Кімоно́ (, кімоно, «вбрання»; , вафуку, «японський одяг») — традиційний одяг в Японії. З середини 19 століття вважається японським національним костюмом.
Термінологія У сучасній японській мові існує три терміни для позначення японського традиційного одягу: кімоно () — вбранняІєрогліфічне сполучення кімоно «» складається зі знаку «» (кі — вбрання, одяг, одягати) і «» (моно — річ). вафуку () — японський одяг ґофуку () — «китайський» одягЦим словом позначається японський традиційний одяг, виготовлений з шовку. Дослівно перекладається як «одяг з королівства У». У (японською — «Ґо») — назва держави у південно-східній частині Китаю (222–280), звідки у давнину японці отримували шовк. З нього шили найдорожче і найтонкіше вбрання. По сьогодні в Японії можна зустріти багато крамниць з написом «ґофуку», де шиють традиційний шовковий одяг.
Найстарішим з них є перший варіант. До початку вестернізації Японії у середині 19 століття ним позначали будь-який одяг. Ще у 16 столітті португальські місіонери-єзуїти повідомляли у звітах до Європи, що японці називають одяг словом «кімоно» (Kimono). Ця назва перекочувала у більшість іноземних мов, і в українську зокрема. Хоча у домодерній Японії «кімоно» було аналогом універсального поняття «одяг», у Європі та Америці воно стало асоціюватися саме з японським вбранням.
Наприкінці 19 століття у Японії збільшилась кількість тих, хто заходився носити західний стрій. Відмінність західного і японського костюму змушувала японців виокремити останній з загального поняття «кімоно». Виник неологізм для позначення традиційного одягу — «вафуку»В японській мові одяг європейського крою позначається словом «йофуку» — «західний одяг» () . До кінця Другої світової війни це слово стало основним для означення японського вбрання. Однак у післявоєнні часи, під впливом американського «розуміння» японської дійсності, універсальний термін «кімоно» почали застосовувати як один з синонімів «вафуку».
Відповідно, у сучасній японській мові «кімоно» отримало два значення. У широкому розумінні — це загальний термін для окреслення будь-якого одягу, а вузькому — різновид вафуку.
Історія японського костюма
Докладніше: Історія японського костюма
Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприкінці епохи Джьомон. На початку 1 тисячоліття по Р. Х., під впливом континентальної моди, до Японії потрапив бавовняний і шовковий костюми корейсько-маньчжурського типу. У 6-8 столітті жителі островів перебували під впливом китайської культури, що відбилося на одязі, який був точною копією вбрання китайських аналогів. У добу Хей'ан (794–1185) японці вперше відійшли від континентального канону, створивши прообраз сучасного кімоно. З 13 по 15 століття сформувалися основні типи унікального японського вбрання для різних соціальних верств. Еволюція японського костюму періоду Едо (1603–1867) позначилася спрощенням конструкції і збагачення декору, що призвело до появи сучасного кімоно.
Революцію в японському одязі спричинили вестернізаційні реформи доби Мейдзі другої половини 19 століття. Європейська мода почала витісняти японський традиційний костюм. Цей процес був поступовим і поверховим до 1945 року, торкаючись лише керівних прошарків суспільства. Проте демократизація і «американізація» способу життя простих японців призвела до того, що японське кімоно було витіснене з повсякденного життя.
Сьогодні японський традиційний костюм використовується в основному лише під час свят і офіційних заходів.
Особливості кімоно Кімоно нагадує собою Т-подібний халат. Його довжина може різнитися. Одяг закріплюється на тілі поясом обі (), який розташований на талії. Замість європейських ґудзиків використовують паски і мотузочки. Характерною рисою кімоно є рукави соде (), які зазвичай набагато ширші за товщину руки. Вони мають мішкоподібну форму. Рукавний отвір завжди менший від висоти самого рукава. Оскільки японське традиційне вбрання подібне до халату, у ньому немає відкритого коміра на зразок європейських костюмів. Загалом воно зручне і не сковує рухів людини.
