Ера Варгаса () — період в історії Бразилії з 1930 до 1945 року, коли при владі перебував диктатор Жетуліо Варгас. Інколи до цього періоду додають 1951—1954 роки, коли Варгас був обраний президентом Бразилії в результаті демократичних виборів. Ця епоха стала поворотною точкою в історії країни завдяки численним нововведенням Варгаса у соціо-економічній сфері.
Передумови Велика депресія у Бразилії
Повстання лейтенантів, яке пройшло у 1922 під час періоду Олігархічної республіки, не привело до значних змін соціальної структури Бразилії. Але правляча паулістська кавова олігархія не зуміла витримати гостру кризу світового капіталізму в 1929. Уразливість Бразилії до Великої депресії мала своє коріння у життєвій залежності економіки від іноземних ринків і позик. Незважаючи на обмежений індустріальний розвиток в Сан-Паулу, експорт кави та іншої первинної продукції все ще залишався опорою економіки. Після того, як фондові біржі США зазнали краху 29 жовтня 1929 (Чорний вівторок), ціни на каву негайно впали на 30%. Подальше зниження було навіть гострішим. Між 1929 і 1931 ціни на каву впали з 22,5 до 8 центів за фунт. Оскільки світова торгівля різко зменшилася, експортери кави зазнали значних втрат доходів в іноземних валютах. Велика депресія можливо мала сильніший ефект на Бразилію, ніж на США.
Крах центрального уряду був тісно пов'язаним з крахом бразильської програми валоризації (підтримки цін), оскільки ця програма лежала в основі підтримки олігархії. Кавові плантатори стали небезпечно залежними від урядової валоризації. Наприклад, унаслідок спаду, що настав після Першої Світової Війни, уряд не втратив гроші, потрібні для підтримки кавової промисловості. Але у період 1929—1930 світовий попит на бразильську первинну продукцію впав набагато значніше, не залишаючи можливості підтримати урядові доходи. Наприкінці 1930 золоті запаси Бразилії були виснажені, штовхаючи обмінний курс вниз. В результаті програма утримання цін на каву шляхом скупки надлишків повністю зруйнувалася.
Уряд Вашингтона Луїса Перейри ді Соза був не в змозі знайти вихід з кризи, пов'язаної з порушенням платіжного балансу, і виробники кави наштовхнулися на неможливість продати врожай. Через те, що влада засновувалася на патронажі, широкомасштабне порушення делікатного балансу регіональних інтересів залишило режим Вашингтона Луїса дуже уразливим. Урядова політика захищала іноземні інтереси, що також постраждали від кризи, провокуючи ворожість майже від всіх шарів бразильського суспільства. Слід за панікою на Уолл-стріт, уряд спробував задовольнити іноземних кредиторів підтримкою конвертованості грошей, що пропонувалося іноземними банкірами і економістами, незважаючи на відсутність підтримки усередині бразильського суспільства. Попри втечу капіталу, Вашингтон Луїс дотримувався політики твердого обмінного курсу, гарантуючи конвертованість бразильської валюти золотом, але як тільки золотий запас був виснажений, уряд був вимушений тимчасово припинити конвертованість валюти, що призвело до повного припинення іноземного кредитування.
Причини революції 1930 року
Крім депресії і появи буржуазії, історична динаміка міжрегіональної політики була істотним політичним чинником. Саме порушення балансу призвело до утворення альянсу, який Жетуліо Варгас уклав між новою міською буржуазією і землевласниками, ворожими до уряду в усіх штатах крім Сан-Паулу в 1930 році.
Разом з міськими буржуазними групами, північно-східні цукрові барони протягом довгого часу зазнавали впливу з боку кавової олігархії Півдня. Північно-східні землевласники гостро опонували припиненню Вашингтоном Луїсом у 1930 році протипосухових програм його попередника. Цю напругу, проте, можна прослідити далеко раніше. Занепад цукрової олігархії північного сходу почався з лютої посухи 1877 року. Швидке зростання виробництва кави у Сан-Паулу було зворотною стороною тієї ж монети. Після відміни рабства в 1880-х роках (Золотий Закон), у Бразилія відбулася масова міграція емансипованих рабів і селян з північного сходу до південного сходу, спровокувавши стійке постачання дешевої робочої сили для кавових плантаторів.
