«Imperial» (Імперіал, вимовляється як Імпіріел, з англ. — імперський) — самостійний підрозділ в складі Chrysler з 1955 по 1975, а також з 1981 по 1983 роки. Крім того, марка автомобілів, які вироблялись цим підрозділом. Був виведений в окремий підрозділ для конкуренції з фірмами Каділлак і Лінкольн .
Всі автомобілі «Імпіріел» були моделями преміум-класу, дорогими, престижними й чудово укомплектованими.
До заснування незалежної марки Imperial, з 1926 по 1954, а також з 1990 по 1993 роки існувала модель автомобіля вищого класу Chrysler Imperial.
1955–1956 Для 1955 модельного року, Імпіріел був запущений і зареєстрований як окрема марка від бренду Крайслер. Це був продукт нового підрозділу Imperial корпорації Chrysler, означаючи те, що Imperial буде маркою і підрозділом як таким, і не носитиме імені Крайслера. Крайслер представив стиль Forward Look Вірджила Екснера (Virgil Exner), який визначав вигляд Імпіріела (і вигляд машин з інших чотирьох підрозділів Крайслера) з 1955 по 1963 рр.
Моделі 1955 року, як кажуть, були надихані власними показовими моделями Екснера 1952 року Chrysler Imperial Parade Phaeton (які самі були пізніше перероблені ззовні, щоб відповідати Імпіріелам 1955-56 років). Платформу і кузов ділили з великими Крайслерами того року, але Імпіріел мав колісну базу, яка була на 4.0 дюйми (102 мм) довшою, забезпечуючи йому більше місця для ніг на задньому сидінні, мав широко-розставлену розділену сітчасту решітку радіатора, ту саму, яка була й на Chrysler 300 «executive hot rod», і мав окремо-стоячі задні ліхтарі у вигляді стрілецького прицілу, встановлені на задніх крилах, які були ідентичні тим самим, що й на Екснеровому Chrysler K-310 concept car 1951 року. Задні ліхтарі у вигляді стрілецького прицілу також були відомими як «фільтри для горобців», названі в честь приладу, який тримав птахів подалі від реактивних двигунів. Такі ліхтарі були відокремлені від крил, були обведені кільцем і стали звичними на Imperial по 1962 рік. Моделі включали двох-дверне Ньюпорт хардтоп купе (збудовано 3,418 машин) і чотирьох-дверний седан (7,840 машин). Двигун V8 був крайслерівським Hemi V8 першого покоління з об'ємом в 331 куб. дюйм (5.4 л) і розвиваючою 250 гальмівною потужністю (186 кВт). Підсилювачі гальм і керма були стандартом. Трансмісія була 2-ступеневою автоматичною PowerFlite. Однією головною опцією на Імпіріелах 1955 і 1956 років був кондиціонер повітря, вартістю $535. Виробництво склало 11,430 автомобілів, більше, ніж двічі за цифру 1954 року, але далеко низько від Лінкольна й Каділлака.
Моделі 1956 року були подібними до попередніх, але мали менші хвостові плавники, більший об'єм двигуна 354 куб. дюймів (5.8 л) з 280 гальмівною потужністю (209 кВт) і чотирьох-дверний Саутгемптонський хардтоп седан був доданий до ряду. Було випущено 10,268 автомобілів. З колісною базою в 133.0 дюйми (3,378 мм), довшою, ніж у моделі попереднього року на 3.0 дюйми (76 мм), вони мали найдовшу колісну базу зі всіх Imperial. Це також сприяло збільшенню загальної довжини до 229.6 дюймів (5,832 мм), роблячи їх найдовшими базовими автомобілями Америки після Другої світової війни до пришестя Імпіріелів ери фюзеляжного виду. Трансмісія була замінена: замість 2-ступеневої PowerFlite почали встановлювати нову 3-ступеневу TorqueFlite A488.
28 квітня 1955 року, Крайслер і Філко оголосили про розробку і виробництво першого в світі повністю транзисторного автомобільного радіоприймачаWall Street Journal, «Chrysler Promises Car Radio With Transistors Instead of Tubes in '56», April 28th 1955, page 1. Повністю транзисторний автомобільний радіоприймач Mopar моделі 914HR, розроблений і виготовлений Крайслером і Філко, був «опцією» за $150.00 на Імпіріелах 1956 року. Philco була компанією, яка виготовляла повністю транзисторні автомобільні радіоприймачі Mopar моделі 914HR, починаючи з осені 1955 на своєму заводі в Сандаскі, Огайо, для корпорації КрайслерWalter P. Chrysler Museum, http://www.chryslergroupllc.com/company/Heritage/Pages/Chrysler-Heritage-1950.aspx .
