Зино́вія Ростислава Тарасівна Франко́ (31 жовтня 1925, Львів — 17 листопада 1991, Київ) — українська мовознавиця, літературознавиця, франкознавиця, публіцистка, громадська діячка. Кандидатка філологічних наук. Авторка понад 200 наукових та науково-публіцистичних праць з історії української літературної мови, лінгвостилістики, ономастики, топоніміки, літературознавства та франкознавства. З 1990 року — членкиня Спілки письменників СРСР. Онучка Івана Франка, дочка Тараса Франка, старша сестра Роланда Франка.

Життєпис Народилася у Львові найстаршою дочкою в родині вчителя гімназії Тараса Франка, середульшого сина Івана Франка. Навчалася спершу в Ряшеві (нині Польща; ), опісля у Львівській школі ім. М. Шашкевича (1934–1938), Українській академічній гімназії у Львові та в Станіславі (Івано-Франківськ), куди разом із родиною переїхала 1939 року. 1944 року закінчила Станиславську гімназію, де її батько працював учителем. Одружилася з фізиком Юрачківським Павлом Опанасовичем (1920 р. н.)

Здавши екстерном екзамени за десятирічку, 1945 року вступила на заочне відділення, а згодом — на стаціонар філологічного факультету Львівського університету, який закінчила з відзнакою 1949 року. Того ж року родину примусово перевезено до Києва, щоб ізолювати від львівського середовища.

У 1950 році приступила до аспірантури при Інституті мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР, де захистила кандидатську дисертацію «Іван Франко в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом» (1954) і стала молодшою, відтак старшою науковою співробітницею цієї академічної установи. Написала також дві докторських дисертації (1968), яких не вдалося захистити.

1987 року вийшла на пенсію та мешкала у Києві.

Дисидентська діяльність

Зазнала репресій від радянської влади, особливо після того, як усенародно виступила на підтримку заарештованих шістдесятників: її заарештовано та звільнено з роботи в травні 1969 за участь у правозахисному русі й за редагування книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Була піддана переслідуванням на початку 1970-х років за три примірники журналу «Сучасність», привезені зі славістичного з'їзду в Болгарії.

1972 року була повернута на роботу в Інститут літератури, з якого її свого часу прогнали як націоналістку, але політичний шантаж і цькування надалі тривали.

Була однією із центрів, довкола якого формувався НРУ, починалося національне відродження. Виступала за реабілітацію УГКЦ, захищала студентів-голодувальників, асоціювалася з тими, хто відновлював діяльність НТШ.

Взаємодія з КДБ Михайлина Коцюбинська згадувала про те що начебто КДБ вдалося змусити Зиновію Франко «розкаятися» й «виступити проти» своїх товаришів однодумців:

Родина Чоловік — Павло Опанасович Юрачківський (24.12.1920 — 20.12.2015). Закінчив школу у Красному Лучі із «золотою медаллю». Закінчив Дніпропетровський університет, фізичний факультет. Викладав у Львівському політехнічому інституті на Факультеті електроенерготехніки та автоматики. Потім працював у Київському політехнічному інституті у науково-технічному відділі (1950—2013).

Сини: Юрій Павлович Юрачківський (25.06.1951 — 2.01.2024). Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, фізичний факультет. Аспірантуру закінчив у 1979 році. Працював старшим науковим працівником в Інституті кібернетики АН України. Багато років очолював Київську федерацію спортивного бриджу, працював в Інституті геронтології. З 2001 по 2011 працював науковцем в США.

Юрачківський Андрій Павлович (1958 р. н.), доктор фізико-математичних наук, професор. Закінчив факультет кібернетики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1980. Області наукових інтересів — теорія імовірностей, функціональний аналіз, математична фізика.Юрачківський Андрій Павлович

Смерть

Померла 17 листопада 1991 року в 66-річному віці у Києві. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Вшанування пам'яті На честь неї названо 44 курінь УПЮ імені Зеновії Франко.

Наукові праці

Монографії «Курс історії української мови» (співавторка; т. 1-2; 1958—1961). «Мовознавство на Україні за п'ятдесят років» (співавторка; 1967). «Граматична будова українських гідронімів» (1979). «Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках» (співавторка; 1981).

Брошури «Иван Франко — непримиримый борец против украинского буржуазного национализма» (1952). «Мова про мову» (1978). «Увінчаний шаною» (1981). «Слово, мов криця» (1990). «Хто ми? Звідки родом?» (1990).

Статті Іван Франко в боротьбі з католицькою реакцією // Передмова до зб. Іван Франко. Проти Ватікану. Упоряд. Т. Франко та З. Франко — К: Державне видавництво художньої літератури, 1953 — C. III—XIІван Франко. Проти Ватікану. Збірник. 1953 р. // Електронний каталог Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Засоби мовної майстерності лірики Т.Шевченка періоду заслання // Джерела мовної майстерності Т. Г. Шевченка. — К., 1964. — С. 76-98. Лексичні засоби стилістики // Українська мова і література в школі. — 1966. — № 1. — С. 24-28. Стилі усного мовлення // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. — К., 1965. — С. 165—190. Образність в українському усному мовленні // Українське усне літературне мовлення. — К., 1967. — С. 68-76. У спектрі засобів майстерності філософських поем Каменяра // Українське літературознавство: Іван Франко. Статті і матеріали. — Л., 1969. — Вип. 7. — С. 91-98. Ономастика в мові творів Івана Франка // Мовознавство. — 1975. — № 2. — С. 55-66. Системно-ареальна характеристика гідронімів України // Мовознавство. — 1978. — № 5. — С. 41-47. Відбиття діалектних рис в українській гідронімії // Структура українських говорів. — К., 1982. — С. 192—199. Мова інтимної лірики І.Франка // Мовознавство. — 1985. — № 5. — С. 30-36. Франко як мовознавець // Мовознавство. — 1986. — № 4. — С. 33-41. Боротьба за українську мову в дожовтневий період // Мовознавство. — 1990. — № 6. — С. 11-16. Функціонування української мови в радянський період // Мовознавство. — 1991. — № 1. — С. 3-9. Варіантність, чи територіальна відмінність, української літературної мови. // Укр. істор. та діал. лексика. — 1995. — Вип. 2. — С. 169—173.

Примітки

Література Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К.,2008. — С. 218, 219. Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 319. Віктор Жадько. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С. 26, 402. Зиновія Франко (1925—1991): Статті. Спогади. Матеріали / Упоряд. і наук. ред. М. А. Вальо. — Л., 2003. — 368с. — ISBN 966-02-2792-2.

Посилання Профіль З. Т. Франко на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Оксана Франко. З родинних стосунків Зиновії Франко // Слово і час, № 8, 2006 Слово про Каменяреву онуку на честь її 80-ліття… Про Патронесу // Курінь ч. 44 ім. Зиновії Франко Зиновія Франко. Невже трагізм запрограмований? А. П. У Києві виконувала високу місію представника Галичини // Zbruch, 07.02.2013