«Погруддя Нефертіті», інші назви — «Голова Нефертіті» або просто «Нефертіті» — один з найвідоміших мистецьких скарбів Стародавнього Єгипту та шедевр скульптури Амарнського періоду. Виготовлено його за часів правління фараона Ехнатона, 18-та династія (Нове царство) між 1353—1336 до н. еДатування за Рольфом Краусом в книзі Томаса Шнайдера Lexikon der Pharaonen. ст. 318..
Погруддя Нефертіті знайдено 6 грудня 1912 року при розкопках Німецьким Східним товариством () під керівництвом Людвіга Борхардта у Тель-ель-Амарні на руїнах дому скульптора Тутмоса. У січні 1913 року за результатами розподілу археологічних знахідок погруддя з дозволу єгипетської Вищої ради старожитностей було привезено до Німеччини. 1920 року погруддя Нефертіті разом з іншими об'єктами, які до того були у тривалій позиці Єгипетському відділу Королівського прусського мистецького зібрання, було подаровано Джеймсом Саймоном прусській державіJürgen Settgast: Ausstellungskatalog Nofretete — Echnaton, Nr. 81. Однак перша відкрита демонстрація в музеї, спеціально побудованому для єгипетської колекції державних музеїв Берліна на Музейному острові, відбулася лише 1924 року. Сьогодні погруддя офіційно перебуває у власності Фундації прусської культурної спадщини та є окрасою колекції Єгипетського музею й зібрання папірусів, що з жовтня 2009 знову розташований у Новому музеї (Північне крило) на Музейному острові.
Щодо вартості погруддя є різні оцінки.
Знахідка та історія
Попередня історія Історія Тель-ель-Амарни як місця розкопок почалася з єзуїтського священника Клода Сіко, який у листопаді 1714 року виготовив копії межових стель стародавнього міста Ахет-Атон. Потім відбулася експедиція Наполеона Бонапарта, яка знайшла «залишки стародавнього міста». До прибуття на розкопки Людвіга Борхардта в 1907 році на цьому місці здійснювали дослідження такі науковці-єгиптологи як Джон Гарднер Вілкінсон (1824 р.), Карл Ріхард Лепсіус (1842/1845 рр.), Фліндерс Пітрі (1891/92 рр.), Норман де Гарі Девіс (1901 р.), місце також відвідав Джеймс Генрі Брестед (1895 р.).
На той час Франція та Англія вже багато років мали в Єгипті дослідницькі інститути та Німецька Академія Наук також наказала створити постійне представництво німецьких дослідників у Єгипті. Однак не вистачало політичної, фінансової та дипломатичної підтримки. Кайзер Вільгельм II висловив невдоволення відсутністю німецьких досягнень, особливо як порівняти з науковими успіхами, які обидві ці країни демонстрували в Єгипті, бувши колоніальними імперіями. На його думку, історичні знахідки мали в майбутньому з'явитися не лише в паризькому Луврі чи лондонському Британському музеї, а й у німецьких музеях, зокрема, в Берліні. Нарешті 1899 року була запроваджена посада наукового аташе в Цісарському генеральному консульстві в Каїрі. Завданням цього службовця було інформувати Берлінську академію наук про всі важливі результати єгиптології. 1907 року цю посаду посів архітектор та єгиптолог Людвіг Борхардт як директор новоствореного Цісарського інституту єгипетської археології, попередника сучасного Німецького археологічного інституту.
Після завершення прусської експедиції 1842 року під керівництвом Карла Річарда Лепсіуса, експедиція Борхардта 1907 року була першою німецькою експедицією на території Амарни. На південь від храмових руїн лежали руїни житлових будинків та майстерень, які вважалися перспективними для досліджень. Людвіг Борхардт вмовив берлінського торговця бавовною Джеймса Саймона стати спонсором наступних розкопок (він вже фінансував розкопки Борхардтом пірамід Абусіра). У січні-квітні 1911 року тривали перші великі розкопки Німецьким східним товариством в Амарні, для яких у серпні попереднього року Саймон отримав концесію на розкопки. Розкопки здійснював Німецький східний інститут, однак за контрактом із Саймоном за щорічне фінансування в сумі 30 000 золотих марок вся німецька частка знахідок переходила у власність Саймона.