Тканини, з яких виготовляється кімоно, як правило, нееластичні. Для поясу використовують сукно. Викрійки для одягу зазвичай прямокутні і відрізняються від європейських аналогів зі складними заокругленими формами. Завдяки цьому досягається економія і практично повна утилізація матерії. Її прямокутні залишки можуть бути повторно використані у господарстві.
Для пошиття кімоно використовуються переважно м'які нитки, які зменшують ризик перетягування тканини. Проте таке бережне ставлення до матерії, яка була дефіцитом у традиційній Японії, негативно відбивається на збереженні конструкції одягу. У випадку її порушення кімоно можна перешити заново з тієї самої тканини.
Кімоно і японська естетика
На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конструкцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та перехват носія, приховуючи недоліки його фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський — на рівномірності і площині. Це пов'язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію — «чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше».
Наприклад, у Європі жіночі корсети використовувалися для звуження талії, а бюстгальтери — для підкреслення пишноти жіночих грудей. У Японії все було навпаки — на вузькі талії намотували рушники, щоб якось згладити «потворні» нерівності фігури, а бюстгальтери застосовувались для притискання великих грудей. Дівчина у кімоно мусила бути схожою на свічку.
Аби виглядати гарною у кімоно, «ідеальної фігури» було недостатньо. «Ідеальне обличчя» і макіяж вважалися невід'ємною частиною антуражу. У пізньому середньовіччі встановився еталон «японської красуні». Обличчя мусило бути пласкуватим, а його овал — видовженим. Красивими вважалися розкосі очі з вузькими і високими бровами. Рот повинен був бути маленьким і походити на невеличку червону квітку. З малопрофільованого обличчя відносно сильно виступав лише ніс. Шкіра жінки мусила бути білою як сніг, тому японки здавна білили лице та інші виступаючі з-під кімоно частини тіла. Такий ідеал красуні вдало відображено на японських гравюрах 17 — 19 століття.У 20 столітті кімоно стало надбанням багатьох заможних жінок з Європи і Америки. Проте західні естетичні принципи практично не збігаються з традиційними японськими, і тому з точки зору знавців японського одягу, іноземки виглядають у ньому «недостатньо привабливо». Цьому заважають не лише розбіжності у конституції тіла, а, насамперед, відмінності між сильнопрофільованим європеоїдним і «ідеальним» японським обличчям.
Такі ж самі естетичні принципи застосовувалися для чоловічого вбрання у Японії.
Структура кімоно Накладний комір — (какеері), (томоері) Основний комір — (хон'ері), (дзіері) Права передня натільна частина — (міґі но мае міґоро) Ліва передня натільна частина — (хідарі но мае міґоро) Ліва задня натільна частина — (хідарі но усіро міґоро) Права задня натільна частина — (міґі но усіро міґоро) Рукав — (соде) Рукавний шлейф — (тамото) Лівий край — (хідарі но окумі) Правий край — (міґі но окумі) «Вістря меча» — (кенсакі)+
Складові частини основи кімоно Натільна частина — (міґоро) — основна частина кімоно, яка укриває найбільші ділянки тіла. Вона поділяється на праву передню () і ліву передню (), а також праву задню () і ліву задню () частини. За сучасними правилами крою, ліва і права частини кімоно виготовляються з двох окремих відрізків матерії. Передня і задня частини лівої з'єднані в районі плеча. Теж саме дійсне для правої частини. Передня натільна частина — （мае міґоро） — передня частина кімоно без рукавів, покриває груди. Поділяється на ліву і праву частини; Задня натільна частина — (усіро міґоро) — задня частина кімоно без рукавів, покриває спину. Поділяється на ліву і праву частини. Виготовляється з одного або двох відрізків матерії.
Краї — (окумі) — тонкі і довгі відрізки тканини, які пришиваються вздовж передньої натільної частини від коміра вгорі до долу одягу знизу. Поділяється на ліву і праву частини;
Горішня сторона — (увамае) — ліва передня частина кімоно без рукавів, якою позначають ліву передню натільну частину, лівий край, а також ліву частину коміра. Як правило, кімоно запинають направо, тому ліва частина вбрання знаходиться ззовні, віддаленіше від тіла, ніж права. Саме тому лівий край і ліву передню натільну частину називають «горішньою», тобто зовнішньою.
