Гвіа́нське нагі́р'я, Гвіа́нське плоскогі́р'я (; ; ; ) — гористе плоскогір'я на півночі Південної Америки, між басейнами річок Ориноко на північному заході та Амазонка на півдні, берегова Гвіанська низовина відокремлює його від узбережжя Атлантичного океану. Нагір'я лежить в межах Колумбії, Венесуели, Бразилії, Гаяни, Суринаму й французького заморського департаменту Гвіана . У рельєфі сильно розчленоване горбисте нагір'я сильно зруйнованого пенеплену з численними плато (тепуї центральної частини), останцями-батолітами (захід), сильнозруйнованими гірськими хребтами (схід). Найвища точка — гора Серро-де-ла-Небліна (3014 м) . У фундаменті нагір'я лежить древній архейський кратон Гвіанського щита, перекритий зверху протерозойським чохлом . Надра багаті на поклади руд чорних, кольорових і благородних металів, коштовного каміння . Вологий субекваторіальний клімат в центральній частині має виражений сухий період, на вершинах плато постійні тумани . Нагір'я дренується численними порожистими притоками річок басейну Атлантичного океану — Ориноко, Амазонка та інші. Численні водоспади, включно з найвищим у світі — водоспадом Анхель . Для гірського масиву характерне чергування ландшафтів одних з найбільших незайманих масивів вологих тропічних лісів (гілей) на червоно-жовтих латеритних ґрунтах (фералітних і феритних) і ділянок саван (льянос) на червоних латеритних . Фауна нагір'я подібна до прилеглих районів Амазонії та є одним із світових регіонів високого біорізноманіття та високогірного ендемізму . Регіон залишається одним з найменш освоєних тропічних регіонів планети. Господарча діяльність (гірництво, лісозаготівля) зосереджена на півночі. Найбільше місто регіону — Сьюдад-Гуаяна (Венесуела) . Заради збереження незайманої природи створено ряд національних парків .

Назва Назва даного географічного об'єкта вказує на його приналежність до південноамериканського регіону Гвіана та на характер рельєфу. Плоскогір'я — типові форми рельєфу рівнинних ділянок з високими столовоподібними горами з урвистими схилами (шапади) центральної частини, що морфологічно, за середніми абсолютними висотами, відносяться до типу гірських країн — нагір'я. Власне плоскогір'ям вірно називати лише центральну (венесуельську) частину Гвіанського нагір'я. Топонім Гвіана — «гваї ана», ймовірно, запозичений у місцевих індіанських племен і означає — «велика вода». У широкий вжиток увійшов через свою подібність до назви африканського регіону Гвінея, що лежить на тих самих широтах на іншому березі Атлантичного океану, має подібну природу та освоювався європейцями в той самий час. Відповідно до норм вимови і написання трансформувався в англійській мові у Guiana, у нідерландській — Guyana, у французькій — Guyane, в іспанській — Guayana, у португальській — Guiana.

Геологія Гвіанське нагір'я є виступом давнього фундаменту Південноамериканської платформи, північна антекліза якої (Гвіанський кристалічний щит) утворює величезний поріг плоскогір'я. Гвіанський щит є одним з трьох основних древніх кратонів (наряду із Західнобразильським і Східнобразильським), з яких складається південноамериканських континент. Він складений древніми (1,7 млрд років) архейськими гранітами, гнейсами, зеленими сланцями, подекуди перекритих субгоризонтальними шарами протерозойських гранітів (типу рапаківі), пісковиків, кварцитів та конгломератів з молодими мафічними інтрузіями (дайки, сілли) габро-діабазів (переважно на сході). У центральній та західній частині чохол континентальних відкладень тріасового віку.

Четвертинні відклади у підвищеній незруйнованій частині представлені делювій-колювієм (dc) і колювієм (c) у підніжжя урвистих схилів. У рівнинних частинах нагір'я поширені елювій (e) та елювій-делювіальні відклади (ed) з латеритними кірками вивітрювання, що в долина великих річок змінюються алювіальними (a).

Сейсмічність стабільної древньої платформи, пасивної континентальної окраїни і внутрішньоплитових поодиноких субширотних розломів характерний досить спокійний сейсмічний режим. Поодинокі випадки глибинних землетрусів (епіцентри глибше 300 км) на західній околиці нагір'я в Колумбії з магнітудою 7,0-7,7.

Корисні копалини Поклади високоякісних залізних руд Венесуела. // (родовища Ель-Пао, Серро-Болівар — 65 % заліза, розвідані запаси більше 2 млрд тонн), золота (Ель-Кальяо — постмагматичне, Потаро — розсипне), розсипних алмазів (Ріо-Пао, по річці Мазаруні, Ла-Гран-Сабане) пов'язані з пізньоархейськими товщами на півночі. Потужна кора вивітрювання, переважно на сході, містить величезні запаси бокситів (по річці Суринам і Демерара у Гаяні), марганцю (метаморфогенне родовище Сьєрра-ду-Навіу в Бразилії є найбільшим в південній півкулі). Знайдені поклади урану. Серед коштовного і напівкоштовного каміння слід відмітити гірський кришталь, яшму, берил, гранати і турмалін.

Орографія Довжина приблизно 1 930 км, ширина від 300 до 1000 км. Середні висоти: 500—1000 м на заході й 200—500 м на сході. Найвища точка — гора Сьєрро-де-ла-Небліна (2995 м) в масиві Небліна на бразильсько-венесуельському кордоні, що має незвичну гостроконічну форму як для поширених в цьому регіоні пласких тепуй. Вивітрювання і розмив, а також недавні диз'юнктивні дислокації перетворили кристалічний пенеплен на сильно розчленоване горбисте нагір'я, над яким піднімаються кілька масивних гірських хребтів і гір-останців у вигляді цукрових голів (Парагуаза, Іматака), а також вкриті мезозойськими пісковиками столові плоскогір'я або плато.