1957–1959 Перший у світі автомобіль, на якому була встановлена система круїз-контролю, яка й по сьогодні активно використовується, як у звичайних, так і в елітних автомобілях.
1957 модельний рік базувався ще більшою мірою на стилі «Forward Look» Екснера (також використовувався на інших повно-розмірних Крайслерах того ж періоду). Він включав складнішу передню частину (подібну до Каділлаків того періоду) з маркованою решіткою і чотирма фарами (окрім них, цього ж року паралельно випускались автомобілі з двома фарами), високі хвостові плавники, і фірмові задні ліхтарі у вигляді стрілецького прицілу. Вперше на американському автомобілі були використані гнуті бокові вікна. Двигун Hemi був доступним протягом перших двох років, і був розширеним до 392 куб. дюймів (6.4 л). Електропривід сидінь і подвійний вихлоп були стандартом для всієї лінійки. Кабріолет був вперше доступним на Imperial в серії Crown середнього класу. Продажам допоміг стиль Екснера «попереду від конкурентів», і 1957 став для Імпіріела найкращим продаваним роком зі всіх. Було виготовлено 37,593 автомобілі, але Каділлак, на відміну, продав більше 120,000 машин в 1957 році. Якість контролю також значно знизилась, як наслідок другої повної переробки за два роки.
Починаючи з 1957 року, Імпіріели були доступні в трьох рівнях оздоблення: стандартний Імпіріел (також відомий як Imperial Custom), Imperial Crown, і новий, супер-люкс Imperial LeBaron (не плутати з пізнішим, дешевшим Крайслером LeBaron). Стиль протягом кінця 1950-х і початку 1960-х продовжує ставати «довшим, нижчим, ширшим», з додаванням на машину кількох найбільших плавників. «FliteSweep Deck Lid», декоративне штампування для запасної шини на кришці багажника, була опцією з 1957 і аж до 1961 і знову в 1963 році (у зв'язку з попитом). Це ділили з тогочасними Мопарами, включаючи Valiant. Любов Екснера до цієї особливості знов продовжила тенденції концепт-карів початку 50-х, наприклад Chrysler D'Elegance 1953 року.
Стильові зміни 1958 року обмежились лише передньою решіткою і бампером. Чотири фари стали стандартом. Імпіріелу 1958 року приписують введення круїз-контролю, який називався «автопілот», і був доступним на Імпіріелі, Chrysler New Yorker і моделях Windsor . Центральний замок дверей був ще однією новою опцією. Продажі знизилися до 16,133 машини в рік рецесії. Дилери були засмучені з покупцями, посилаючись на автомобілі як «Крайслер Імпіріел», який загальмував продажі як Крайслер, і не було такого престижу, який мали Каділлак чи Лінкольн. Це не допомогло тому, що Імпіріелів продовжили продавати в дилерів Крайслера, замість автономних дилерів, хоча воно дійсно мало окремий дилерський знак Імпіріела.
Виробництво було перенесене зі складального заводу на Джефферсон авеню в Детройті на ексклюзивний комплекс на Воррен авеню в Дірборні. Інше, ніж нова зубаста решітка і змінене бокове оздоблення, з погляду зовнішнього дизайну, мало змінили 1959 модельний рік. Новою опцією був дах типу «Silvercrest», який включав передок з нержавіючої сталі із заднім балдахіном, який можна було замовити або в будь-якому з базових кольорів автомобіля, або у версії ландо, яка мала чорний шкіряний балдахін. Іншою новою опцією були поворотні передні сидіння, які були частиною електричного переднього сидіння, яке фіксувалось в шістьох положеннях. Активується ручкою вручну на моделях цього року; для 1960 і 1961 років сидіння автоматично оберталось, коли передні двері відчинялись, активувалось за допомогою кабелю. Двигун Hemihead був замінений менш дорогим з 413 куб. дюймами (6.8 л) двигуном Wedgehead, який все-таки мав більше кінських сил і важив на 101 фунт менше, покращуючи відношення потужності до ваги. Було виготовлено 17,710 Імпіріелів цього модельного року, більше за Лінкольна.
1960–1963 Остання, і найбільш екстравагантна, робота Вірджила Екснера на посту шеф-стиліста «Крайслера». Характерною деталлю дизайну були окремо стоячі, як на автомобілях 1930-х років, фари. Цей елемент стилю був унікальним для «Імпіріелів» цих років і не викликав ніякого наслідування.
Модель 1961 року все ще мала великі хвостові плавники і виглядала в цілому як автомобіль попереднього десятиліття. В 1962 році підвищені над поясною лінією плавники прибрали, замінивши на невеликі плоскі, з розміщеними на їхніх ребрах окремими стоп-сигналами в обтічниках, як на моделі 1955 року. В 1963 році стоп-сигнали зникли, залишивши два скромні плавники з плоским верхом.
Хромовані ободки арок і молдинг порогу тепер входили в стандартний набір оздоблення моделі LeBaron, тоді як на двох інших моделях Custom і Crown це була опція. Це тривало до самого кінця виготовлення автомобілів даного бренду. Ще одним нововведенням на моделях 1960-63 років було квадратне кермо, яке ставили для того, щоб було зручніше для ніг водія і кращого огляду на вітрове скло. Однак новинку слабо оцінили і в 1964 році вона зникла.
Моделі 1960-63 років оснащались 6,8-літровим двигуном Wedgehead V8, успадкованим від моделей попереднього модельного року.
Трансмісія до 1961 року включно була 3-ступенева автоматична TorqueFlite A488, а з 1962 року ставилась 3-ступенева TorqueFlite A727.
Імпіріел 1960 року запозичив сильно дутий стиль, який включав передню панель з ширяючим бампером, зяючою сітчастою решіткою радіатора, величезним хромованим орлом і прикритими капюшонами чотирма фарами, а також високі хвостові плавники. Високі плавники мали кулеподібні задні ліхтарі на вершині плавника, з хромованим кільцем навколо. Решітка радіатора і передній бампер моделі 1960 року містили великі шматки тяжкого хрому, і «борознисті брови» крил над подвійними наборами передніх фар надавали автомобілю громіздкого вигляду. Панель приладів мала дві великі круглі шкали спідометра та інших показників, об'єднаних в один блок. Спільно з більшістю іншої продукції Крайслера 1960 року, Імпіріел отримав нове сидіння типу «High-Tower» (висока вежа), спинка якого була окремо виділеною і піднятою над рештою частини переднього сидіння задля збільшення комфорту водія і підтримки плечей. Це триватиме до 1962 модельного року включно. Також в 1960 році Імпіріел повернув колеса з 15 дюймами в діаметрі з 14, які були стандартом з 1957 року. Імпіріели LeBaron тепер мали характерне менше «формальне заднє скло» задля більшого простору на задньому сидінні. Продажі збільшились до 17,719 машин. Імпіріел знову виявився довшим за Лінкольна, але більше ніколи не робив це знов. В той час як решта автомобілів лінійки Крайслера пристосувалась до цільної конструкції, Імпіріел зберігав свій кузов на рамній конструкції.
Модель 1961 року принесла повністю новий передок з окремо-стоячими фарами на коротких ніжках у нішах передніх крил (класичне повернення, вподобане Вірджилом Екснером), і найбільші задні плавники за весь час, на яких задні ліхтарі були зняті з верхнього краю і переміщені вниз, в кутову частину, і мали вигляд реактивних турбін . Всередині Імпіріел отримав покращене планування панелі з вертикально розташованим прямокутним блоком показників, зліва від якої розташовувався кнопковий селектор автоматичної коробки передач, а справа — клімат-контроль. Форма чотирьох-дверного седана зі стійками була скасована аж до 1967 модельного року. Окрім того, лише моделям 1961 року був властивий хрест на декоративній штамповці "під запасне колесо" на кришці багажника . Зі скороченням Лінкольна до 227.1 дюймів (який пізніше подовжився до 227.8 дюймів у 1963 році), Імпіріел знову став найдовшим базовим седаном, виготовленим в Америці аж до 1966 року. Продажі впали до 12,258 машин через незвичайний стиль моделі й продовжений поганий контроль якості збирання.