Руста́м Шонійо́зович Хамра́єв (рос. Рустам Шаниязович Хамраев) (29 листопада 1975, Луцьк, УРСР — 17 червня 2014, Металіст, Луганська область, Україна) — український військовий, доброволець — військовослужбовець 24-го штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України, Герой російсько-української війни. Легендарний воїн. Легендарний захисник України. Символ Українського Добровольця. Символ Захисника України. Перший воїн-доброволець, який загинув в російсько-українській війні. Автор фрази «Стояти на смерть! Україна понад усе!», яка стала сакральною для України, символом боротьби за незалежність України особливо у контексті російсько-української війни. Громадський діяч. Волонтер. Почесний громадянин міста Луцька, Почесний громадянин Волинської області. Герой України і Народний Герой України.

Життєпис За національністю узбек, громадянин України. Його батько — узбек, мати — українка. Внук по батьківській лінії ветерана Другої світової війни, учасника битви за Москву (оборонного і наступального етапів битви) та битв за визволення Європи від нацизму, який молодим хлопцем залишився без ноги на війні та з осколками в тілі на все життя кавалера багатьох бойових орденів Хамраєва Турнійоза (Хамраев Турниез).

В 1993—1994 роках служив у Прикордонних військах, в 1995 році — у Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року.

Революція Гідності. Євромайдан Один із найактивніших учасників Революції Гідності, захисник Євромайдану. На київському Євромайдані був з самого початку — з кінця листопада 2013 року. Вступив до Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», після того як «беркутівці» розбили цю сотню, і в ній майже нікого не залишилось — перейшов у 38-у сотню («Залізна сотня»). В лютому під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами, зазнав контузії. Незважаючи на поранення, у бою був до кінця, не залишив ні барикади, ні своїх побратимів.

Першу медичну допомогу отримав в Києві, згодом — у Луцьку. Доля дала йому ще один шанс, але... ненадовго.

Анексія Криму Не пролікувавшись до кінця і не пройшовши повної реабілітації, на початку березня 2014 року знову повернувся на Майдан. В Києві був волонтером в «МедАвтоМайдані Об'єднаному» («МАМО»), допомагав постраждалим на Майдані і сім'ям загиблих, жив в наметовому містечку. Фінансово і матеріально підтримував Євромайдан. Після кривавих подій, у Києві пройшов курси тактичної медицини та курси за програмою Медицина катастроф. Коли розпочалася збройна агресія Росії проти України, Рустам поїхав прямо з Майдану добровольцем на війну на Схід, не повідомивши про це родину. Він не бажав зайвий раз хвилювати ні матір з батьком, ні сина, ні рідну сестру Ріту. Не хотів завдавати душевного страждання людям, яких любив понад усе. Ім'я луцького захисника Рустама Хамраєва без сумніву увійшло в історію України.

Коли Крим анексували, для нього це було ще одним ударом після загибелі побратимів на Майдані. Тоді й сказав мамі, обійнявши її: «Мамо, ти знаєш мене, якщо треба буде, я голову за Україну покладу. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну», — заспокоював нас, коли здали Крим. Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Вийняв із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — все!» і вийшов. Більше ми його не бачили.

Перед останнім від'їздом на Майдан Рустам залишив одну дорогу йому річ своєму армійському товаришу на збереження і сказав: «Якщо не повернуся, віддаси моєму синові Алішеру у день його народження, коли йому буде 18 років. Передаси йому це і скажеш, що це від мене і привітаєш». Потім подзвонив своєму товаришу зі Сходу, казав: «Андрюша! Знай, ми живими звідсіля не повернемося!». І ще раз нагадав йому про ту річ, що йому залишив для свого синочка.

Російсько-українська війна (з 2014). Війна на сході України

Військовослужбовець 24-го штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України. Старший навідник гранатометного відділення штурмової роти. Легендарний воїн. Легендарний захисник України.

Герой російсько-української війни. Символ Українського Добровольця. Символ Захисника України.

Перший воїн-доброволець, який загинув в російсько-українській війні.

Автор фрази «Стояти на смерть! Україна понад усе!», яка стала сакральною для України, символом боротьби за незалежність України особливо у контексті російсько-української війни. Цей вислів став особливо популярним після загибелі Рустама Хамраєва, який вигукнув його перед смертю в бою з російськими окупантами.

Брав участь у боях за міста Щастя — наступальна операція по звільненню Щастя від бойовиків ЛНР, у звільненні Веселої Гори, а також в боях за звільнення селища Металіст.

Рустам Хамраєв героїчно загинув 17 червня 2014 року в бою в селищі Металіст під Луганськом. Ім'я Рустама Хамраєва, Героя Майдану, Героя АТО, назавжди увійшло в історію України. Він — гордість Української Армії.

Рустам Хамраєв і після смерті служить Україні, тільки тепер на інформаційному фронті: д/ф «Воїни миру Рустам Хамраєв», д/ф «Заміновані вірністю» та численні зворушливі до сліз публікації в українських ЗМІ про безмежну вірність і відданість Рустама Хамраєва Україні та українському народу.

