Природоохоро́нна терито́рія — територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами.
Природоохоронна територія, як визначається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) — територія або акваторія, призначена для захисту і підтримки біологічної різноманітності та природних і пов'язаних із ними культурних ресурсів, захист якої встановлюється законом або іншими засобами.
МСОП визначає шість категорій охоронних територій: I. Заповідник суворого режиму (Ia — природний заповідник, Ib — дика територія) — територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень.
II. Національний парк — охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму
III. Пам'ятка природи — охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи
IV. Заказник — територія для охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто з навмисним втручанням в екосистему
V. Охоронний рельєф — охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.
VI. Територія контрольованого природовикористання — охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми.
Міжнародні правила щодо природоохоронних територій беруть початок із 1972 року, коли була підписана Стокгольмська декларація Конференції ООН з питань довкілля. У ній постановлялося, що захист зразків усіх головних типів екосистем повинен бути фундаментальною вимогою національних програм охорони природи. З того часу охорона таких екосистем стала основним принципом створення біологічних заповідників, що отримали підтримку кількома міжнародними договорами та резолюціями ООН — зокрема Світовий природний протокол 1982 року, Декларація Ріо-де-Жанейро 1992, і Йоганнесбурзька декларація 2002. Загалом ефективні національні програми захисту основних типів екосистем розвинулися щодо сухопутних територій і в значно меншою мірою щодо морських і прісноводних біомів.
Українське законодавство, розкриваючи систему природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, в ст. 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», визначає: "Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України". Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст.546. Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1264-12#Text
Одним з об'єктів природоохонронних територій є природно-заповідний фонд України — ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України. .
До природно-заповідного фонду України належать:
а) природні території та об’єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
б) штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» Відомості Верховної Ради України/ 1992/ № 34, ст. 502. Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2456-12#Text
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає такі положення:
Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. ( ст. 6)
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" та набувають міжнародного статусу. (ст. 20)
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. (ст. 17)
Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. (ст. 23)
Забезпечення природоохоронної діяльності та дотримання правового режиму природоохоронних територій в Україні здійснюється на основі положнь ст. 16 та 50 Конституції Укравїни, а також прийнятих відповідно до таких положень Земельного кодексу, Водного кодексу, Лісового кодексу та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»,Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 41, ст.546. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, № 26, ст.277 - № 554-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 37, ст.277. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1264-12#Text Закону України «Про природно-заповідний фонд України». В розвиток даних положень в Україні прийнято новий Закон «Про державне регулювання сфери захисту рослин»Закон України від 7 грудня 2024 року № 4147-IX «Про державне регулювання сфери захисту рослин». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4147-20#Tex, Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, а також Закон України від 16 липня 2024 року № 3855-IX «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення».Закон України «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2024, № 47, ст. 269. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-20#Text
Природоохоронні території, як об’єкти природно-заповідного фонду використовуються та захищаються з урахуванням Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 34, ст.502. Із змінами, внесеними згідно із Законами України. Відповідно до даного Закону 1 січня 2022 року Президент України прийняв Указ № 2/2022, яким викладено рішення — «Створити на території Черкаського району Черкаської області національний природний парк "Холодний Яр".
Указом Президента України від 1 грудня 2008 року №1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об'єктів», з метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, постановлено створення національного природного парку "Орільський" в Дніпропетровській області.Указ Президента України від 1 грудня 2008 року №1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об'єктів». Офіційний вісник України від 12.12.2008 — 2008 р., № 92, стор. 36, стаття 3048, код акта 45067/2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129/2008#Text Але дани Украз залишається досі без реалізації.
Засадою соціальної правової держави, в цілому, та принципом екологічного і природоресурсного права має стати ідея природоцентризму – гуманістичної доктрини цивілізаційного існування людини в природі на основі пріоритету захисту природи та забезпечення екологічної безпеки, над економічними та іншими інтересами природокористування, допустимості використання природних ресурсів на основі висновків екологічної експертизи, з вжиттям ефективних заходів охорони природи та поліпшення її екологічного стану.Тертишник Володимир Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 4-те, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2026. С. 209-210. ISBN 978-617-566-965-5
Див. також Транскордонна природоохоронна територія Категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду України Природоохоронні території України Глобальна мережа геопарків Смарагдова мережа Європи Зміна клімату в Україні Національні природні парки України
Література Екологічне право / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) та ін. | Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. T14. Харків: Право, 2018. 776 с. ISBN 978-966-937-407-3 Екологічне право України. Спеціальна та Особлива частини: підручник / Краснова М.В., Краснова Ю.А. Київ: НУБіП України.2023. 278 с. ISBN 978-617-8102-99-9 Сталий розвиток довкілля: навчальний посібник / Маркіна Л.М., Трохименко Г.Г., Ушкац С.Ю., Жолобенко Н.Ю. Київ: «Олді+», 2025. 224 с. ISBN: 978-966-321-408-5
Посилання