«Зоря́» — український футбольний клуб з міста Луганська, заснований у 1923 році. Протягом своєї історії клуб виступав під назвами «Металіст», «Дзержинець», «Трудові резерви» та «Зоря-МАЛС»Зоря на сайті 12players.com . Найвищим досягненням команди за історію стало здобуття титулу Чемпіона СРСР 1972 року. Двічі (в 1974 та 1975 роках) «Зоря» грала у фіналах Кубка СРСР. Крім того, клуб тричі здобував титул чемпіона УРСР.
Після розпаду Радянського Союзу «Зоря» опинилася у Вищій лізі України, проте через фінансові труднощі вибула спочатку в Першу лігу, а потім і в Другу лігу чемпіонату України. В сезоні 2006/07 команда повернулася до Вищої ліги (з 2008 року — Прем'єр-ліга), де виступає й нині. Найвищим здобутком клубу в Прем'єр-лізі є 3-тє місце в сезонах 2016/17, 2019/20, 2020/21, 2022/23. У сезонах 2015/16 та 2020/21 «Зоря» виходила до фіналу Кубка України.
Домашньою ареною клубу є стадіон «Авангард» у Луганську, проте внаслідок війни на сході України з сезону 2014/15 «Зоря» була вимушена грати на стадіоні «Славутич-Арена» у Запоріжжі. У сезоні 2016/17 команда проводила свої ігри Ліги Європи на одеському стадіоні «Чорноморець».
У різні роки за команду виступали відомі радянські та українські футболісти, такі як: Йожеф Сабо, Ігор Гамула, Олександр Заваров, Тимерлан Гусейнов, Анатолій Куксов, Олег Кононов, Геннадій Зубов, Володимир Онищенко, Олег Шелаєв, Ігор Шуховцев, Володимир Єзерський, Сергій Андрєєв, Сергій Юран, Руслан Маліновський, Микита Каменюка, Олександр Караваєв, В'ячеслав Чечер, Едуард Соболь, Владислав Кулач, Андрій Лунін, Олександр Тимчик, Олександр Гладкий, Євген Шахов.
Історія
Протягом своєї історії луганський клуб виступав під такими назвами: «Металіст» (1923–1936), «Дзержинець» (1937–1947 та 1952–1953), «Трудові резерви» (1948–1951 та 1957–1963), «Зоря» (1964–1991 та з 1995), «Зоря-МАЛС» (1992–1995).
Луганський футбол на початку ХХ століття За свідченням істориків розвиток футболу на Луганщині веде свій відлік з 1908 року, коли на паровозобудівному заводі Гартмана було створено «Товариство розумних розваг». Однією з дисциплін товариства стала гра у м'яч ногами, тому на прохання керівництва товариства викладач гімнастики міністерського училища заводу — Генріх Држевіковський — привіз з Праги шкіряний футбольний м'яч.
Перша футбольна команда паровозобудівників проводила свої тренування на пустирі поблизу заводу, а матчі — на стадіоні, спорудженому на місці теперішньої площі Героїв Великої Вітчизняної війни. Тогочасний стадіон являв собою поле, обрамлене канавою, а воротами слугували два стовпи, що з'єднувалися між собою мотузкою, що заміняла поперечину.
На початку XX століття виникають футбольні команди в Алчевську, Брянці, Лозовій Павлівці, на Криворізькому та Кадіївському рудниках. З 1911 року почали проводитися регулярні зустрічі між командами міст та селищ Луганської округи, а у 1913 році в Костянтинівці створено футбольну лігу Донбасу. В 1913 році відбулася пам'ятна зустріч молодіжних команд Луганська і Алчевська, що завершилася вольовою перемогою луганських спортсменів з рахунком 3:1. До Жовтневої революції луганська команда регулярно проводила ігри з суперниками з інших міст регіону. В роки Першої світової війни, Жовтневої революції та громадянської війни футбол у Луганську занепав.
Відродження луганського футболу припадає на початок 1920-х років, коли в місті починають проводитися товариські матчі між збірними командами вулиць міста. Створюються команди Катеринославської, Миколаївської, Конюшенної вулиць та Гусинівки. Ігри між командами проводилися на Миколаївській площі, біля Воскресенської церкви або ж на Гусинівці. Кожна з цих команд мала власні традиційні кольори: гравці Катеринославської вулиці мали біло-зелені майки та сині труси, команда Конюшенної вулиці виступала в червоно-чорних кольорах, гусинівські футболісти грали в білій формі, гравці з Миколаївської — в синій.
