Васи́ль Іва́нович Агіба́лов (21 квітня 1913, Велика Гнилуша — 18 лютого 2002, Харків) — український скульптор і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1939 року.

Біографія Народився року в селі Великій Гнилуші Павловського повіту Воронезької губернії Російської імперії (тепер Лозове Верхньомамонського району Воронезької області Росії). У 1932—1933 роках навчався на робітничому факультеті при Київському художньому інституті; у 1933—1942 роках — у Харківському художньому технікумі та Харківському художньому інституті у Леонори Блох, Макса Гельмана, Олександра Матвєєва. Дипломна робота — скульптура «Розвідник» (керівник Макс Гельман).

У 1944—1949 роках викладав у Луганському художньому училищі (серед учнів — скульптор Ілля Овчаренко). У 1949—1954 роках викладав у Харківському державному художньому інституті. Працював на Харківській скульптурній фабриці Художнього фонду Української РСР.

Жив у Харкові, в будинку на вулиці Культури, № 20, квартира № 5. Помер в Харкові 18 лютого 2002 року.

Творчість

Працював у галузі станкової і монументальної скульптури. Серед робіт: пам'ятники, монументи, меморіальні комплекси пам'ятник В. І. Леніну у Хрустальному (1944, бронза); пам'ятник радянським воїнам на братські могилі у Кадіївці (1946, бетон); пам'ятник радянським воїнам на братські могилі у Луганську (1947, бетон); пам'ятник В. І. Леніну у Луганську (1945—1949, бронза, граніт; співавтори Віктор Мухін, Василь Федченко); героям «Молодої гвардії» у Сорокиному (12 вересня 1954; бронза, граніт; співавтори Віктор Мухін, Василь Федченко, архітектор Олександр Сидоренко); монумент Вічної Слави у місті Дніпрі (1964—1967, нержавіюча сталь, граніт; співавтори — скульптор Михайло Овсянкін, архітектори Анатолій Максименко, Ерік Черкасов); пам'ятник В. І. Леніну в Коростишеві (1967); «монумент на честь проголошення Радянської влади в Україні» у Харкові (1975, співавтори — скульптори Яків Рик, Михайло Овсянкін, Сергій Світлорусов, архітектори Ігор Алфьоров, Анатолій Максименко, Ерік Черкасов); меморіальний комплекс Слави у Харкові (1977, у співавторстві); меморіальний комплекс Слави у Кропивницькому (1994, у співавторстві); пам'ятник знак «на честь 1000-ліття хрещення України-Русі» в Харкові (1998). скульптурні портрети молодогвардійців (композиція з п'яти фігур: Олег Кошовий, Уляна Громова, Сергій Тюленін, Любов Шевцова; 1950—1954, гіпс тонований, 251 Х 88 Х 87; у співавторстві з Віктором Мухіним та Василем Федченком; Національний художній музей України; модель пам'ятника встановленого у Сорокиному)Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, сторінка 69..; сталевара Д. П. Ткача (1957, гіпс); Володимира Леніна (1959, мармур; Національний художній музей України); двічі Героя Соціалістичної Праці шахтаря Івана Бридька (1959, погруддя, дерево; шахта імені Димитрова, Донецька область); Тараса Шевченка (Думи мої, думи) (1961, гіпс, глина); космонавта Юрія Гагаріна (1961); Володимира Леніна (1961, граніт); Героя Соціалістичної праці шахтаря Миколи Мамая (1963, граніт; шахта Червоноармійська, Донецька область); актора Михайла Щепкіна (1960-ті); селекціонера-генетика Василя Юр'єва (1965, дерево; встановлено в Харкові); Астронома Миколи Барабашова (встановлено в Харкові); підпільника, страченого гестапо, Олександра Зубарєва (встановлено в Харкові); партійного діяча Станіслава Косіора (встановлено в Харкові); головного конструктора танка Т-34 Михайла Кошкіна (встановлено в Київському танковому училищі); мовознавця Олександра Потебні (1985); співачки Оксани Петрусенко (1985); Учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок від 1942 року. Брав участь у численних художніх виставках у Києві та Москві, пересувних виставках радянського мистецтва у Болгарії, Румунії, Китаї (1950-ті), українського мистецтва у Польщі та Німеччині (1960-ті). Персональна виставка відбулася в місті Лозовій Харківської області у 1998 році.

Твори зберігаються у музеях Києва (Національний художній музей України), Харкова, Сорокиного, Луганська, Санкт-Петербурга (Державний Російський музей), Москви (Третьяковська галерея).

Відзнаки Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1956 року. Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (за 1977 рік; разом з Яковом Риком, Михайлом Овсянкіним, Сергієм Світлорусовим, Ігорем Алфьоровим, Еріком Черкасовим, Анатолієм Максименком за монумент у Харкові на честь проголошення радянської влади в Україні); Народний художник УРСР з 1978 року; орден «Знак Пошани».

Примітки

Література ; Агибалов, Василий Иванович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. Том 1. — Москва: Искусство, 1970. — С. 51; Агібалов Василь Іванович // ; Агібалов Василь Іванович // ; Агібалов Василь Іванович // ; Агібалов Василь Іванович // ; Агібалов Василь Іванович // ; Агібалов Василь Іванович // ; Путятін В. Д. Творчий здобуток В. І. Агібалова // Вісник Харківського художньо-промислового інституту. — Харків, 1999; Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — сторінка 16; ; Р. Михайлова. О. Школьна. Агібалов Василь Іванович // «Словник художників України. Біобібліографічний довідник». Книга 1 : А-В / (головний редактор Г. Скрипник); НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019. сторінка 31. ISBN 978-966-02-8960-4.