Стереоскопічний ефект (англ. effect stereoscopic нім. Stereoeffekt m) — відчуття людським зором глибини видимого простору, тобто, здатність оцінювати відстані до предметів.
Стереоскопічний ефект можливий завдяки бінокулярному зору: праве і ліве око дивляться з різних точок, і, відповідно, дають дещо різні зображення (явище паралаксу).
Стереоскопічний ефект робить можливим розглядання стереозображень
Гострота неозброєного стереоскопічного зору для тренованого спостерігача досягає 10" (або й менше), тобто, об'ємне сприйняття можливе для об'єктів на такій відстані, при якій кут між променями зору з правого та лівого ока не менший за 10". Це в 6 разів перевищує граничний кут роздільної здатності ока (60"). Максимальна відстань для стереоскопічного сприйняття — приблизно 1,3 км. Для її збільшення застосовують бінокулярні зорові труби, що мають значно більшу відстань між зіницями входу (базу) і тому здатні підсилювати стереоскопічний ефект (у стільки ж разів, у скільки ця база більша за відстань між очима).
Бінокулярна диспаратність Коли людина фіксує погляд на певній точці, очі повертаються так, щоб її зображення потрапило на центральні ділянки обох сітківок. Через відстань між очима (близько 6,5 см) інші точки сцени проєктуються на сітківки під дещо різними кутами. Цю відмінність положення відповідних зображень називають бінокулярною диспаратністю (або бінокулярною невідповідністю).
Точки, зображення яких потрапляють на відповідні ділянки двох сітківок, мають нульову диспаратність; їхній геометричний локус називають . Для об'єкта, розташованого ближче від точки фіксації, виникає перехресна диспаратність, а для дальшого — паралельна. Крім горизонтальної, існує й вертикальна диспаратність, пов'язана з вертикальним неузгодженням зображень обох очей; вона теж здатна впливати на сприйняття глибини, хоча головною геометричною ознакою стереоскопічного ефекту лишається горизонтальна диспаратність (докладніше про види диспаратності — у статті Бінокулярна невідповідність).
У 1838 році Чарльз Вітстон показав, що два зображення, які відрізняються лише горизонтальною диспаратністю (наприклад, дві вертикальні лінії), викликають відчуття відносної глибини. Щоб виключити двовимірну перспективу як причину цього відчуття, він використав пару плоских рисунків з вертикальними лініями (лінійну стереограму) і винайшов дзеркальний стереоскоп для їх роздільного подання лівому й правому оку.
Сприйняття глибини за диспаратністю За дослідженнями Огла (Ogle, 1950), за малих диспаратностей величина сприйманої глибини зростає приблизно лінійно з диспаратністю; за більших диспаратностей вона знову зменшується, а за ще більших відчуття глибини зникає повністю — об'єкт сприймається на відстані гороптера.
Якщо спостерігачеві дозволяли переводити погляд між ближчою і дальшою точками (тобто змінювати конвергенцію очей), сприйняття глибини виявлялося можливим у значно ширшому діапазоні відстаней.
За дослідженнями Огла та інших, диспаратність дає чітке відчуття різниці глибини лише у вузькій ділянці простору навколо гороптера; за її межами зображення можуть переставати зливатися в одне й сприйматися подвійними.
Див. також
Стереобачення Стереофотограмметрія Стереографічна проєкція
Примітки
Література
Посилання Middlebury Stereo Vision Page