У 1920-х роках створюються футбольні команди в інших містах теперішньої Луганської області: у 1920 — «Гасло» (Старобільськ), у 1923 — «Шахтар» (Кадіївка).
Створення клубу та перші виступи
1923 року на Паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції створюється команда «Металіст». Свої домашні ігри команда проводила на стадіоні імені Леніна, відкритому в 1922 році.
В 1924 році стартував перший розіграш чемпіонату Луганської округи з футболу, який розігрувався між 8 командами. У фінальному матчі зіграли команди Луганська та Сніжного, в якому перемогу здобули луганські футболісти.
1927 року команда Луганської округи, яку представляли футболісти з Кадіївки, взяла участь у IV Всеукраїнській Спартакіаді. В першому матчі була обіграна Старобільська команда — 3:0. У фінальній стадії турніру кадіївська команда переграла команди з Дружківки та Ніжина і зазнала поразки в матчі з командою Сталіного, яка виборола звання чемпіона Донбасу. В фіналі, що проходив 19-31 серпня 1927 року у Харкові, команда Луганської округи посіла п'яте місце. В тому ж році в Луганську було проведено першу міжнародну товариську гру, в якій збірна міста поступилася робітничій команді з Австрії.
В 1928 році проходить розіграш Всеукраїнської першості з футболу. В першому матчі збірній команді Луганська було зараховано технічну перемогу через відсутність команди зі Старобільська, у другому матчі луганську команду було розгромлено з рахунком 8:1 збірною Миколаєва, яка зайняла третє місце в чемпіонаті.
У 1930 році в Луганську було проведено чемпіонат міста, в якому перемогу здобула об'єднана команда будівельного і машинобудівного технікумів.
Протягом 6-16 серпня 1932 року було проведено чемпіонат Донецької області, який був відбірним етапом до чемпіонату УРСР. В розіграші взяли участь 8 найсильніших команд регіону — з Кадіївки, Горлівки, Сталіно, Луганська, Лисичанська, Чистякового, Костянтинівки та Краматорська. Луганський "Металіст"в півфінальному матчі програв команді Сталіного — 1:7, яка разом з командою Горлівки здобула право виступати в чемпіонаті УРСР.
1933 року луганське «Динамо» зайняло друге місце в чемпіонаті Донбасу, пропустивши вперед лише футболістів зі Сталіно.
Протягом 1934 року в регіоні створюється мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, починають проводитися змагання між дитячими командами. В жовтні 1934 року пройшла перша Спартакіада студентів Донбасу, в якій у фінальному матчі футбольного турніру луганська студентська команда поступилася студентській команді Сталіно — 0:4.
У чемпіонаті УРСР 1935 року всі команди були розбиті на три групи. Команда Ворошиловграда опинилася в третій групі, де стала переможницею. На шляху до фіналу луганці здолали команди Кам'янського — 3:1 та Житомира — 5:0. У фінальному поєдинку ворошиловградська команда перемогла команду Запоріжжя — 2:1. Однак, результат матчу було анульовано через наявність у складі луганців воротаря Павлова, якого було заграно за команду Кадіївки. Повторний матч між цими командами знову завершився перемогою ворошиловградських футболістів з рахунком 3:1. Команда Ворошиловграда здобула право наступного сезону виступати у другій групі.
В 1936 році на Паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції було утворено нове спортивне товариство під назвою «Дзержинець». У Ворошиловграді з'явилася однойменна команда, що утворилась шляхом об'єднання «Металіста» та «Динамо». Вибір назви для новоствореної команди зумовлювався тим, що в той період на заводі випускався паровоз марки ФД (Фелікс Дзержинський). В іграх другої групи чемпіонату України «Дзержинець» посів третє місце.
1937 року «Дзержинець» здобув право виступати в першій групі чемпіонату УРСР, ставши чемпіоном другої групи, а також дійшов до 1/8 фіналу Кубку УРСР та 1/16 Кубку СРСР. В складі ворошиловградської команди виступали Гребенюк, Свідинський, Мазанов, Морозов, Красюк, Носко, Мовчан, Бровенко, Чернявський, Волощенко, Локотош, Ситніков, Євдокимов, Мирошніков, Іщенко. Граючим тренером був Кладько.
У 1938 році «Дзержинець» провів 11 матчів, 9 з яких виграв і 2 звів унічию, ставши чемпіоном УРСР та здобувши право виступати в групі «Б» чемпіонату СРСР.
