Айда Лупіно (; ) — британська та американська акторка, кінорежисерка, сценаристка, продюсерка і співачка, одна з найвпливовіших жінок в історії американського кінематографа. За понад п'ятдесят років творчої діяльності знялася більш ніж у 50 художніх фільмах, а також стала однією з небагатьох жінок-режисерок доби класичного Голлівуду.

Лупіно також стала першою жінкою, яка самостійно зняла американський фільм у жанрі нуар ( (1953)), і була однією з перших режисерок, що здобули визнання на американському телебаченні, поставивши епізоди популярних серіалів, зокрема , Сутінкова зона, та Коломбо. Її режисерська творчість справила помітний вплив на розвиток незалежного американського кіно, а сама Лупіно вважається піонеркою жіночої режисури у США.

Життєпис Айда Лупіно народилася 1918 року в лондонському районі Герн-Гілл у театральній родині. Її батько, Стенлі Лупіно, був відомим актором і коміком британського мюзик-холу, а мати, Конні Емеральд, — актрисою. Родина Лупіно належала до однієї з найстаріших британських театральних династій, історія якої простежується від XVII століття. З дитинства Айда брала участь у домашніх театральних виставах, а у семирічному віці написала свою першу п'єсу. До 10-річного віку вона вже знала напам'ять головні жіночі ролі з творів Вільяма Шекспіра. Згодом навчалася у Королівській академії драматичного мистецтва (RADA), хоча сама зізнавалася, що спочатку мріяла стати письменницею.

Наприкінці 1940-х років Айда Лупіно стала однією з небагатьох жінок-режисерок у класичному Голлівуді. Разом із сценаристом і продюсером Колльєром Янгом вона заснувала незалежну компанію The Filmakers, яка спеціалізувалася на малобюджетних соціальних драмах. Її режисерські роботи порушували теми, які рідко висвітлювалися в американському кіно того часу, зокрема позашлюбну вагітність, сексуальне насильство, двоєженство, наслідки поліомієліту та соціальні проблеми молоді.

Творчість Свою режисерську кар'єру Айда Лупіно фактично розпочала під час роботи над фільмом Not Wanted (1949), коли через хворобу режисера Елмера Кліфтона завершила постановку картини. З етичних міркувань вона відмовилася від згадкит свого імені, як режисерки, в титрах, однак саме цей фільм став початком її діяльності як режисерки. Згодом вона офіційно поставила такі стрічки: (1949), (1950), (1951), (1953), (1953), (1966).

Особливе місце посідає фільм 1953 року, який вважається першим американським фільмом у жанрі нуар, повністю поставленим жінкою. У 1998 році його було включено до Національного реєстру фільмів США як твір, що має культурне, історичне та естетичне значення.

Починаючи з другої половини 1950-х років А. Лупіно активно працювала на телебаченні. Вона стала однією з перших жінок, які регулярно режисували епізоди популярних американських телесеріалів. Серед них — , Сутінкова зона, , , , , , , і Коломбо та інші. Особливе місце посідає її робота в 1959—1964 роках над серіалом Сутінкова зона, де вона стала єдиною жінкою-режисеркою за всю історію його оригінального 156-серійного телефільму.

Дослідники історії кіно розглядають Айду Лупіно як одну з найважливіших постатей у розвитку жіночої режисури. Британський інститут кінематографії (BFI) називає її попередницею незалежного американського кінематографа, наголошуючи, що ще задовго до появи Джона Кассаветіса вона працювала поза межами великих студій, знімала на реальних локаціях і зверталася до складних соціальних тем.

Після смерті режисерки її творчість отримала нове міжнародне визнання. У 2020 році до Національного реєстру фільмів США було включено ще одну її режисерську роботу — (1950), що підтвердило її значення як однієї з піонерок американського незалежного кіно.

Айду Лупіно вважають однією з піонерок незалежного американського кінематографа та найвпливовішою жінкою-режисеркою періоду класичної голлівудської студійної системи. На відміну від більшості режисерів свого часу, вона віддавала перевагу малобюджетним фільмам, знятим на реальних локаціях, які порушували гострі соціальні проблеми. Серед тем її режисерських робіт були позашлюбна вагітність, поліомієліт, сексуальне насильство, двоєженство, сімейні конфлікти та психологічні наслідки злочинів. Такий підхід суттєво відрізнявся від переважно розважальної продукції великих голлівудських студій кінця 1940-х — початку 1950-х років.

Британський інститут кіно (BFI) називає Айду Лупіно попередницею незалежного американського кіно, наголошуючи, що ще до появи режисерів «нового Голлівуду» вона експериментувала з виробництвом поза межами великих студій, використовуючи документалістські прийоми, природне освітлення та зйомки на міських вулицях. Дослідники відзначають, що її режисерська манера випередила тогочасні підходи, які згодом стали характерними для незалежного кінематографа США.

Визнання творчого доробку А. Лупіно зростало і після її смерті. Її фільм Автостопник було внесено до Національного реєстру фільмів США у 1998 році як стрічку, що має культурне, історичне та естетичне значення. У 2020 році до Реєстру також включили фільм Наруга, який нині розглядають як одну з перших американських художніх стрічок, присвячених темі сексуального насильства з позиції постраждалої жінки.

Смерть Айда Лупіно померла 3 серпня 1995 року від інсульту під час лікування раку товстої кишки в Лос-Анджелесі на 78-му році життя. Її мемуари «Іда Лупіно: За межами камери» були відредаговані після її смерті та опубліковані видавництвом «Мері Енн Андерсон».

Фільмографія

Примітки

Посилання

Ida Lupino на сайті Virtual History