Соцреалізм в українській літературі — один із періодів у історії української літератури, що припадає здебільшого на 1930—1950-ті роки. Його поява була зумовлена тоталітарним регуляюванням культури в Радянському Союзі. Як наслідок, твори, написані в цей період, є здебільшого заідеологізованими та такими, що відповідають приписам комуністичної влади.
Витоки жанру
Ще під час «Літературної дискусії» одним із чільних питань для комуністичної влади і митців було питання: що є "пролетарською літературою" і якою вона має бути. Однак станом на кінець 1920-х ця проблема перестала бути предметом дискусії, адже режим почав значно сильніше регулювати культурну сферу.
Поступово влада розформувала будь-які творчі об'єднання і створила централізовану Спілку письменників СРСР під керівництвом Горького. І саме в статуті цієї організації соцреалізм був проголошений основним методом радянської літератури.
Характеристики соцреалізму як стилю
Вплив на розвиток української літератури
Перелік творів Загибель ескадри (1933), Платон Кречет (1934) Роман міжгір'я (1934) Вершники (1935) Прапороносці (1946-1948) Велика рідня (роман) (1949, 1951) Дума про невмирущого (1957)
Примітки
Джерела Валентина Хархун. Соцреалістичний канон в українській літературі: генеза, розвиток, модифікації. Ніжин, 2009. 508 с. Уляна Федорів. Соцреалістичний канон в українській літературі: механізми формування та трансформації. Львів, 2016.