Юліян (Юліа́н) Семенович Романчу́к (24 лютого 1842, с. Крилос, нині Івано-Франківський район — 22 квітня 1932, Львів) — довголітній політичний провідник галицьких українців, визначний громадський та культурно-освітній діяч (педагог, письменник, журналіст, видавець).

Член-засновник материнського товариства «Просвіта» (1868) та довголітній його голова (1896—1906), один із засновників НТШ (1873), «Рідної школи» (1881), Учительської Громади (другий голова, згодом почесний член).

Батько та дід художників Тита й Антіна Романчуків.

Біографія Народився 24 лютого 1842 року в селі Крилос (Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, Україна) в родині вчителя. Закінчив Львівський університет.

У 1863–1900 роках був гімназіальним учителем (класична філологія) у Львові, де мешкав до смерті. Спільно з О. Барвінським упорядкував і видав український фонетичний правопис.

Член-засновник материнського товариства «Просвіта» (1868) та довголітній його голова (1896—1906), один із засновників НТШ (1873), «Рідної школи» (1881), Учительської Громади (другий голова, згодом почесний член).

Засновник і видавець газети «Батьківщина» (1879), співзасновник і співробітник «Діла» (1880), місячника Ruthenische Revue (Ukrainische Rundschau) у Відні.

1884 року почав активізувати діяльність за реформування системи освіти задля збільшення шкіл з українською мовою навчання.

1883–1895 роки — посол до Галицького сейму (з 1889 року — голова Українського Сеймового Клубу («Руського клубу»), до виходу з нього 24 травня 1894 рокуГорак Я. Вахнянин Анатоль (Наталь) Климентович (Климович) // ).

1885 року — ініціатор і співзасновник Народної Ради. 1890 року став одним із творців так званої «нової ери», в опозиції до якої став 1894 року.

1891—1897 і 1901—1918 — посол до австрійського парламенту (1907—1910, 1916—1917 голова Української парламентарної репрезентації, з 1910 віце-президент парламенту).

1899 — співзасновник Національно-демократичної партії (до 1907 її голова).

Під час Першої світової війни — голова Українського Допомогового Комітету і Української Культурної Ради у Відні.

7 листопада 1916 — парламентські клуби націонал-демократичної і радикальної партій саморозпустилися, натомість утворили об'єднану парламентську організацію всіх українських послів Галичини; головою обрано Ю. Романчука, заступниками Лева Бачинського та Євгена Петрушевича, секретарем Лонгина Цегельського.

1918 року — делегат Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки.

10 листопада 1918 року — Ю. Романчук заприсягнув у Львові членів Державного Секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки.

По відданні 1923 року Радою Амбасадорів Антанти Галичини Польщі прийняв на площі перед Собором святого Юра від тисячних мас присягу на вірність українській державності.

Як сеньйор галицьких політичних і громадських діячів Романчук користувався загальною пошаною серед українського громадянства, мав великий вплив на розвиток політичного, громадського і культурно-освітнього життя. У 1900—1910 роках разом з Євгеном Олесницьким та Костем Левицьким був членом фактичного політичного проводу галицьких українців. У 1920-х роках очолював скликану для політичних консультацій «Раду Сеньйорів».

Помер 22 квітня 1932 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 69).

Літературна діяльність Редактор місячних книжечок і календарів «Просвіти», упорядник виданих 1879 року шкільних підручників (української читанки для народних і середніх шкіл), у які разом з Олександром Барвінським увів 1890 року фонетичний правопис, з 1899 — також у популярні видавництва «Просвіти». Підтримував активні зв'язки з українськими письменниками й громадськими діячами у центрі та на сході України. У 1903 репрезентував галичан на відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві.

Редактор збірника творів українських класиків під назвою «Руська письменність». Автор та укладач підручників «Читанка для низших кляс середніх шкіл» і «Руська читанка для четвертого класу народніх шкіл» (1879).

Видавець-редактор творів Тараса Шевченка в Галичині — «Поезії» (1902), «Твори» (I—II, 1907), «Кобзар» (1914), дослідник текстів Шевченкових поезій, автор літературно-критичних статей, ініціатор видання «Просвітою» бібліотеки українських класиків «Руська Письменність» і видавець-редактор 23 її томів у 1904—1920 роках.

Іван Франко та Юліан Романчук Львівська газета «Діло» опублікувала статтю Ю. Романчука «Смутна поява» після публікації в іншій львівській польськомовній газеті передмови Івана Франка до свого твору. У відповідь поет написав вірш «Сідоглавому».

Вшанування На пошану Юліана Романчука у Львові в місцевості Личаків названо вулицю.

Примітки

Джерела та література

Меленчук О. Шевченкові ідеї в житті і творчості Юліана Романчука / О. Меленчук // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. — 2018. — № 33. — Т.1. — Одеса: Міжнародний гуманітарний університет, 2018. — С. 48—51. Меленчук О. Юліан Романчук — видавець і дослідник творів Т. Шевченка // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / [редактори-упорядники В. Ільницький, А. Душний, І. Зимомря]. — Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2018. — Вип. 20. Том 2. — С. 77–83.

О. І. Пилипишин Виборчі кампанії до віденського парламенту у Східній Галичині (1895—1910 рр.): пропозиції Ю. Романчука // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2013. — Вип. XXXVII. — С. 60—65.

Чорновол І. П. Романчук Юліян //

Посилання