Політика Старої Республіки, що жартівливо називалася «кава з молоком» (café com leite), засновувалася на перевазі у політиці південно-східних штатів Сан-Паулу і Мінас-Жерайс, які були найбагатішими і найбільшими за населенням штатами Бразилії. Протягом більшої частини Старої Республіки на посту президента країни чергувалися губернатори двох лідируючих штатів.
Через незадоволення правлячим режимом на південному сході та в Ріу-Гранді-ду-Сул, кандидат у президенти 1930 року і лідер опозиційного Ліберального Альянсу Жетуліо Варгас вибрав своїм кандидатом у віце-президенти 1930 Жуана Песоа з північно-східного штату Параїба. Розуміючи, що в такому разі у випадку перемоги Ліберального Альянсу влада землевласників в сільських областях стане абсолютною, північно-східні олігархи об'єдналися під керівництвом Варгаса у нову політичну партію, PSD.
Піднесення Жетуліо Варгаса
Губернатор Ріу-Гранді-ду-Сул, найбільш південного штату Бразилії, Варгас був гаучо (власником ранчо великої рогатої худоби), та мав докторський ступінь з юридичної спеціальності. У 1930 році він став кандидатом у президенти від Ліберального Альянсу.
Варгас був представником олігархії землевласників, і піднявся високо у політиці завдяки системі патронажу, але він мав свіже бачення того, як повинна розвиватися бразильська політика, щоб підтримувати національний розвиток. Він був економічним націоналістом, який підтримував розвиток промисловості та ліберальні реформи.
Окрім того, Варгас розумів, що з поламкою прямих відносин між працівниками і власниками бразильських підприємств, що розширювалися, працівники могли стати основою для нової форми політичної влади — популізму. Саме використовуючи такий підхід, він поступово встановив таку владу над політикою країни, що дозволила йому залишатися диктатором протягом п'ятнадцяти років. Через придушення сільськогосподарської кавової олігархії, нові власники промислових підприємств набули більше впливу на політику Бразилії, навіть середній клас почав показувати деяку силу. Хоча протягом ранніх років Варгас залежав від підтримки Повстання лейтенантів 1922 року, пізніше від придбав значну підтримку міського населення.
Революція 1930 року
Криза влади виникла на початку 1930, коли президент Вашингтон Луїс оголосив своїм наступником губернатора штату Сан-Паулу Жуліу Престіса, що суперечило політиці «кави з молоком», згідно з якою президентом повинен був стати губернатор штату Мінас-Жерайс Антоніу Карлус Рібейра-ді-Андрада. Таким чином Антоніу Карлус, якого називають архітектором революції, приєднався до опозиційного Ліберального Альянсу Жетуліу Варгаса.
Вибори, які відбулися 1 березня 1930, пройшли легко для влади, кандидат від влади Жуліу Престіс переміг з 1 091 000 голосів проти 742 000 у Жетуліу Варгаса.
Ця перемога, однак, не була визнана опозиційним Ліберальним Альянсом, який звинуватив уряд у фальсифікації результатів. Альянс також проголосив свою перемогу та почав приготування до збройного протистояння з урядом, спираючись на лояльних губернаторів та молодших офіцерів армії. Ситуація у країні значно погіршилася, коли 26 липня у Ресіфі (штат Пернамбуку) був вбитий кандидат у віце-президенти Жуан Пессоа. Хоча причини вбивства так і не були з'ясовані, це привело до масових виступів протесту проти уряду. Почалася мобілізація лояльних Альянсу сил, здебільшого під керівництвом молодших офіцерів.
Приблизно за два місяця до закінчення повноважень Вашингтона Луїса (15 листопада) масові антиурядові виступи значно посилилися, із вбитими на північному сході країни. До 3 жовтня були скинуті вже 8 лояльних уряду губернаторів штатів.