Історія знахідки та розподіл знайденого
Протягом третьої експедиції Німецького східного інституту з розкопок в Амарні (листопад 1912 — березень 1913 рр.) у руїнах будинку із саману у квадраті за планом P 47,2 в кімнаті 19, тобто в майстерні скульптора Тутмеса, було знайдено погруддя Нефертіті. Розташування знахідки дало підстави вважати, що погруддя стояло на дерев'яній полиці, а коли вона зламалася — впало на підлогуÄgyptisches Museum Berlin: Die Büste der Königin Nofretete. S. 71.. Оскільки під полицею було сміття, погруддя залишилося майже неушкодженим та було внесене в запис знахідок під номером 748 з описом «розфарбоване погруддя цариці»Ludwig Borchardt, U. Herbert Ricke: Die Wohnhäuser in Te11 el-Amarna. Hrsg. Deutsche Orient-Gesellschaft in Zusammenarbeit mit dem Deutschen Archäologischen Institut, Abt. Kairo, Mann, Berlin 1980, ISBN 3-7861-1147-2, S. 97.. Борхардт написав про це в щоденнику:
У тій самій кімнаті було знайдено розфарбоване вапнякове погруддя фараона Ехнатона в натуральну величину (знахідка № 1300), яке було розбите на шматкиLudwig Borchardt, U. Herbert Ricke: Die Wohnhäuser in Te11 el-Amarna. S. 98.. Зважаючи на стан погруддя Нефертіті, було зрозуміло, що стан погруддя фараона не був спричинений простим падінням.
На час розкопок Борхардта в Амарні Єгипет перебував під британським правлінням, а тодішня єгипетська служба старожитностей (Service d'Antiquités Égyptiennes, також Département d'Antiquités, сучасна Вища рада старожитностей) — під французьким керівництвом. Відповідно до тогочасних правил, розподіл знахідок відбувся 20 січня 1913 року за принципом «на рівні частини» (à moitié exacte) для Єгипту та країни, яка здійснювала розкопки. Борхардт сам розподіляв знахідки на дві частини, що до 1914 року було правом дослідника. Директор служби старожитностей Гастон Масперо доручив своєму працівнику Гюставу Лефевру визначитись із вибором частини для Єгипту. Одна частина містила погруддя Нефертіті, а друга, яку Лефевр обрав для Каїрського єгипетського музею, містила так званий Каїрський складаний вівтар — розфарбовану стелу, яка зображує фараона Ехнатона з дружиною Нефертіті та їх трьома дітьми. На той час музей у Каїрі ще не мав жодного зразка таких вівтарів і бажав його отримати; вважається, що саме тому Борхардт і здійснив саме такий розподіл знахідок на частини.
Причини, чому Лефевр вирішив віддати частину знахідок із «розфарбованою царицею» Борхардту, а вівтарний малюнок — Єгипту, невідомі. Німецький єгиптолог Рольф Краусс вважає, що Борхардт зміг переконати Лефевра вже поділені частини знахідки не ділити далі для детальнішого дослідження. Колишній директор Єгипетського музею в Берліні Дітріх Вілдунг натомість вважає, що в той час єгиптологи «надавали більшу наукову цінність текстам, а не погруддю». 1918 року Борхардт писав про Лефевра, що з одного боку йому було важко ухвалити рішення щодо вибору частини знахідки відповідно до правил, а з іншого боку він був більше спеціалістом у написах та папірусах, а тому не міг визначити важливість погруддя. Також Борхардт написав, що поділ був у першу чергу результатом його майстерності в переговорах щодо знахідки.
1914 року Масперо змінив на посаді П'єр Лако, який запровадив більш жорсткі правила поділу, а саме — всі єдині у своєму роді знахідки мали залишатися в Єгипті.
Місця перебування погруддя
В 1913 році Джеймс Саймон отримав дозвіл на вивезення погруддя до Німеччини та привіз його до Берліна. Спочатку погруддя перебувало на віллі Саймона у частині берлінського Тіргартена, в якій зараз розташовано представництво землі Баден-Вюртемберг. Там погруддя неодноразово оглядав і кайзер Вільгельм II. Після поділу знахідки Борхардт дуже жорстко дотримувався думки, що погруддя не можна відкрито показувати публіці.
