Циклічність (або вічне повернення) — концепція сприйняття світу як вічно повторюваних подій.

Західний напрямок

Античність

Концепція про циклічність часу була сформована у Стародавньому Єгипті. Символом вічного руху й відродження життя був жук-скарабей. Звідти уявлення про циклічність потрапили до Стародавньої Греції. Їх розвинули у своїх працях піфагорійці та стоїки. Піфагорійці пов'язували циклічність, тобто існування часових відрізків рівної довжини, зі світовою гармонією.

Середньовіччя Символ циклічності Уроборос, змії, яка пожирає свій хвіст, використовували алхіміки.

Новий час У XVII ст. концепцію вічного повернення розробляв філософ та фізик Томас Браун у книзі Religio Medici (1643); у XIX ст. Артур Шопенгауер, одним з джерел філософії якого були Упанішади, і Фрідріх Ніцше у творах «Весела наука» і «Так казав Заратустра». Останнім часом ця концепція отримала нову інтерпретацію та подальший розвиток в рамках кліодинаміки<ref>Нефёдов С. А. Концепция демографических циклов. — Екатеринбург: Изд-во УГГУ, 2007; Коротаев А. В., Комарова Н. Л., Халтурина Д. А. Законы истории. Вековые циклы и тысячелетние тренды. Демография, экономика, войны . 2-е изд. — М.: «УРСС», 2007; Турчин П. В. Историческая динамика: На пути к теоретической истории . — М.: «УРСС», 2007; Малков С. Ю. Математическое моделирование исторической динамики: подходы и модели // Моделирование социально-политической и экономической динамики. Ред. М. Г. Дмитриев. — М.: Изд-во РГСУ, 2004. — С. 76 — 188.</ref>.

Східний напрямок

Індуїзм

Самсара зображає нескінченність кола перероджень і пошуку звільнення. Часто її позначають колесом життя або бхавачакрою.

Іноді «Вічний час» зображують у вигляді змія Ананта-Шеші Згідно з «Бхаґавата-Пураною», Шеша — це аватара Бога також відома під іменем Санкаршана. В Пуранах описується, що Шеша підтримує на ковпаках своїх голів всі планети Всесвіту та постійно зайнятий оспівуванням слави й імен Вішну своїми незліченними вустами. Ананта-Шешу зазвичай зображують як гігантського змія, згорнутого кільцями в космічному просторі, який плаває у водах причинного вселенського океану. Його кільця виступають як місце відпочинку для Вішну і Його вічної дружини Лакшмі. Його зображують п'ятиголовим, семиголовим, і найчастіше — з безліччю голів, на кожній з яких він носить оздоблену дорогоцінним камінням та візерунками корону.

Буддизм У ваджраяні концепція циклічності виражена в Калачакрі.August Thalheimer: Introduction to Dialectical Materialism from Google Cache

Циклічність в інших культурах Циклічність часу також показана в календарях майя, інків та ацтеків.

Також присутня в концепціях П. Д. Успенського.

Ренесанс

Символ Уробороса, змії або дракона, що пожирає свій власний хвіст, є алхімічним символом par excellence вічного повернення. Алхіміки-фізики Ренесансу і Реформації знали про існування ідеї вічного повернення; фізик і філософ Томас Браун у своєму бл. 1657 пов'язав Уроборос з ідеєю вічного повернення таким чином:

У творчості Фрідріха Ніцше Поняття «вічного повернення», тобто ідея про те, що на безкінечному відрізку часу зі скінченним числом подій, усе повторюється знову й знову до безкінечності, займає центральне місце в працях Фрідріха Ніцше. Як Гайдеггер вказує у своїх лекціях про Ніцше, вперше Ніцше згадує про вічне повернення в афоризмі 341 у «Веселій науці» (наведений нижче). Ніцше формулює це поняття у вигляді уявного експерименту, а не постулює його як факт. Згідно з Хайдеггером, питання вічного повернення — може це бути правдою чи ні — посіло значне місце в сучасній філософії: «Спосіб, у який Ніцше окреслює першу думку про „найважчий тягар“ [вічного повернення] робить зрозумілим, що ця „думка думок“ є разом з тим „найбільш обтяжливою думкою“»See Heidegger Nietzsche. Volume II: The Eternal Recurrence of the Same trans. David Farrell Krell. New York: Harper and Row, 1984. 25..

Ідея про вічне повернення трапляється в деяких з його робіт, зокрема в §285 і §341 із «Веселої науки», а потім у «Так казав Заратустра». Найповніше ця тема розкрита в роботі під назвою «Нотатки про вічне повернення», яка нещодавно була опублікована разом з версією Серена К'єркегора про вічне повернення, яке він називає «повторенням». Ніцше підбиває підсумок своїх думок найбільш лаконічно, коли звертається до читача: «Все повернулось. Сіріус, і павук, і думки твої в цей момент, і ця остання з твоїх думок, що все повернеться». Втім, він також висловлює свою думку докладніше і, можливо, в кращій формі, коли говорить своєму читачеві:

.

Див. також Апокатастасис Міф про вічне повернення Стрічка Мебіуса Кліодинаміка Нескінченний цикл Уроборос Carmina Burana Карміна Бурана (Орф)

Примітки

Посилання

Hatab, Lawrence J. (2005). Nietzsche's Life Sentence: Coming to Terms with Eternal Recurrence. New York: Routledge, ISBN 0-415-96758-9. Lorenzen, Michael. (2006). The Ideal Academic Library as Envisioned through Nietzsche's Vision of the Eternal Return. MLA Forum5, no. 1, online at https://web.archive.org/web/20061114081627/http://www.mlaforum.org/volumeV/issue1/article3.html. Lukacher, Ned. (1998).Time-Fetishes: The Secret History of Eternal Recurrence. Durham, N.C.: Duke University Press, ISBN 0-8223-2253-6. Magnus, Bernd. (1978).Nietzsche's Existential Imperative''. Bloomington: Indiana University Press, ISBN 0-253-34062-4. Jung, Carl. (1988). Nietzsche's Zarathustra: Notes of the Seminar Given in 1934 — 1939 (2 Volume Set) . Princeton University Press, ISBN 978-0-691-09953-8.