Коби́жча — село в Україні, у Бобровицькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області.
Географія Село розташоване на березі річки Бурчак (Кобижчі). Село розташоване на відстані близько 100 км від Києва в бік Ніжина. В межах села знаходяться залізнична станція Кобижчі та два зупинних пункти Січових Стрільців й Космічна. Село є одним з найбільших в Україні, що простягнулося на 8 км уздовж старого річища річки Кобижча.
В селі розташовані: Кобижчанська Дача Кобижчанська Дача-І Кобижчанська Дача-II Кургани 2 000 до н. е.
Назва Село Kobicz позначено на «Загальній карті України» середини XVII століття французького картографа Боплана.
В історико-статистичному описі Чернігівської єпархії, том 5, видання 1873 року вказано: «Коб» — давньоукраїнське слово, означає чаклунство, Кобнік — чаклун, Кобижча — сильне чаклунство і житло чаклунів. Можливо, жителі села Кобижчі були схильні до чаклунства, звідки й походить назва села.
Також зустрічалася назва Кобызча. За даними Володимира Антоновича, слово «кобиз» або «кобуз» татарською означає музичний інструмент, запозичений потім козаками під ім'ям кобзиВолодимир Антонович. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm .
Серед місцевих жителів поширена легенда, що нібито назва села походить від фрази вимовленої Катериною II — кабы щи, тобто якби то б щі, яка проїжджала даною місцевістю. Проте дана назва фіксується набагато раніше, тоді як цариця жила у XVIII столітті.
Герб Село має історичний герб 1789 року. У червоному щиті золотий розширений хрест, що супроводжується зверху золотою короною зі срібними перлинами, а знизу - двома срібними мечами з золотими рукоятками, покладеними в косий хрест.
Історія Село засноване в 1100 році, але прямого зв'язку з теперішнім не має. У 1239 році село постраждало у війні з майбутньою Золотою Ордою.
Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638—1640-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Речі Посполитої каштеляну і воєводі Чернігова Адаму Киселю (1600—1653 рр.). Все життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де раніше був клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонне обвалування.
З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі.
У переписній книзі Малоросійського приказу 1666 року згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 конейПереписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував Віктор Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 222-225.
1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку.
Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші. Сотником був Семен Мандрика.
У 1751 році гетьман Кирило Розумовський повідомляв свою матір Наталію Дем'янівну про те, що виділив їй у вічне володіння містечко Кобижчу з усіма посполитими людьми і їх землею та майном, що підтвердив власним універсаломКорбач І. Шляхами століть: Повість про літописне місто. — К.:1992. — с. 54 ISBN 5-8238-0044-4.
Після ліквідації полково-сотенного устрою замість Кобизької сотні було утворено Кобизьку волость у складі Козелецького повіту.
У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались одна церква та каплиця, три винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося три ярмарки . На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована у 1796 році), Різдва Христового (1733), Успіння Богородиці на Савинцях (1700) і Троїцька (1801).
Під час скасування кріпацтва у 1861 році значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам).
1892 року — 2132 двори, 10048 жителів.
Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі верстати-літаки для початку промислового ткацького виробництва . До того часу 92 ткачі виготовляли лише грубі та вузькі полотна.
За переписом 1897 року в містечку мешкало 10881 особа, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — С. 263..
1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 року — нова залізнична станція. У 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села.
1899 року в містечку було 2 земських училищі, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1899 год. Очередная сессия — C. 11. http://www.knigafund.ru/books/81184.
Завдяки Столипінській реформі 1906 року, яка зобов'язала громаду виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки висадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти.
1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 поблизу села точилися запеклі бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою до 1991 року.
У 1923 році в Кобижчі налічувалося три школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефонна та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі складало 11960 осіб на 3108 домогосподарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930).
У 1926 році, за переписом населення, у Кобижчі проживали 12063 особи.
До 1928 року Кобижча була містечком.
Голодомор Містечко зазнало геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Резонансною в історії села стала трагедія родини Дитин, в якій комуністи замучили голодомором четверо малолітніх дітей — від трьох до восьми років. Менш відомою є також трагедія родини настоятеля однієї з чотирьох церков отця Олександра (Колесника), який після загибелі своєї дружини (матушки) і трьох старших дітей, змушений був покинути паству, священницьку службу і рятувати менших дітей, виїхавши в Яготин. Неповний список вбитих голодомором мешканців села (23 особи) міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років.
Декомунізація Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч 20 травня 2016 року підписав розпорядження «Про перейменування об'єктів топоніміки у населених пунктах області», зокрема, наступних вулиць в селі Кобижча:
вул. Енгельса — на вул. Козацьку; вул. Колгоспну — на вул. Молодіжну; вул. Котовського — на вул. Якова Рощепія; вул. Піонерську — на вул. Галини Кузьменко; пров. Піонерський — на пров. Галини Кузьменко; вул. Фадєєва — на вул. Дараганівську; вул. Чапаєва — на вул. Івана Мазепи; вул. Червону — на вул. Павла Тичини.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», село увійшло до складу Бобровицької міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобровицького району, село увійшло до складу новоутвореного Ніжинського району Чернігівської області.
Політика
Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонували 3 окремі виборчі дільниці № 740062–740064.
Результати зареєстровано 2686 виборців, явка 50,15 %, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 51,56 %, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 20,23 %, за «Опозиційну платформу — За життя» — 6,69 %. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Борис Приходько (самовисування) — 26,73 %, за Сергія Коровченка (самовисування) — 18,81 %, за Дмитра Пахомова (Слуга народу) — 18,05 %.
Релігія 27 вересня 2012 року в селі згоріла дерев'яна Свято-Успенська церква, збудована 1875 року (належить УПЦ МП)Сніжана Божок Ущент згоріла церква 19 століття // Чернігівщина. — № 41 (369). — 2012. — 10 жовтня.. 6 червня 2015 року Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив відбудовану на благодійні кошти громадян церкву. Храм став цегляним, але зберіг обриси попередника.
Інфраструктура
Освіта В селі діє Кобижчанський заклад загальної середньої освіти I—III ступенів.
Транспорт Поблизу села розташована залізнична станція Кобижчі та два пасажирських зупинних пункти приміських поїздів Січових Стрільців й Космічна, що надає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів тощо. Крім цього у Кобижчі існує два автобусних маршрути — перший — від зупинного пункту Січових Стрільців до Майдану; другий — від станції Кобижчі до колишньої школи № 2 (вартість проїзду 20 грн).
Відомі особи Гурнак Людмила Миколаївна ( 1940) — український промисловець, заслужений працівник промисловості України. В Кобижчі проживала з батьками у 1943—1964 роках. Динник Андрій Леонтійович (06.03.1920—30.03.1987) — поет, працював конструктором на одному з київських заводів, начальником лабораторії, старшим інженером у Київському радіоцентрі (м. Бровари). Автор збірок сатири та гумору «Підслухана розмова», «Ридикюль і Торбина», «Всім по заслузі», «Проста арифметика», «Кропива», «Веселенькі були», «Складна ситуація» та інших. Член Спілки письменників з 1963 року. Книш Іван Тарасович — український радянський онколог, доктор медичних наук. Мандрика Андрій Леонтійович — сотенний осавул Кобизької сотні Київського полку. Орап Іван Григорович (1903—1991) — український радянський діяч, заступник голови виконавчого комітету Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. Депутат Верховної Ради УРСР 1–2-го скликань (1940—1951). Сало Віктор Оксентійович (1916—2004) — ветеран Другої світової війни, рядовий. Шпиг Федір Іванович — ( 1956, Кобижча—2020) — український банкір, політик і громадський діяч, депутат Верховної Ради України.
Пам'ятники НазваРік встановленняРозташуванняФотоКороткі відомостіТарасові Шевченку 1974 Біля Кобижчанського закладу загальної середньої освіти I—III ступенів № 1 На пам'ятнику частково затертий напис: Червоним партизанам, пам'ятник-поховання Біля сільського будинку культури Виконаний у формі піраміди, біля самогопам'ятника розташовано могили партизанів-більшовиків В. І. Леніну Біля сільської ради в центрі села Знесений сільськими активістами у 2014 році Борцям за радянську владу та воїнам німецько-радянської війни Монумент присвячений всім, хто боровся за радянську владу під час Громадянської та німецько-радянської воєн Невідомому солдату і полеглим визволителям Кобижчі Біля пам'ятника розташовані могили загиблих вояків Червоної армії, які вибили гітлерівців з Кобижчі
Галерея
Див. також Ходики-Кобизевичі Кобищани Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)
Примітки
Література
Посилання
(сайт створений 2015 року за підтримки Борисенко Є. С., уродженця села Кобижча)
Сайт села Кобижча , створений у 2008 році
Кобижча на Wikimapia.org Сайт села Кобижча Церква Успіння Пресвятої Богородиці у селі Кобижча Історія села Кобижча Кобижчанська (Кобизька) сотня (1654—1782)