У липні 1920 року Саймон передав об'єкти з розкопок в Амарні в довгострокову позику Єгипетському відділу Королівського прусського мистецького зібрання як подарунок Вільній державі Пруссії. Всупереч категоричним застереженням Борхардта погруддя вперше показано публіціРоками першої виставки погруддя називають і 1923, і 1924 роки. Праця Людвіга Борхардта «Портрети цариці Нефертіті» з численними фото погруддя вийшла друком 1924 року, однак датована 1923 роком. 1924 рокуNofretete geht auf Reisen: Нефертіті в Берліні: Хронологія в рамках берлінської Виставки Тель-ель-Амарни на Музейному острові.
Протягом Другої світової війни погруддя у вересні 1939 року було поміщено в ящик № 28 у сховищі Райхсбанку на Жандарменмаркті, а в 1941 році переміщено в бункер зенітної башти в Берлінському зоопарку. В березні 1945 року була проведена евакуація мистецьких та культурних об'єктів із бункера зенітної башти в соляну штольню підприємства Erlebnisbergwerk у Меркерсі в Тюрингії. Після того, як Меркерс був зайнятий військами США, вже через 13 днів, 4 квітня 1945 року, погруддя перевезене до Райхсбанку у Франкфурті.
Після завершення Другої світової війни американці створили у Вісбадені місце збору мистецтва, відоме під назвою Центральний пункт збору і погруддя Нефертіті в ящику з написом «яскрава цариця» було перевезено із Франкфурта до Вісбадена. Керівник офіцерів охорони мистецтва Волтер Фармер завадив вивезенню погруддя до США. 12 травня 1946 року з ініціативи Фармера в музеї Вісбадена була організована виставка об'єктів мистецтва з Берліна, серед яких було і погруддя Нефертіті. «Шпіґель» у січні 1947 повідомляв, що виставку побачило понад 200 тисяч відвідувачівDer Spiegel: Eine Königin bleibt. Der berühmteste Kopf aus Stein 04.01.1947 р.. 1948 року всі твори мистецтва, вивезені з Берліна, було передано на відповідальне зберігання уряду землі Гессен. До 1956 року погруддя виставлялося у Вісбадені.
Погруддя повернулося до Берліна 22 червня 1956 року, де спочатку виставлялося в картинній галереї Музейного центру Берлін-Далем. Через 11 років погруддя передано до Єгипетського музею Берліна, знову відкритого в Шарлоттенбурзі 10 жовтня 1967 року. За винятком першого дослідження на комп'ютерному томографі, що було проведено в Клініці Шарлоттенбурга Вільного університету Берліна поблизу музею, погруддя (з рештою єгипетської колекції) залишалося там до 28 лютого 2005 року. Після цього погруддя на короткий термін передане на виставку «Ієрогліфи про Нефертіті» в Культурфорум Берлін, перш ніж 13 серпня 2005 року повернулося на Музейний острів, прибувши до Старого музеюDeutschlandRadio: Hieroglyphen um Nofretete 01.03.2005 р.. Після відкриття Нового музею після реконструкції, 16 жовтня 2009 року погруддя Нефертіті повернулося на своє початкове місце на Музейному островіBundesregierung.de: Glanzvoller Ruinencharme für die Nofretete 16.10.2009 р..
Цариця Нефертіті
Походження Нефертіті невідоме, а наукова думка щодо нього протягом років змінювалась у міру різних археологічних знахідок та їх оцінки. Стосовно її імені «Неферет ііті» (Нефертіті), яке перекладається як «красуня з'явилась (прийшла)», висувались припущення, що Нефертіті була не єгиптянкою. Через це, часом її вважають хуритською принцесою Тадукіпа, дочкою царя Тушратти. Однак більшість істориків вважає її дочкою фараона Ейе, ймовірного брата великої цариці Тії, та його першої дружини, а отже вона походила з Ахміму. Оскільки другу дружину Ейе, Тій, у давньоєгипетських написах позначають як годувальницю цариці, вона не може бути матір'ю Нефертіті, а лише її мачухою. Ще одним доказом єгипетського походження Нефертіті є напис про її сестру Муднедйемет (або Мутберенет), яка при дворі фараона обіймала високу посадуHermann A. Schlögl: Das Alte Ägypten. Geschichte und Kultur von der Frühzeit bis zu Kleopatra. C. H. Beck, München 2006, ISBN 3-406-54988-8, S. 225. та пізніше буда дружиною фараона Харемхеба.