Автор першої історії Стародавнього Єгипту, Манефон, запропонував хронологічний поділ історії країни, що охоплює період правління 30 династій. У сучасну епоху в цю хронологію був внесений ряд уточнень. Нижче наводиться періодизація староєгипетської історії, запропонована в колективній монографії «Історія Стародавнього Сходу». Ч.2. Передня Азія та Єгипет (М.,1988):

Раннє царство (I—II династії) — 3120 — 2778 рр. до н. е. Стародавнє царство (III—VI династії) — 2778 — 2263 рр. до н. е. Перший перехідний період (VII—X династії) — 2263 — 2070 рр. до н. е. Середнє царство (XI і XII династії) — 2160 — 1785 рр. до н. е. Другий перехідний період (XIII—XVII династії) — 1785 — 1580 рр. до н. е. Нове царство (XVIII—XX династії) — 1580 — 1075 рр. до н. е. Третій перехідний період — (XXI—XXVI династії) 1075 — 656 рр. до н. е. Пізнє царство (XXVII—XXX династії) — 656 — 332 рр. до н. е., до завоювання Олександром Великим.

Наведені дати слід розглядати як приблизні, причому точніші пізніші з них, тоді як найраніші можуть мати похибку в межах кількох століть.

Раннє царство

Дані про Раннє царство базуються на нечисленних пам'ятках і декількох предметах, що містять написи з іменами царів. Докладних відомостей про перші дві династії не збереглося. Колосальні гробниці царів в Накаді, Абидосі і Саккарі, а також обширні могильники в Хелуані, на схід від Нілу, навпроти Мемфіса, свідчать про те, що будівлі зводилися переважно з глиняних блоків і дерева з обмеженим застосуванням каменю для спорудження стін і підлоги і для виготовлення культових табличок. Камінь використовувався для виготовлення прикрас, предметів побуту, посудин різноманітних типів, часто вишукано прикрашених, і нечисленних статуй.

Важливою рисою було зміцнення в умах єдності всієї країни, відмова від розгляду Нижнього Єгипту як завойованої території. Активно велася зовнішня політика: основними партнерами Єгипту були багаті деревом Фінікія і Сирія, країни Синайського півострова, які торгували мідною рудою, також освоюються шляхи Аравійської та Лівійської пустель. Фараонами I династії ведуться війни з азійськими сусідами.

Близько сер. XXIX ст. до н. е. цар Семхію змінив ім'я на «Періїбсен», тим самим ототожнивши себе з міфологічним ворогом бога Хора і переніс столицю в Абідос. Нижній Єгипет після цього відокремився і залишився під владою II династії, що, як і раніше шанувала Хора. Єдність Єгипту була відновлена останнім з династії — фараоном Хасехемуї, який завоював Нижній Єгипет, і об'єднана держава увійшла в новий період свого розвитку.

Давнє царство

Початок епохи Стародавнього царства пов'язують зі сходженням на трон бл. 2780 до н. е. першого фараона III династії Джосера. Вона ознаменувалася надзвичайно швидким розвитком архітектури. В цей період творив відомий зодчий Імхотеп, з ім'ям якого пов'язано спорудження в Саккарі першої гігантської ступінчастої піраміди. Вона оточена кам'яною стіною, всередині якої знаходиться обширний заупокійний комплекс — найдавніші зведені людиною кам'яні споруди.

Півтора століття розділяють піраміди Джосера і Хеопса (Хуфу). В історії Стародавнього Єгипту це був період стабільності, благоденства і могутності. Нововведення в архітектурі тривали, і їх кульмінацією стала Велика піраміда, побудована в Гізі бл. 2560 до н. е., що призначалася для поховання фараона Хеопса. Ця піраміда — найбільша архітектурна споруда Стародавнього світу (висота 147 м, а весь комплекс займає простір в 5,3 га; колосальні вапнякові та гранітні блоки, з яких побудована піраміда, іноді досягають у довжину 6 м, щільно підігнані один до одного). Поступаються їй піраміди наступників Хеопса: Хефрена (Хафра) — 143 м і Мікерина (Менкаура) — 66 м.