Ще у 2014 році український народ назвав Рустама Хамраєва Воїном миру (документальний фільм «Воїни миру Рустам Хамраєв», 2015).

«Душа — для Бога, а тіло моє — для народу України» — це слова Рустама Хамраєва (д/фільми «Воїни миру Рустам Хамраєв» і «Заміновані вірністю»), а його останні слова «Стояти на смерть! Україна понад усе!» зараз актуальні як ніколи і будуть актуальними завжди. Вони у свій час сильно мотивували українських військових та й тепер мотивують їх, стимулюють громадян України ставати на захист своєї країни від російського агресора.

Обставини загибелі Міністерство оборони України офіційний веб сайт 17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити Металіст від окупантів (Металіст — це, фактично, Луганськ, околиця його). Ранком того самого дня потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від окупантів і звільнити наших бійців.

Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів з важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам вирішив утримувати займану позицію і прикрити відхід своєї групи вогнем. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу вогнем, стримував натиск противника, самотужки утримував займану позицію, але сили були занадто нерівні: у терористів були танки, БМП, БТР і важке стрілецьке озброєння, в українських воїнів — автомати і кулемети. Під шквальним вогнем противника, солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців вогнем, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце й вийти з оточення. Забезпечуючи відхід групи, Рустам Хамраєв героїчно загинув. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу — смерть була миттєвою. Він врятував загін ціною свого життя. І смерть свою він зустрів у бою достойно, як Герой, прийнявши основний удар на себе. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 року (про це він завжди пам'ятав і дуже пишався тим, що давав присягу на вірність Україні).

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат „АКС-74“, 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!».

Доля розпорядилась так, що Рустам пішов у свій останній бій під звуки Гімну України. Він був встановлений в його телефоні замість сигналу вхідних дзвінків. Рустам встановив його 22 січня 2014 року, в той день, коли на Майдані снайпери вбили його побратимів. Це була і пам'ять про побратимів, і нагадування, що боротьба триває. І Гімн України лунав йому перед останнім його боєм, під час бою, в останні хвилини життя, пролунав неодноразово і над бездиханним тілом Рустама у полі бою, адже у той час, у день загибелі, 17 червня 2014 року, мама, тато, сестра постійно телефонували Рустаму. Це була остання пісня, остання мелодія, яку Рустам почув перед смертю. Він загинув під звуки Гімну України. Не кожному дана честь загинути за свою Батьківщину під мелодію Гімну своєї держави. Рустам Хамраєв — Людина, яка в найсвятішу мить чула Гімн своєї держави — і не відступила. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, тільки через дві доби його забрали українські бійці.

За три дні до своєї загибелі Рустам Хамраєв завантажив останню мелодію — пісню на свій телефон, Духовний Гімн України «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!» («Молитва за Україну»).

Останніми словами Рустама до батька по телефону за 2 години до своєї загибелі були: «Мені пора, я вас всіх люблю!».

Про смерть Рустама повідомляло також керівництво України:

Пізніше було встановлено, що в бою загинуло не четверо бійців, а троє: солдат Рустам Хамраєв, молодший сержант Андрій Колесник і Сергій Рябуха. Четвертий боєць, Микола Чепіга, потрапив до полону терористів і через 10 днів його зарізав ножем «кадировець».

У Рустама Хамраєва залишились батьки, молодша сестра Ріта та 12-річний син Алішер.

У зв'язку з трагічною загибеллю військовослужбовця Рустама Хамраєва в бою під час антитерористичної операції на сході України (АТО), у Луцьку та області оголосили триденний траур. 18, 19, 20 червня на знак скорботи за загиблим воїном були приспущені Державні Прапори України з чорною стрічкою на адміністративних будинках міських рад в області, облдержадміністрації, обласної ради, комунальних підприємств та закладів, державних підприємств, установ, організацій на території області. Було заборонено проведення розважально-концертних заходів на території області. Заборонено звучання розважальної музики на ринках, у закладах торгівлі та ресторанного господарства, в громадському транспорті.

Церемонія прощання з Рустамом відбулася 20 червня на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» та на Театральному майдані Луцька.

Останки Рустама Хамраєва поховані з воїнськими почестями на Алеї почесних поховань Головного кладовища міста Луцька. Через деякий час, вже після похорону Рустама, на місці бою була знайдена його голова і там же захоронена. На даний час ця територія не контролюється Україною. Рустам Хамраєв поклав голову за Україну у прямому сенсі цих слів, у найвищому, найсвятішому значенні цих слів.

Пам'ять

Нагороди та вшанування Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Звання Народний Герой України з удостоєнням Ордена Народний Герой України (Указ № 34 від 21 серпня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Орден «За мужність» III ст. (8 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Медаль «За жертовність і любов до України» (7 травня 2015, посмертно). Перший доброволець, який нагороджений найвищою нагородою Православної Церкви України — за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові