Пла́н Ма́ршалла () — програма економічної допомоги європейським державам після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948). План реконструкції був розроблений на зустрічі європейських країн влітку 1947 р. Він запропонував таку ж допомогу СРСР та його супутникам, але її було відхилено Сталіним та, за його вказівкою, урядами Польщі та Чехословаччини, які були запрошені брати участь у плані та спершу висловили побажання приєднатися до нього. План був прийнятий Конгресом США 3 квітня 1948 року і набув чинності того ж дня після його підписання президентом Гаррі Труманом. Програма допомоги реалізовувалася протягом 4-ох років, з квітня 1948 р. по червень 1952 р. У той час вони передали близько 13 мільярдів доларів (бл. 123 млрд доларів після інфляції) у вигляді технічної і економічної допомоги для підтримки відновлення економіки європейських країн, які приєдналися до Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС).
Прямий вплив плану на темпи економічного зростання країн Західної Європи, в тому числі шляхом відновлення капітальних ресурсів чи інвестиційних проєктів він оцінюється як невеликий, тоді як непрямі наслідки підкреслюються підвищенням продуктивності праці або відновленням довіри інвесторів шляхом стабілізації державних фінансів та переходу до ринкової економіки. Протягом наступних двох десятиліть багато регіонів Західної Європи відчували небувале зростання та процвітання.
План Маршалла був один із перших поштовхів до європейської інтеграції.
Вступ
Після завершення Другої світової війни Європа особливо сильно страждала від її руйнівних наслідків. Це був час розвалу економіки, великої політичної нестабільності й численних особистих страждань. Таким був стан справ, коли на початку 1947 року армійський генерал Джордж Кетлетт Маршалл став міністром закордонних справ Сполучених Штатів. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів, що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Він розумів, що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. Він твердо вірив, що допомога у відновленні Європи й у досягненні економічної стабільності в цьому регіоні якнайкраще відповідає інтересам США.
У наступні місяці було розроблено план, який був би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Ідеї цього плану знайшли відбиття в знаменитому виступі Маршалла на випускній церемонії в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року. Маршалл сказав, що якщо не надати Європі допомогу, їй загрожує серйозне погіршення в «економічній, соціальній і політичній сферах». Ключовим елементом його пропозиції було те, що ініціатива відновлення повинна виходити з країн-учасниць.
Результатом виступу в Гарвардському університеті була розробка 1948 року Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою було створено Адміністрацію економічного співробітництва, що загалом надала західним країнам-учасницям 13,3 мільярда доларів (125 мільярдів в цінах 2013 року).
Промова Маршалла Державний секретар США Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. Виступаючи на церемонії вручення дипломів у Гарвардському університеті в червні 1947 року, він виклав програму, пізніше названу «Планом Маршалла».
Промова Маршалла («План Маршалла»):
План Маршалла у зовнішній політиці США
Яскравим прикладом економічної дипломатії є план Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни, зовнішньополітична історія якого викликає чималий інтерес. Він посідав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині.
Вінстон Черчилль назвав його «найбезкорисливішим актом в історії». Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його «початком шляху, який привів до економічного дива». План Маршалла є своєрідним «пам'ятником» епохи «холодної війни», який безпосередньо вплинув на її генезис і значною мірою визначив розвиток міжнародних стосунків у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були чітким втіленням політики, що здійснюється в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають «акцією, продиктованою надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів». Вілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як вважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі «потреб та інтересів народу Сполучених Штатів — нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо».
У період з 1948 по 1952 роки план Маршалла був основою всієї європейської політики США і сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, був концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану зі створення НАТО (1949).
Він слугував першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно посіли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також врахувати, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився на програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги — програму «Взаємного забезпечення безпеки».
Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньополітичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди виявлялося яскравіше, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн.
Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним розташуванням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні стосунки часто передували економічним зв'язкам і створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерною була економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних стосунків.
Існує багато поглядів, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни. Більшість дослідників посилаються на потреби власне США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії, на їхню думку, приховані в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на низку додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно до будь-якої іншої великої держави в історії, були змушені прагнути до здійснення такої зовнішньої політики, виходячи з особливостей їхньої політичної й економічної системи. В експансії вони бачать саме покликання Америки.
Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США була і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення між економічною силою і зовнішньою політикою США, а саме питання про використання економічних важелів для досягнення зовнішньополітичних цілей; іншими словами — питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично, економічна міць є зручнішим інструментом зовнішньої політики, ніж багато інших, традиційних (зокрема, військова сила).
Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент. Так, політика формування післявоєнної системи міжнародних відносин, яку можна вважати загалом успішною, містила як економічний компонент план Маршалла для країн Західної Європи, програму стабілізації для Японії, розширення американських капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій — МВФ, ГАТТ, МБРР. Зокрема, документи держдепартаменту містять свідчення того, що США в рамках плану Маршалла цілеспрямовано використовували економічну допомогу для того, щоб стимулювати в політичній сфері об'єднавчі тенденції в Західній Європі й, у такий спосіб переборовши суперечки між європейськими національними державами, зміцнити, стабілізувати капіталістичну систему загалом.
Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона з недопущення виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню залучення до його сфери впливу; створенню світової системи вільної торгівлі та світу «відкритих дверей», і став «поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі».
Завершення Другої світової війни призвело до істотних змін усього міжнародного становища та співвідношення сил на міжнародній арені. Розвиток політичної й економічної ситуації викликав побоювання з багатьох причин. До весни 1947 р. становище в Європі було нестабільним і тривожним. У Східній Європі складалася система народних демократій, установлювався дедалі жорсткіший контроль Радянського Союзу над цією частиною континенту. У Західній Європі спостерігалася тяжка економічна криза, зростала соціальна напруженість, що створювало передумови для політичних змін. З цієї причини для Сполучених Штатів надання економічної допомоги було прямою необхідністю, якщо врахувати, що зазначені фактори є найсприятливішим ґрунтом для змін такого роду. «Це необхідно, якщо ми прагнемо зберегти наші свободи й наші власні демократичні інститути. Цього вимагає наша національна безпека», — підкреслив Ачесон.
Для США, які вийшли з війни як беззаперечний лідер і домоглися зміцнення своїх міжнародних позицій, значною мірою завдяки ослабленню традиційних центрів сили (якими в Західній Європі були Англія, Франція та Німеччина, а в Східній — СРСР), було створено всі передумови для здійснення концепції «американського миру» («Pax-americana»). Важливим кроком на цьому шляху став план Маршалла, у якому знайшов своє втілення зовнішньополітичний курс Трумена, а здійснення Програми європейського відновлення стало невід'ємною частиною стратегії США в боротьбі за завоювання домінуючої позиції у світі.
За іронією долі збиток, завданий багатьом державам світу Другою світовою війною, дозволив США здійснити програму економічного відновлення Європи й домогтися успіху, одержавши значні політичні й економічні дивіденди. Це був успішний стратегічний крок Сполучених Штатів, можливість реалізації якого була правильно й вчасно оцінена американськими стратегами.