10 жовтня Жетуліо Варгас на чолі своїх прихильників виїхав поїздом до Ріо-де-Жанейро, столиці країни на той час. У спробі зупинити його, урядові війська спробували перекрити дороги, в результаті 12—13 жовтня в місті Катіга (Quatiguá), на межі штатів Сан-Паулу і Парана, відбулася озброєна сутички з революційними військами. Велика битва майже не трапилася в Ітараре (Itararé), але її зупинило фактичне падіння уряду, коли 24 жовтня генерали Тассу Фрагосу і Менна Баррету та адмірал Ізіас ді Норонья утворили військову хунту. Жетуліо Варгас прибув до столиці через тиждень після цих подій та офіційно зайняв посаду президента (спочатку як виконувач обов'язків) 3 листопада 1930.
Ера бразильського популізму
Перший президентський пост Варгаса
Революція 1930 року стала результатом коаліції бразильських промислових магнатів, міського населення, частини землевласників та армії Протягом 1930—1934 років Варгас намагався примирити дуже різні інтереси цих груп за допомогою соціального реформізму і впровадження програми соціального забезпечення. Його реформи дуже нагадували «Новий курс» американського президента Франкліна Рузвельта, так що той навіть з гордістю називав Варгаса «одним з двох винахідників Нового курсу». Варгас прагнув вивести Бразилію з Великої депресії за рахунок політики державної інтервенції. Він привертав прихильність нової міської буржуазії за допомогою нових для Бразилії масових ідеологій популізму та націоналізму. Подібно до Франкліна Рузвельта, його перші кроки зосередилися на економічному стимулювання, програми, з якою були згодні всі фракції коаліції.
Він проводив політику державної інтервенції в економіку, використовуючи податкові пільги, зниження вимог до виробників і квоти на імпорт для розширення місцевого промислового виробництва. Він публічно ідеалізував середній клас та переконував населення у «непатріотичності використання іноземних товарів». Протягом найранішого періоду Варгас сильно залежав від підтримки армійських низів. Його політика дещо нагадувала політику Муссоліні у фашистській Італії, із збільшеною долею популізму. Варгас прагнув бути посередником у суперечці між робочою силою і капіталом. Наприклад, президент подавив страйк жінок-працівників у Сан-Паулу затвердив багато з їх вимог у законі та вимагаючи від «фабричних комісій» звертатися за урядовим посередництвом в майбутньому.
Опозиція існувала перш за все серед могутньої паулістської кавової олігархії, яка виступала різко проти політики державної інтервенції в економіку та збільшення централізації уряду, проти його популістської і профашистської позиції, протекціонізму (захисту політично лояльних виробників за рахунок інших) і підсилання диктаторської позиції самого Варгаса. Його політика часто не була цілісною, різні заходу об'єднувалися лише загальною та погано визначеною ідеєю «модернізації». Спроби балансувати між занадто різними групами за своїми соціальними, політичними та економічними інтересами пояснюють постійні зміни альянсів та ідеологій Варгаса. Різам з ліберальними коріннями цього режиму, вони пояснюють і його поступовий перехід до диктатури, побудованої за зразком європейського фашизму.
Відношення з цукровими баронами
Задоволення землевласницького крила коаліції скоро виявило реакційність уряду, особливо після 1934 року. Заради підтримки дружніх латифундистів, держава не тільки не втручалася у справи сільських олігархів, але навіть допомогла цукровим баронам закріпити контроль над сільською Бразилією.
Консерватизм Варгаса у справах сільського господарства поширював розкол між збіднілим напів-феодальним Північним заходом та динамічним урбанізованим південним сходом. У відповідь на підтримку цукрових баронів, держава подавила хвилю селянських повстань на Північному сході, відомих як канґасу (cangaço), що привело до відновлення латифундій, що поступово зникали починаючи з 1870-х років. Протягом Старої республіки, латифундії руйнувався зсередини через відтік населення та селянські повстання. У минулому, протягом царювання Педру II (1831—1889), селянство залишилося абсолютно підпорядкованим землевласникам. Кожний плантатор мав власну міліцію, що відповідала за підтримання порядку в межах його території, та контролювала селян.