Члени царської сім'ї та знатні вельможі мали власні усипальниці, розташовані рядами близько пірамід правителів Стародавнього царства. В оздобленні цих гробниць досягла розквіту рельєфна скульптура, що вперше з'явилася ще в додинастичний Єгипет. В мастабах часто встановлювали статуї покійних.

На початку правління VI династії для фараона Уніса при спорудженні його піраміди було запроваджено нововведення: на її внутрішніх стінах були вирізані численні ієрогліфічні написи, відомі під назвою Текстів пірамід. Вони складалися протягом кількох століть і містять ритуальні тексти, пов'язані з похованням фараона, а також з продовженням його царювання і могутності в потойбічному світі. Ці тексти являють безцінне джерело відомостей про релігію Стародавнього Єгипту. Їх копії містяться на пірамідах наступних правителів VI династії, а також — з додаваннями, роз'ясненнями, змінами і спотвореннями — в гробницях приватних осіб протягом всього династичного періоду.

Через бідність джерел конкретні відомості про соціальну структуру епохи Стародавнього царства нечисленні. Можливо, аж до IV династії фараон був головним, якщо не єдиним землевласником. Вищі придворні посади зазвичай займали члени сім'ї фараона. Для управління потрібно безліч сановників і писарів, що призвело до формування неймовірно численного і складно влаштованого державного апарату. Найбільш важливі посади стали практично спадковими, але протягом довгого часу залишалися під жорстким царським контролем. Деякі посадові особи, що не належали до родичів фараона, носили титул «син царя» суто завдяки своїм державним функціям.

Фараони VI династії будували численні храми як у Верхньому, так і Нижньому Єгипті. Крім того, Пепі I (бл. 2400 — 2375 до н. е.) організував військові походи на Синайський півострів, в Палестину і Нубію. Його син Пепі II (2287 — 2193 до н. е.) Також організував похід вглиб Нубії і направив торговельні місії в країну Пунт (в районі суч. Сомалі). Надмірна централізація влади і податковий гніт, що придавив землеробів, викликали бунтівні настрої серед знаті і загальне невдоволення населення. Правителі провінцій, що колись були вірними підданими фараона, стали проявляти значну самостійність. Вони перестали будувати свої усипальниці по сусідству з пірамідами фараонів і воліли знаходити упокоєння в гробницях, вирубаних в скелях поблизу власних резиденцій.

Перший перехідний період

Після 500-річного періоду величі Давнє царство розпалося. Згідно Манефона, VII династія включала 70 правителів Мемфісу, які царювали в цілому всього 70 днів. Однак кілька царів IX і X династій, що мали резиденцію в Гераклеополі (за 90 км на південь від Мемфіса), почасти відновили порядок і стабільність. Один з них — Хеті IV — вигнав азійських завойовників, які захопили значну частину дельти Ніла, і відновив торговельні відносини з Сирією. Однак його влада на півдні поширювалася лише до Середнього Єгипту. Гераклеопольські правителі були зайняті війнами з іншими правителями Середнього і Верхнього Єгипту, а Хеті IV у своїх спробах здолати повсталих фіванських володарів, що заснували XI династію, правління якої знаменує початок епохи Середнього царства, заручився підтримкою номарха (правителя нома) з Сіута.

Час занепаду (Перший перехідний період) виявився благотворним для творчості — при гераклеопольських правителях найвищого розквіту досягла класична давньоєгипетська література. «Повчання царю Мерикара» — послання фараона Хеті III своєму синові, що містить практичні рекомендації правителю по наближенню вельмож і відданих вихідців з народу — було створено в цей період. Описи лих того часу можна знайти в «Пророцтві Ноферреху» і «Вислові Іпувера» (яке також може належати до Другого перехідного періоду), в якому йдеться про різку зміну клімату та зниження урожаїв, а також про розгубленість людей, які не розуміють, як створена богами держава може прийти до такого занепаду.