Нижня сторона — (сітамае) — права передня частина кімоно без рукавів, якою позначають праву передню натільну частину, правий край, а також праву частину коміра. Як правило, кімоно запинають направо, тому права частина вбрання знаходиться під лівою і, відповідно, ближче до тіла. Саме тому правий край і праву передню натільну частину називають «нижньою», тобто внутрішньою.
Складові частини коміра Комір — (ері) — комір кімоно, поділяється на накладний і основний.
Основний комір — (хон'ері) — вузький і тонкий відрізок матерії, який пришивається до основної частини кімоно і прилягає до шиї і грудей. Власне комір кімоно. Також називається «приземленим коміром» (, дзіері). Накладний комір — (какеері) — вузький і тонкий відрізок матерії, який прикріплюється до основного коміра. Безпосередньо прилягає до шиї. Інколи називається «спільним коміром» (, томоері).
Складові частини рукава Рукав — (соде) — частини кімоно які покривають обидві руки. Як правило мають мішкоподібну форму.
Рукавний отвір — (содекуті) Рукавна вирізка — (содеґурі) Натільний отвір — (міяцукуті) «Махальний» отвір — (фуріяцукуті) Натільний отвір міяцукуті відсутній (чоловіче кімоно) «Махальний» отвір фуріяцукуті відсутній (чоловіче кімоно)+
Вважається, що у одягненому жіночому кімоно існує «вісім отворів», так звані «яцукуті». Це відкритий простір в районі шиї і ніг, та відповідні парні (праві і ліві) пройми рукавів, отври міяцукуті та фуріяцукуті. У чоловічому кімоно отвори міяцукуті та фуріяцукуті відсутні.
Рукавні отвори Рукавний отвір — (содекуті) — отвір в рукаві у районі зап'ястя; Рукавна вирізка — (содеґурі) — отвір у натільній частині кімоно, до якої пришивається рукав; «Махальний» отвір — (, фуріяцукуті) — отвір рукава, у частині, близькій до пахви. Інколи називається «фурікуті» (). Присутній лише у жіночих костюмах; (2) Натільний отвір — (, міяцуґуті) — отвір на натільній частині в районі пахви. Присутній лише у жіночих костюмах. (1) Рукавний шлейф — (тамото) — мішкоподібна частина рукава, що звисає.
Основні точки для замірів Плечовий згин — (катаяма) «Вістря меча» — (кенсакі) Кромка — (сусо) Центр спини — (се тюсін) Передні кінці — (цумасакі) Тупик натільного отвору — (міяцуґуті домарі) Бокова лінія — (вакісен) Окумісаґарі — (окумісаґарі) Ширина плеч — (катахаба) Висота кімоно — (кітаке) Рукавний отвір — (содекуті) Висота рукава — (содетаке) Рукавна пройма — (содецуке) Ширина рукава — (содехаба) Ширина перехвату — (дакіхаба) Натільна висота — (мітаке) Довжина плеча і рукава — (юкітаке)+
Плечовий згин — (катаяма) — згин на одязі в районі плеча, який утворюється при розпластуванні кімоно. «Вістря меча» — (кенсакі) — найвища точка країв окумі, у якій сходяться комір і передня частина кімоно. Кромка — (сусо) — 1) найближчий до землі край (точки) натільної частини кімоно; 2) найближчий до землі край (точки) шлейфу рукава. Центр спини — (се тюсін) — вертикальна лінія або шов на задній натільній частині кімоно, який проходить по спині. Інколи називається «сенуі» () — «спинний шов». Передні кінці — (цумасакі) — кут, що утворюється краями окумі і кромкою сусо Тупик натільного отвору — (міяцуґуті домарі) — найнижча точка отвору міяцуґуті. Бокова лінія — (вакісен) — вертикальна лінія або шов від пахви до кромки сусо.
Основні мірки і довжини Окумісаґарі — (окумісаґарі) — довжина від точки, в якій сходиться комір і плечовий згин, до точки «вістря меча». Зазвичай, становить 19 — 23 см.