Сезон 1939 року в дивізіоні Б «Дзержинець» завершив 16-м (з 23-х), набравши 19 очок, а в Кубку СРСР команда дійшла до 1/16 фіналу.
У 1940 році кількість команд у групі «Б» було зменшено до 14-ти — тому «Дзержинець» знову опинився в першій групі чемпіонату УРСР. Через пониження у класі ворошиловградці втратили кількох провідних гравців, серед яких Г. Мазанов, Н. Красюк та П. Юрченко. В 1940 році «Дзержинець» зайняв п'яте місце в чемпіонатізоря в 1940—1948 .
Післявоєнне відродження В 1944 році у Ворошиловграді створюється команда «Динамо», що складалася переважно з харківських футболістів, запрошених до міста керівником НКВС міста полковником Садовніковим. Першим післявоєнним турніром на території УРСР став Кубок республіки, в якому взяли участь 34 команди. «Динамо» в першому турі кубку перемогло «Трактор» з Харкова, у другому — «Сталь» з Костянтинівки. В третьому турі суперником ворошиловградської команди став харківський «Локомотив», який завдав луганцям найбільшої поразки за всю історію існування команди — 0:11. В 1945 році через незадовільний стан стадіонів міста «Динамо» зіграло всього три поєдинки. 1 червня в товариській грі у Ворошиловську динамівці здолали місцеву «Сталь» — 4:1, 14 жовтня на своєму полі поступилися команді Балтійського флоту. Єдиний офіційний поєдинок ворошиловградського «Динамо» відбувся у Дніпропетровську в рамках 1/32 розіграшу Кубку УРСР, де динамівці поступилися місцевій «Сталі» з рахунком 3:4.
В 1946 році ворошиловградське «Динамо» взяло учать в чемпіонаті УРСР, де в своїй підгрупі стало другим. За регламентом турніру команди, що зайняли другі місця в своїх підгрупах, мали провести турнір між собою. Ворошиловградська команда, програвши всі три поєдинки, опинилась на останньому четвертому місці. Ворошиловградський «Дзержинець» того року став першою командою Ворошиловградської області, що взяла участь в чемпіонаті УРСР серед юнацьких команд.
Протягом 1947–1948 років ворошиловградське «Динамо» грало в другій групі чемпіонату СРСР. В 1948 році команда виграла Кубок Центральної Ради спортивних товариств «Динамо».
В 1948 році за ініціативою обкому партії було заново створено команду «Трудові резерви», куди були запрошені найкращі футболісти Ворошиловградської області. В чемпіонаті СРСР сезону 1949 року у другій групі новостворена команда опинилася на три рядки вище динамівців, які зайняли останню 18 позицію.
В 1950 році більша частина гравців «Динамо» перейшла до «Трудових резервів», що дозволило команді виграти турнір у третій групі Чемпіонату УРСР та зайняти підсумкове друге місце за результатами фінального турніру у КиєвіЗоря в 1949—1950 . В сезоні 1951 року «Трудові резерви» знову виграли турнір у своїй підгрупі, але в фіналі були лише шостимиЗоря в 1951—1960 .
З 1952 року, відповідно до рішення керівництва міста Ворошиловград, у футбольних турнірах його мала представляти команда «Дзержинець». За підсумками сезону команда посіла шосте місце.
Протягом 1953–1956 років Ворошиловград у чемпіонатах УРСР представляла команда «Авангард», яка усі сезони завершувала в середині турнірної таблиці.
Клас «Б» Після чергової реорганізації чемпіонату СРСР право на участь в зональному турнірі класу «Б» здобула й команда «Трудові резерви». Ворошиловградська команда була фактично заново сформована з гравців футбольної школи молоді Ленінградського технікуму фізичної культури і спорту. В 1957 році до команди прийшли Віктор Трусов, Леонід Лампасов, Віктор Гурєєв, Анатолій Бєляєв, Геннадій Макаркін, Дмитро Костенко. 31 березня 1957 року на стадіоні ім. К. Ворошилова «Трудові резерви» зіграли з харківським «Авангардом». Матч закінчився нульовою нічиєю. За перше коло турніру в складі «Трудових резервів» на поле вийшов 31 футболіст, середній вік команди склав 20 років. В період літньої перерви команду очолив Олексій Водягін. За підсумками сезону з 22 очками «Трудові резерви» випередили кадіївський «Шахтар» та ставропольські «Трудові резерви» та посіли 16 місце.