Середнє царство

Коли останні гераклеопольскі царі зіткнулися з фіванськими номархами, вони виявили, що останні вступили в союз з правителями сусіднього з Фівами Копта. Богом фіванців був Монту, який шанувався в таких релігійних центрах цієї провінції, як Гермонтіс і Тод. Верховним богом Копта був Мін, найдавніше єгипетське антропоморфне божество, культ якого злився з шануванням Амона в Гермополі — місті, розташованому на півдорозі між Фівами і дельтою. Храмовий комплекс фіванців був перенесений в Карнак. Царі XI династії, що носили імена Інтеф (Антеф) і Ментухотеп, віддавали перевагу богу Монту, а верховним богом правителів XII династії, що носили імена Аменемхет і Сенусерт, став Амон. За фараонів цих двох династій Фіви перетворилися на визнану релігійну столицю Середнього царства. Інтефи і Ментухотепи розмістили поблизу свою резиденцію, а біля підніжжя західних гір, навпроти Карнака, — царські усипальниці.

Засновник XII династії Аменемхет I (бл. 1991 — 1962 до н. е.) був, мабуть, узурпатором. Бувши візиром при дворі останнього Ментухотепа, він захопив владу в відсутність законного спадкоємця. Хоча він правив протягом 30 років, його становище на престолі було неміцним. На двадцятому році царювання він призначив співправителем сина Сенусерта I, що показово демонструє бажання гарантувати наступність влади. Коли Сенусерт вирушив на війну, фараон був убитий, як і пізніше Аменемхет II (1911 — 1879 рр. до н. е.).

Резиденцією фараонів XII династії стала фортеця Іт-Тауі, розташована приблизно за 30 км на південь від Мемфіса. Звідси було зручно керувати будівельними та іншими громадськими роботами, відновленням торговельних зв'язків Єгипту і його впливу в Палестині і Сирії, а також умиротворенням лівійців, що мешкали в західній пустелі — постійного джерела занепокоєнь. Відбувалося розширення Єгипетської держави і в південному напрямку — була завойована Нубія аж до другого нільського порога, а також заснована і укріплена постійна торгова факторія в Керме, на південь від третього порога.

Ймовірно, вищим досягненням фараонів цієї династії стало відновлення Аменемхетом III (бл. 1849—1801 до н. е.) Розгалуженої зрошувальної системи. В Файюмській западині, поблизу царської резиденції Іт-Тауі, була створена складна мережа каналів, поєднана з Нілом через канал Бахр-Юсуф. Мерідове озеро в Файюмі було перетворено на водосховище, яке щорічно під час паводків поповнюється по системі каналів водами Ніла, а поблизу була заснована нова столиця Хетепсенусерт (суч. Кахун). Щоб контролювати зрошення полів в тривалі періоди спаду рівня Нілу, на каналах були зведені шлюзи. Удосконалена і більш розгалужена зрошувальна система часу правління Аменемхета III функціонує досі.

В період Середнього царства в Єгипті продовжується розвиток технологій: вдосконалюється обробка землі, відбувається освоєння бронзи. Весь народ Єгипту поділявся на дві частини: трудове населення належить до категорії «царських людей», а чиновники державного апарату становили еліту. Такі суспільні відносини лише зазнавши деяких змін проіснували в Єгипті аж до поч. I тис. до н. е.

Другий перехідний період

Як і в епоху VI династії, Єгипет часів Середнього царства прийшов в занепад через низку слабких правителів. Ім'я останнього фараона XII династії невідомо, а наступна XIII династія налічує понад 50 правителів. Їх резиденція раніше знаходилася в Іттауі, і вони продовжували поклонятися файюмському богу-крокодилові Себеку. На той же час припадає низка з 72 правителів самостійної XIV династії, центром діяльності якої був Ксоіс, розташований в дельті. Саме в цей смутний період в Нижній Єгипет стали проникати численні азійські племена. Семітські імена кількох фараонів XIII династії свідчать, що представники цих чужинців іноді навіть займали трон.

Близько 1725 до н. е. ці прибульці, яких єгиптяни називали чужоземними правителями, а Манефон — гіксосами (досл. «царі-пастухи»), спустошили дельту. Через 50 років один з їхніх вождів зійшов на єгипетський трон, ставши засновником нової династії. Гіксоси назавжди збереглися в пам'яті єгиптян як безжальні тирани і руйнівники. Їм вдалося захопити значну частину Єгипту, за винятком району Фів, і домогтися союзу з нубійськими вождями, що скинули єгипетське ярмо.