Під Гвіанським нагір'ям розуміють велику область на півночі Південної Америки, що дугою простяглася від відрогів Анд до нижньої течії Амазонки. Виділяють 3 області нагір'я:

Західна частина, або плато Пардаос (Чирібікете) у Колумбії, розташована між 2 ° пн. ш. і екватором. Плато на заході відокремлено від Східних Анд товстими неогеновими відкладеннями Передандійського прогину, що йде вздовж північного та західного краю Гвіанського щита. На сході відокремлюється від центральної частини западиною Ріу-Негру — Ориноко. Геоморфологічно має вигляд кристалічного плато педиплен з вцілілими ділянками пісковикового покриву у вигляді пласких плато з висотами до 900 м, що єдиним фронтом денудаційно-скидових уступів обриваються на схід.

Guyanas.svg Гвіана

Центральна частина, або Ла-Гран-Сабана (Велика рівнина) розташовується на схід від долини річки Ориноко у Венесуелі, Гаяні та Бразилії до ззападини Ессекібо. У цій частині збереглися потужні товщі пісковиків, тому нагір'я сягає абсолютної висоти 2772 м (гора Рорайма). Північні окраїни нагір'я являють собою пологохвилястий пенеплен (середні висоти 300—400 м), що поступово переходить у берегову Гвіанську низовину. Найбільш своєрідним є південний край центральної частини плоскогір'я, де поширені вцілілі від ерозії пісковики, що горизонтально залягають на кристалічному фундаменті. Вони утворюють витягнуті крутостінні гряди з пласкими вершинами та плато — шапади: хребет Серра-Пакарайма висотою 2200—2300 м над рівнем моря з прямовисної південною стіною 1500 м відносної висоти; хребет Серра-Паріма та окремі останцеві масиви, тепуї (Серра-Небліна 3100 м, Рорайма 2772 м, Ауян-Тепуї 2953 м та інші). Різна міцність пісковиків і діабазів та кварцитів, що їх пронизують, обумовлює химерні форми вивітрювання. Вершини плато зайняті кам'янистою напівпустелею з хаосами вивітрених брил. Пористі тріщинуваті урвисті стіни червоного, рожевого і білого кольору підносяться над пологим кристалічним фундаментом, що його вкриває зелений саван тропічної сельви.

Східна частина являє собою дугоподібну серію центральних масивів гір Вільгельміни уздовж південного кордону Суринаму та Гаяни, від гір Серра-Акарі на кордоні Гаяни і бразильського штату Рорайма до гір Серра-ді-Тумукумакі (Тумук-Гумак) у бразильських штатах Пара і Амапа. У цій частині майже повністю змито чохол пухких відкладень, і поверхня представлена горбистим пенепленом або згладженими кристалічними хребтами до 900—1300 м висоти над рівнем моря, що чергуються з широкими долинами-депресіями (верхів'я Ріу-Бранку — Ессекібо) або тектонічними улоговинами, розробленими ерозією.

Карст У пісковиковому чохлі центральної частини поширений карст, особливо в північній частині. Карстові воронки й глибокі колодязі (Бревер-Каріас), що приваблюють спелеологів, біологів та бейс-джамперів. Північною околицею плоскогір'я розвинений силікатний брадікарст у вигляді печер та провалів у залізистих кварцитах, численних джерел з урвистих схилів.

Клімат Центральна і східна частини Гвіанського нагір'я лежить у субекваторіальному кліматичному поясі. Влітку переважають вологі екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Навітряні північні схили нагір'я дістають багато атмосферних опадів (до 3500 мм на рік у східній частині та до 6500-7500 на вершинах тепуй), вони перехоплюють вологу, що її несуть протягом усього року пасати з Атлантики, особливо взимку і навесні. Сезонні амплітуди температури повітря незначні (до 2-4 °C), зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. Кліматичні умови нагір'я відчутно різняться більшою м'якістю від навколишніх низовинних територій, середньомісячні температури менші на 5°-7 °C. На південному сході області буває короткочасний сухий період, який збігається з зимовими місяцями південної півкулі, коли з півночі пасати приносять сюди бідне на вологу повітря з тропічних областей Атлантики. Чітко проявляється зимовий сухий період (3—4 місяці) в центральній частині нагір'я. Наприклад, у Каєнні за вересень і жовтень випадає 65 мм опадів, а за квітень і травень — 1070 мм. Середні місячні температури високі (+26°..+27 °C), найвищі температури припадають на кінець посушливого періоду. З висотою спостерігається помітне похолодання. Так, на висотах близько 2000 м температури звичайно не піднімаються вище від +12° до +15 °C. Вершини плато, майже завжди оповиті хмарами і туманами. У центральній частині чіткіше виражені сухий і вологий періоди.

Західна частина нагір'я, на захід від западини Ориноко — Ріу-Негру, лежить у екваторіальному кліматичному поясі і знаходиться протягом всього року під впливом внутрішньотропічної зони конвергенції. Тут цілий рік панують екваторіальні повітряні маси, цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні (до 2 °C), значно менші за добові. Перевалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, до 3000 мм атмосферних опадів на рік, задушлива волога погода, що переривається бурями з грозами та зливами.

Гідрографія