1969 — аспірант Московського державного педагогічного інституту ім. В. І. Леніна. 1969—1972 — доцент, декан історичного факультету Магаданського державного педагогічного інституту. 1972—1976 — науковий співробітник Інституту загальної історії АН СРСР. 1976—1982 — вчений секретар відділення історії АН СРСР. 1982—1992 — завідувач сектором Америки Інституту етнографії АН СРСР. 1988—1989 — заступник директора Інституту етнографії. 1989—2015 — директор Інституту етнології і антропології РАН ім. М. М. Миклухо-Маклая. 2001—2012 — заступник академіка-секретаря і керівник Секції історії Відділення історико-філологічних наук, 2003 — теперішній час — декан Навчально-наукового Центру соціальної антропології Російського державного гуманітарного університету. 2005 — член-кореспондент Російської Академії Наук 2008 — дійсний член Російської Академії Наук 2012 — теперішній час — академік-секретар Відділення історико-філологічних наук, член Президії РАН Сам Тишков оцінює себе так: «Може здатися парадоксальним, але я оцінюю останні 20 років в історії вітчизняної гуманітарної науки як плідні... За всю історію мого досить упевненого директорства я не зміг позбутися деяких відвертих нероб і не зміг зробити деякі з задуманих і потрібних реформ. Зате я зберіг і примножив славу Інституту етнології і антропології РАН як лідера світової гуманітарної науки»Тишков Валерий. О пользе гуманитарного знания Державна й політична діяльність Голова Державного комітету у справах національностей (1992 р.). Міністр у справах національностей Російської Федерації (1992 р.). Член інтелектуального «Клубу-93», заснованого влітку 1993 року істориком, дослідником Північної Америки і близьким до Юрія Лужкова політичним експертом В'ячеславом Ніконовим. Підписав на початку 1994 р. Заяву членів клубу із закликом до «поміркованих сил у Федеральних Зборах, що представляють аграріїв і комуністів - з одного боку, ПРЕС, ЯБЛОКО, «Вибір Росії» - з іншого, інших об'єднань і незалежних депутатів не розглядати себе як опозицію уряду, а спробувати створити прагматичний блок, на який той міг би спертися».ТИШКОВ Валерий Александрович Окремими оглядачами цей клуб кваліфікується як масонський і причетний до сходження у владу Володимира ПутінаФорд Эрик. Масонский след Путина. — М.: Эксмо, АЛГОРИТМ ООО,2014. — 208 с.. Кандидат у депутати Держдуми Російської Федерації за списком блоку Руху «Освіта - майбутнє Росії» (ДОБРО) Лариси Бабух (№12 в списку), а також по Черемушкинському округу № 203 (вересень 1995 р.). Підписів не зібрав. Блок також підписів не зібрав.
Громадська діяльність Член президії Ради при Президентові Російської Федерації з міжнаціональних відносин Член Російської ради з міжнародних справ. Член комісії Російської Федерації у справах ЮНЕСКО. Член Громадської ради Федеральної міграційної служби Росії. Член Наукової ради при Раді Безпеки Російської Федерації, роботою якої керує колишній генеральний директор ФСБ, генерал Микола Патрушев. Член колегії Міністерства регіонального розвитку Російської Федерації. Член колегії Міністерства у справах національностей Російської Федерації (до її ліквідації в жовтні 2001 р.). Член Громадської палати Російської Федерації (з 28 вересня 2005 р.), керівник Комісії з толерантності і свободи совісті (2006—2010 рр.).
Участь у наукових асоціаціях і спільнотах Член правління Асоціації антропологів і етнологів; Президент Міжнародної академії соціальних і педагогічних наук; Президент Мережі етнологічного моніторингу та раннього попередження конфліктів; Віце-президент Міжнародного союзу антропологічних та етнологічних наук (1983-2003 рр.); Член опікунської ради створеного восени 2008 р. Фонду «Історична пам'ять» , метою діяльності якого є пропаганда радянського погляду на історію ХХ ст. та сприяння російській міжнародній політиці. Відносно директора Фонду історика Олександра Дюкова, відомого своїми антиукраїнськими й антибалтійськими заявами, в Латвії та Литві застосована заборона на в'їзд. Член створеного в 2012 р. товариства «Історія Росії», чиє завдання - боротьба з «історичними фальсифікаціями» та відновлення історичного трактування часів СРСР.
Почесні звання та нагороди
Медаль «За трудову звитягу» (1981 р.) Заслужений діяч науки Російської Федерації (1999 р.). Лауреат Державної премії Російської Федерації в галузі науки і техніки (2002 р.). Орден Російської Православної Церкви святого благовірного князя Данила Московського III ступеня (2008 р.); Орден Пошани за досягнуті трудові успіхи і багаторічну плідну роботу (2009 р.). Заслужений діяч науки Карачаєво-Черкеської республіки (2014 р.). Лауреат Державної премії Російської Федерації у галузі науки і технологій (2014 р.).
Родина У січні 1970 року Валерій Тишков одружився. Дружина — Тишкова (до шлюбу Никишова) Лариса Михайлівна, закінчила історичний факультет МДУ, працювала мистецтвознавицею в Державній Третьяковській Галереї, потім у Магадані читала факультативні курси з історії російського мистецтва для студентів і учнів художньої школи, зараз — старша наукова співробітниця Державної Третьяковської Галереї.
Син — Тишков Василь Валерійович.
Наукові ідеї В етнології Валерій Тишков є прибічником конструктивістського підходу до етнічних явищ. Він фактично заперечує існування етносів. У стислому вигляді основні теоретичні настанови, викладені у його працях, виглядають таким чином:
етнічні групи та їхні характеристики є результатом історичних, економічних та політичних обставин і ситуативних впливів. членство в етнічній групі залежить виключно від самовизначення. Тільки після того, як індивіди почнуть поділяти спільні уявлення про те, що собою являє етнічна група, або вони вписані в межі цих уявлень зовнішніми обставинами, вони починають діяти згідно з цими уявленнями, а етнічність набуває організованих та інституціалізованих відмінностей. первинну значущість мають лише ті ознаки культури, які використовують для маркування відмінностей і групових меж, а не уявлення фахівців про те, що є «традиційним» для тієї чи іншої групи. ключову роль у конструюванні етнічної ідентичності має політика етнічного підприємництва, тобто мобілізація членів етнічної групи на колективні дії з боку лідерів, які переслідують політичні цілі, а не виражають культурну ідеологію групи чи «волю народу»Тишков В. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной Антропологии. — М.: Наука, 2003. — С. 105—107..